Пíски  — історична місцевість в Кам'янському. Найдавніший різночинний район промислового села. Станом на 2020-ті роки є вмираючим районом.

Назва Селище збудоване в піщаній місцевості. Наголос на перший склад є полонізмом, оскільки значна частина перших жителів були поляками за походженням.

Вулиці

Будівельний провулок Винний провулок Живописний провулок Заводська вулиця Залізнична вулиця Набережна вулиця Портова вулиця Промисловий провулок Футбольна вулиця Фруктовий провулок

Історія Місцевість почала заселятись в середині XVIII століття як запорозький зимівник, що згодом виріс у село. В 1750 році розпочато будівництво Церкви Різдва Богородиці, що є першою згадкою про Кам'янське.

Близько 1784 року сталися сильні повені після яких під будинками відкрились піски, що стали осипатись і селяни переселилися нижче по Дніпру в долину малої річки Кривець.

Чотири роки сільська церква стояла серед піщаних дюн доки її дерев'яну конструкцію селяни не поставили на величезні сани і на тросах перетягнули на вулицю, що отримала назву Церковна.

Вдруге місцевість почала заселятись на початку XX століття. Піщаний ґрунт був укріплений шлаком з Дніпровського заводу. Одними з перших жителів району були робітники яким не вистачило квартир на Нижній Колонії - поляки та німці. Тому на Пісках існувала німецька колонія.

Біля Пісків було створено Кам'янську пасажирсько-вантажну пристань.

Згідно списку домовласників села Кам'янське, складеному приставом В. А. Клунниковим в 1909 р. на вулиці Піщана (нині Портова) було 14 будинків, а на Набережній - 32. Канатна (Заводська) вулиця мала 41 будинок. Вона отримала назву від Канатної фабрики. Нині від підприємства лишилась тільки довга стіна на Промисловому провулку, до якої прибудовано кілька будиночків.

У 1910 році на березі яру Вовче Горло в який вдавалася затока Дніпра було збудовано пивний завод, що належав власнику марки пива "Словаччина" Е. Дюмлеру. До затоки заходили баржі, що згодом розвозили пиво до Катеринослава та інших місцевостей. У 1918 році завод було закрито і переобладнано в багатоквартирний будинок на 16 помешкань. Будівля пивного заводу збереглася до наших часів і використовується як житлово-комерційне приміщення. У житловому приміщенні жили художник Володимир Олександрович Жуган та головний прокатник металургійного заводу Леонід Іванович Романюха.

Між вулицею Степана Корчевського (Портова) та Вовчим Горлом оселився німець Гофман, що посадив величезний фруктовий сад, який дав ім'я Фруктовому провулку. Наприкінці 1930-х років Гофман виїхав до Німеччини, в його син тривалий час був головним пульманологом Дніпропетровського обласного управління охорони здоров'я.

Затока Вовче Горло була засипана шлаком та золою з доменних печей у 1932 році.

Під мостом над залізницею, що з'єднує Піски та Нижню Колонію з Верхньою Колонією існувало сховище льоду, який приносили з Дніпра взимку льодоруби. Цей лід використовували замість холодильника магазини та ресторани.

Наприкінці 1920-х років біля селища починають будувати Кам'янську районну електростанцію імені Станіслава Реденса, будівництво якої було завершено у 1932 році, але невдовзі все обладнання станції знищила пожежа і її довелося відновлювати.

У 1932-1933 роках на схилах Вовчого Горла оселились втікачі з сіл, яких вигнали колективізація та голодомор. На схилах балки вони викопали землянки, що в дощ заливала вода. Згодом жителі землянок переселились у 18 бараків, спеціально збудованих для них. Два інших бараки були віддані під сиротинець для безпритульних.

Під час Другої світової війни в 1943 році на Пісках ледь не стався масовий розстріл жителів. На березі Дніпра було смертельно поранено німецького солдата і німці зігнали на розстріл всіх чоловіків. Однак, солдат перед смертю прийшов до тями і сказав, що стріляли з острова Зелений (Зелена Коса). Людей відпустили, але невдовзі з прибережної зони відселили всіх мешканцівІнформація отримана у 2008 році від старожила селища Кулішової Тамари Костянтинівни.

Після Другої світової війни на Дніпродзержинській пристані працював ресторан "Волна" ("Хвиля"), де грав естрадний оркестр з гавайською гітарою. В ньому продавали чеське пиво, а також страви з сомів, яких привозили на "дубах" з Паньківки та Орлика.

Поруч із пристанню був базар, де можна було придбати свіжі овочі, домашню ковбасу, "кров'янку", лепьошки, вершкове масло, запечену в глечиках ряжанку та інші українські смаколики.

У своїй книжці "Моє місто" краєзнавець Ігор Подзєрко писав: По добре освітленому тротуару від ресторану до вулиці Корсунського прогулювались містяни. У неділю на великій двопалубній баржі вагонобудівного заводу танцювали під духовий оркестр, в на маленькій баржі ДРЕС - грали в "козла" солідні чоловіки. Поруч, у збереженому "будинку Єрошкіна", був обладнаний Водний клуб із більярдом і буфетом. На хвилях хитались човни, прив'язані до буйків, в трохи далі рибалки вели човни з "павуками" або колотушками, видаючи "квок-квок" - так приманювали сомів. Фарватером широченного Дніпра рухались каравани барж, теплоходи, а "Ракети" летіли майже без хвиль. Нам, човнярам і пляжникам, заважали великі хвилі від буксира "Бурнас" ". У 1956 році методом "народного будівництва" було стадіон ДДРЕС "Комсомолець". Відкритий 6 травня, він міг вмістити до 2000 осіб. У 2010-ті на стадіоні, що був у комунальній власності грав футбольний клуб "Надія". Також у 1950-ті роки було збудовано клуб ДДРЕС, бібліотеку, магазини, їдальню, перукарню та готель.

У 1960-ті відбувається переселення жителів бараків у міській квартири. Частина бараків збереглася до наших днів. В одному з них працюють ковалі, художники та скульптори арт-групи SEAL.

У 1963 році на місці Нижньої Колонії звели аглофабрику N° 2 та закрили залізничний переїзд на Піски з вулиці Карла Маркса (нині Роберта Лісовського).

У 1970-ті відбувається покращення екології району: закрили аглофабрику N° 1, ДДТЕЦ перейшла на газ з вугілля, паровози замінили на тепловози. Водночас після зведення Дніпродзержинської ГЕС Річки опиняються в зоні підтоплення, що обумовлює занепад селища. Більше половини будинків покинуті, і в них живуть особи без певного місця проживання. Провулок Живописний, вулиця Набережна складаються в більшості з руїн, а від Фруктового провулку не лишилося нічого.

Соціальна інфраструктура

Дніпровська теплоцентраль Стадіон ДДТЕЦ Колишній Кам'янський пивний завод Е. Дюмлера

Транспорт

Кам'янський річковий порт Залізнична станція Тритузна На сусідніх із Пісками вулицях (Гімназичний проспект, вулиця Макіївська) зупиняються маршрутні автобуси, що йдуть на Лівий Берег (N° 4; 10) та в Романкове (2 А).

Персоналії

Жуган Володимир Олександрович - Заслужений художник України. Член Національної спілки художників України

Загреба Антон Васильович - головний інженер Криворіжсталі, голова Ради Ветеранів ДМК. Єрошкін Михайло Гаврилович - головний механік заводу ДМЗ. Єрошкін Павло Гаврилович - депутат Верховної Ради СРСР, начальник мартенівських цехів N° 1 та N° 2 ДМЗ.

Джерело

Подзерко Игорь Мой город - Дніпропетровск "ІМА-прес", 2011 - ст. 54 - 59.

Примітки