Велдон Лео Тігарден (відомий як Джек Тігарден, , 20 серпня 1905, Вернон, Техас, США — 15 січня 1964, Новий Орлеан) — американський джазовий тромбоніст та співак. Відомий під прізвищем «Джек». Тігарден керував власними джазовими гуртами та виступав як запрошений музикант у оркестрі Пола Вайтмена. Із 1946 по 1951 роки він був учасником гурту All-Stars Луї Армстронга.
Раннє життя Джек Тігарден народився у Верноні, штат Техас, і був найстаршим із чотирьох дітей. Його брати та сестри також мали музичні кар'єри: Чарлі грав на трубі, Норма — на фортепіано, а Клойс («Куб») виступав на барабанах.
Батько Джека, Чарльз Тігарден, працював на нафтових родовищах та грав на корнеті. Мати Гелен була напівпрофесійною піаністкою, яка акомпанувала німим фільмам у місцевих театрах. Чарльз заохочував сина грати на баритон-валторні, але у вісім років Джек отримав на Різдво тромбон у подарунок, і став грати на ньому. Вперше Джек виступав у місцевих театрах, де в допомагав матері грати музику для німих фільмів«Teagarden, Jack (Weldon Leo)» , Encyclopedia of Jazz Musicians.. Після смерті батька родина переїхала до Чаппелла, штат Небраска, де Джек із матір'ю його продовжили працювати в театрах Published by the Texas State Historical Association..
Джек Тігарден, маючи відносно короткі руки, уникав традиційного підходу «тейлгейт», що передбачав використання гліссандо. Він компенсував це винятковим контролем амбушюри та фразовим виконанням, що нагадувало гру на трубі, відрізняючи його від інших тромбоністів.
Тігарден став наймолодшим учасником гурту Paul Goetze Band у віці 11 років.
Музична кар'єра
У 16 років Джек Тігарден почав професійно грати на тромбоні в Сан-Антоніо. Він був учасником танцювального та джазового оркестру Коттона Бейлі. На початку кар'єри Тігарден виступав у Horn Palace, де познайомився з кларнетистом Джорджем Гіллом. Після роботи в оркестрі Бейлі, Тігарден приєднався до ансамблю Пека Келлі, де грали багато його друзів та знайомих.
Робота з Пеком Келлі та особливий стиль гри Тігардена допомогли йому здобути популярність. Його «фразовий» стиль та імпровізація зробили його затребуваним музикантом, що дозволило Тігардену співпрацювати з такими відомими виконавцями, як Луї Армстронг. У середині 1920-х він багато подорожував по США з різними гуртами. 1927 року Тігарден переїхав до Нью-Йорка, де виступав з кількома іншими гуртами. До 1928 року він грав у складі гурту Бена Поллака.
Під час роботи в гурті Поллака Тігарден записав понад 300 пісень. Він також брав участь у одному з перших великих джазових записів, організованому Едді Кондоном. Цей запис включав пісню «Knocking a Jug». Потім Тігарден працював в оркестрі Пола Вайтмена, але через те, що гурт грав не так багато джазової музики, він покинув його після п'яти років роботи.
У кінці 1920-х років Тігарден записувався з багатьма відомими музикантами, такими як Луї Армстронг, Бенні Гудмен, Бікс Байдербек та Ред Ніколс. У 1931 році його власний оркестр записав пісню «Chances Are», де Фетс Воллер грав на фортепіано, а сам Тігарден співав та грав на тромбоні. Він також написав текст до пісні Спенсера Вільямса «Basin Street Blues» разом з Гленном Міллером. Ця пісня стала однією з найпопулярніших у репертуарі Тігардена.
У період Великої депресії Тігарден прагнув фінансової стабільності та підписав ексклюзивний контракт на виступи в оркестрі Пола Вайтмена, який тривав з 1933 по 1938 рік. У 1946 році він приєднався до гурту All-Stars Луї Армстронга.
Під час роботи в гурті All-Stars Луї Армстронга Тігарден показав себе як універсальний музикант, який вміло грає на тромбоні та добре співає. Його невимушений стиль, що нагадував блюз, особливо став помітним у співпраці з Армстронгом, наприклад, в спільному виконанні пісні «Rockin' Chair». Наприкінці 1951 року Тігарден знову очолив власний гурт.
Подальше життя і смерть 15 січня 1964 року Джека Тігардена знайшли мертвим у готельному номері в Новому Орлеані, за кілька годин до запланованого виступу. Він помер у віці 58 років, і до останніх днів активно гастролював. Причиною смерті стала бронхопневмонія. Музиканти та шанувальники віддали повагу пам'яті Тігардена.
Газета «Лос-Анджелес Таймс» зазначала, що Тігардена зробили поулярним інновації в техніці гри на тромбоні та проникливий вокал із блюзовими відтінками.
Стиль і техніка Джек Тігарден переважно вчився грати самостійно і це дозволило йому розробити незвичайні альтернативні позиції та ефекти для гри на тромбоні. Його вважають новатором джазового тромбона епохи до бібопу. Пі Ві Рассел назвав його «найкращим тромбоністом у світі»«The Best Trombone Player in the World», by Gary Giddins, originally published in The Village Voice, March 1977; reprinted in Riding on a Blue Note: Jazz & American Pop, Oxford University Press, 1981..
Гра Джека Тігардена на тромбоні відрізнялася від традиційного стилю «диксиленд». Він розробив власні риси виконання, зокрема соло у верхньому регістрі, відсутність суворого сольного ритму та незвичні для інших виконавців рухи губами. Тігарден, що виріс у районі з великою кількістю афроамериканського населення, захоплювався музикою цих людей, особливо блюзом та госпелом. Він був одним із перших джазових музикантів, які включили до своєї гри блюзові ноти. Критики відзначали блюзову плавність його гри, а також здатність бездоганно інтегруватися в різні ансамблі під час сольних виступів. Окрім гри на тромбоні, Тігарден також був джазовим вокалістом.
Гра Тігардена на тромбоні поєднувала плавне, «горизонтальне» мелодійне фразування з виразним використанням вертикальних ліній арпеджіо. Його імпровізаційний стиль, яскравими прикладами якого є соло 1953 року в пісні «Lover», характеризувався балансом між технічною майстерністю та мелодійністю. Тігарден часто поєднував «скалярні» ритми з хроматичними арпеджіо, створюючи імпровізації, які після виконання залишалися в структурі пісні в подальших виконаннях. Уникаючи традиційних технік слайдів, він віддавав перевагу гнучкості губ та контролю амбушюру, що дозволяло легато-фразуванню.
Спадок
Джек Тігарден виступав для різноманітної аудиторії, включаючи королівські родини Камбоджі та Таїланду. Незважаючи на численні труднощі, зокрема фінансові проблеми під час Великої депресії, Тігарден розглядав прийняття джазу як культурне досягнення.
Історик джазу Гюнтер Шуллер описував Тігардена як музиканта з «легким технічним володінням інструментом, багатство тонів та відсутністю ексгібіціонізму». Вплив Тігардена став помітним у творчості пізніших джазових тромбоністів.
Так, тромбоніст Томмі Дорсі змінив свій стиль, щоб уникнути порівнянь із Тігарденом, а Гленн Міллер вирішив спростити свою техгніку гри на тромбоні після спільної роботи з Тігарденом у гурті Бена Поллака.
Навіть після смерті Тігардена його записи продовжували впливати на стиль інших музикантів. Газета «Лос-Анджелес Таймс» відзначила його велику внесок у роль тромбона в джазових ансамблях, а його записи, зокрема з Луї Армстронгом, вважаються надзвичайно важливими для історії джазу.
1969 року ім'я Тігардена додали до Зали слави джазу DownBeat, а в 1985 році — до Зали слави біг-бендів та джазу.
Дискографія Джерело:
1930–34 — Chronological (Classics, 199?) 1934–39 — Chronological (Classics, 199?) 1939–40 — Chronological (Classics, 199?) 1940–41 — Chronological (Classics, 199?) 1941–43 — Chronological (Classics, 199?) 1944–47 — Chronological (Classics, 199?) 1928–43 – Father of Jazz Trombone (Avid Entertainment, 2004) (3xCD) (Eddie Condon, Bud Freeman, Jack Teagarden bands) 1928–40 — King of the Blues Trombone (Epic, 1963) (3xLp) (Ben Pollack, Jack Pettis, Jack Teagarden, Benny Goodman bands) 1929–53 — It's Time for T (Naxos, 2006) 1938–44 — Jack Teagarden and His Swingin' Gates (Commodore, 1944) 1939.06 — Birth of a Band (Giants of Jazz, 1985) 1939 — The Metronome All Star Bands (Camden, 1939) 1940 — Big Jazz (Atlantic, 1953) (Тігарден у чотирьох треках на стороні А) 1944 — The Big Band Sound of Bunny Berigan (1936) & Jack Teagarden (Folkways, 1982) (Тігарден у шести останніх треках) 1944 — Big Band Jazz (Everest Archive, 1979) 1944.08 — Mighty Like a Rose (Koala, 1979) 1944.12 — Big T & the Condon Gang (Pumpkin, 1978) 1944.08 — Big T Plays the Blues (Ultraphonic, 1940—1944) 1944 — Trombone Time (Mercury, 1954) reissued as Holiday in Trombone (EmArcy, 1954) 10" Lp (Тігарден на стороні А) 1944–55 — Big T's Jazz (Decca, 1956) 1954.11 — Jazz Great (Bethlehem, 1956) 1954 — Meet the New Jack Teagarden Volume I (Urania, 1954) 10" Lp 1954 — Jack Teagarden Plays and Sings (Urania, 1954) 10" Lp 1954 — Accent On Trombone (Urania, 1955) contains the previous two 10" Lps. 1954.11 — Original Dixieland (Everest Archive, 1978) originally released as Period SPL 1110 (10") 1956.01 — This Is Teagarden! (Capitol, 1956) 1956.02 — Shades of Night (Capitol, 1959) 1956.10 — Swing Low, Sweet Spiritual (Capitol, 1957) 1958.04 — Big T's Dixieland Band (Capitol, 1958) 1956–58 — The Complete Capitol Fifties Jack Teagarden Sessions (4xCD) (Mosaic, 1996) 1959.07 — Jack Teagarden at the Roundtable (Roulette, 1959) 1960.01 — Jazz Maverick (Roulette, 1960) 1961.01 — The Dixie Sound of Jack Teagarden (Roulette, 1962) 1961.01 — A Portrait of Mr. T (Roulette, 1963) 1959–61 — The Complete Roulette Jack Teagarden Sessions (4xCD) (Mosaic) 1960–63 — The Swingin' Gate (Giants Of Jazz, 1981) Mis'ry and the Blues (Verve, 1961) Think Well of Me (Verve, 1962) Jack Teagarden (Verve, 1962) 1963.09 — 100 Years from Today (Grudge, 1990) Live at Monterey Jazz Festival The Blues and Dixie (Rondo–lette, 1963) Swinging Down in Dixie (Golden Tone, 1963)
Як співкерівник гурту або гість
1929 — Eddie Condon's Hot Shots (Label X, Camden), Тігарден у трьох треках The Whoopee Makers (Folkways, 1929) 1929 — Louis Armstrong, and his Orchestra (Columbia, 1929) 78rpm 1929—1930 – Louisiana Rhythm Kings — Recorded In New York 1929—1930 (Jazz Oracle, 2002), Тігарден у трьох треках 1929 — Mound City Blue Blowers (Label X, HMV, 1929) 1931 — Charleston Chasers (Columbia, 1931) Eddie Lang-Joe Venuti and their all-star Orchestra (Folkways, 1931) Benny Goodman and his Orchestra (Columbia, 1933) Benny Goodman and his Orchestra (Columbia, 1934) 1940 — VV AA, Metronome All Stars (Columbia, 1955) (Тігарден у двох треках) Bud Freemand and His Famous Chicagoans (Harmony, 1940) Eddie Condon and His Orchestra (Decca, 1944) Louis Armstrong (All Stars),Town Hall Concert (Victor, 1947) Eddie Condon and His Orchestra (Decca, 1947) 1947 — Louis Armstrong, Satchmo at Symphony Hall (Decca, 1947) 1950 — Louis Armstrong, All Stars (Decca, 1950) 1950 — Louis Armstrong, Satchmo at Pasadena (Decca, 1951) 1952.08 — Ben Pollack and His Pick-A-Rib Boys (Savoy, 1952) (Тігарден у чотирьох треках) 1955 — Bobby Hackett (And His Jazz Band), Coast Concert (Capitol, 1955) 1957.09 — Bobby Hackett, Jazz Ultimate (Capitol, 1958) Paul Whiteman, Fiftieth Anniversary (Grand Award, 1957) 1957 — Bud Freeman, Chicago_Austin High School (RCA Victor, 1957) Red Allen, Red Allen, Kid Ory & Jack Teagarden at Newport (Verve, 1957) Ben Pollack, Dixieland (Savoy, 1956)
Див. також
Луї Армстронг Пол Вайтмен Бенні Гудмен Бікс Байдербек
Примітки