Художнє ткацтво Волинського Полісся — це традиційне ремесло з виготовлення тканин та готових тканих виробів, поширене на території Волинського Полісся. Воно охоплює повний цикл виробництва: від вирощування та обробки сировини (переважно льон, коноплі та вовна) до створення готових виробів на ручних ткацьких верстатах. Традиція характеризується багатством технік, зокрема ремізно-чиноватим та [перебірним ткацтвом («перетиком»), і впізнаваною орнаментикою з переважанням геометричних мотивів та червоно-чорної кольорової гами.

Ремесло є яскравим художнім явищем, що відображає світогляд, вірування та естетичні смаки місцевого населення. У 2018 році «Художнє ткацтво Волинського Полісся» включено до Обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Волині, а споріднений елемент «Традиційне ткацтво у Камінь-Каширській громаді» — до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України 26 грудня 2023 року.

Історія Витоки ткацтва на території Волинського Полісся сягають доісторичних часів, що пов'язано зі сприятливими природними умовами та наявністю сировини.

Від неоліту до Київської Русі Розвиток ткацтва в регіоні простежується з епохи неоліту (V тис. до н. е.). Археологічні знахідки, зокрема глиняні та кам'яні прясельця і тягарці для ткацьких верстатів, свідчать про поширення прядіння та примітивного ткацтва серед носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки (КЛСК). Орнаментика тканих виробів того часу реконструюється за мотивами на керамічному посуді, де простежуються хвилясті та сітчасті візерунки, що імітують полотняне переплетення. Пізніші культури, як-от тшинецько-комарівська та лужицька, залишили по собі кераміку з мотивами зигзагів та ялинок, що може свідчити про освоєння складніших технік, зокрема саржевого переплетення.

У період Київської Русі (X—XIII ст.) ткацтво на Волинському Поліссі виділилося в окрему галузь ремесла. Майстри володіли різноманітними техніками: репсовим, саржевим та перебірним ткацтвом. Про використання в побуті горизонтального ткацького верстата свідчать археологічні знахідки, зокрема фрагменти тканин XII—XIII ст. біля с. Новоугрузьке, виконані полотняним та саржевим переплетенням «в ялинку». Основними видами тканин були полотно (ймовірно, з льону) та холст (з конопель), які різнилися за якістю та мали місцеві назви: ярич, груба ряднина, телстина, частина, тончица.

XIV—XVIII століття У цей період ткацтво розвивалося як міське ремесло, домашній промисел, а згодом — у мануфактурах. З XIV ст. у південних землях Волинського Полісся, завдяки наявності вовняної сировини, з'явилися спеціалізовані сукняні майстерні та ткачі-суконники. У XV ст. в містах почали використовувати прядки, що значно пришвидшило процес прядіння, тоді як у селах продовжували користуватися веретеном.

Розвитку ремесла сприяло надання містам Магдебурзького права, що дозволяло безмитно закуповувати сировину. У XVI ст. виникли ткацькі цехи, які регулювали виробництво та захищали права ремісників. Водночас існували й позацехові ткачі, які працювали в поміщицьких володіннях. Однією з феодальних повинностей селян було виготовлення певної кількості мотків пряжі та збір рослини червець, яку використовували для фарбування ниток у червоний колір.

У XVIII ст. на базі магнатських господарств виникають мануфактури, що сприяло розподілу праці та підвищенню кваліфікації робітників.

XIX — перша третина XX століття Цей період є ключовим для дослідження традиційного ткацтва, оскільки саме тоді воно досягло високого художнього рівня, зберігаючи при цьому архаїчні риси. Після скасування кріпосного права у 1861 році кількість сільських ткачів значно зросла. Проте через конкуренцію з фабричними тканинами та діяльність скупників, які знецінювали ручну працю, ремесло поступово занепадало, особливо в містах. У цей період у побут входять анілінові барвники та фабрична бавовняна пряжа, що розширило кольорову гаму та вплинуло на художні особливості виробів.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. прогресивна інтелігенція почала вживати заходів для збереження народного мистецтва. Були організовані наукові експедиції, зокрема під керівництвом П. Чубинського, та виставки, ініційовані, серед інших, М. Біляшівським, де представлялися й поліські тканини.

Матеріали та технології Процес створення тканих виробів охоплював п'ять основних етапів: отримання сировини, її обробка, формування нитки, створення тканини та завершальна обробка.

Сировина Основною сировиною для ткацтва на Волинському Поліссі були матеріали рослинного та тваринного походження. Льон та Коноплі: були головними матеріалами. На заболочених північних землях перевагу надавали менш вибагливим коноплям, тоді як на родючіших центральних та південних територіях вирощували льон. З літніх конопель та льону сортів вельнольон і лущик виготовляли тонкі тканини для одягу, а з осінніх конопель (матірка) — грубші полотна для господарських потреб. Вовна: використовувалася переважно в південній лісостеповій зоні, де розводили овець тонкорунної породи. З вовни молодих овець (поярок) виготовляли поясний одяг, а з грубшої — тканини для верхнього одягу. Рогіз: дикоросла рослина, яку використовували для плетіння господарських виробів (наприклад, килимків-рогожок) переважно на півночі та в центрі регіону.

Інструменти Для обробки сировини та ткання використовували різноманітні знаряддя праці: Для обробки волокна: терлиця (для м'яття стебел), тріпачка (для очищення волокна), дерев'яні гребені (ребень) та металеві щітки (дарганки) для чесання. Для прядіння: веретено з прясельцем (для ручного прядіння) та прядка (ручна або ножна самопрядка). Для ткацтва: найпоширенішим був горизонтальний ткацький верстат. Він мав розбірну дерев'яну конструкцію, що складалася з основи (став), валів для намотування основи та полотна (навої, воротило), ремізок (начиння) для утворення зіву, берда для прибивання ниток та підніжок (поножі). Також використовували вертикальний верстат для ткання килимів.

Техніки ткацтва На Волинському Поліссі побутували як архаїчні техніки плетіння, так і складні техніки ткання на верстаті. Плетіння: виконувалося на простих пристроях і застосовувалося для виготовлення готових виробів (поясів, очіпків, сіток). Основні техніки: брання (сітчасте плетіння на кросенцях), напівткання (на дошці) та примітивне ткання на бердечках. Ремізно-чиновате ткання: механічний процес утворення візерунка за допомогою двох або чотирьох ремізок. Ця техніка дозволяла створювати тканини з різними переплетеннями (полотняне, репсове, саржеве, атласне) та дрібновізерунчастими фактурами, які мали місцеві назви: в коски, в поворотки, в кружки. Перебірне ткання: ручна техніка, за якої узор створювався шляхом перебирання ниток основи пальцями або за допомогою дощечки («ткання під дошку»). Це дозволяло створювати рельєфний орнамент. На Волині були поширені три види цієї техніки: малий перебір (або перетик), широкий перебір та класичний перебір. Петельчасте ткання: техніка, характерна для Камінь-Каширського району, при якій на лицьовому боці тканини утворювалися об'ємні петлі (ключки) з додаткової товстої нитки.

Типологія та художні особливості Ткані вироби Волинського Полісся поділяються на три основні роди за функціональним призначенням: одягові, інтер'єрні та господарські.

Орнаментика та кольорова гама Орнаментика тканин Волинського Полісся переважно геометрична, що зумовлено самою технікою ткацтва. Провідними мотивами є ромб, хрест, восьмикутна зірка, зигзаги та різноманітні їх комбінації. Ці мотиви мали місцеві назви: звізди, зірки, ключі, павучки. Орнаменти часто мали символічне значення та виконували роль оберега.

Кольорова гама є однією з найхарактерніших рис регіону. Домінуючим є червоний колір (від яскравого до вишневого), який доповнюється чорним, а іноді синім, зеленим чи жовтим (охристим). Особливістю є поєднання насичених кольорових акцентів перебірного ткацтва з фактурним білим або сірим тлом тканини, виконаної чиноватим тканням.

Регіональні особливості Територія Волинського Полісся поділяється на три умовні зони, кожна з яких має свої художні особливості. Південні райони (Володимир-Волинський, Турійський, Рожищенський, частково Луцький та Ківерцівський): відчутний вплив історичної Волині. Характерні поперечно-смугасті композиції з переважанням гладких смуг, симетричний тридільний уклад декору, стримана кольорова гама на основі насиченого червоного з вкрапленнями синього та чорного. Центральні райони (Маневицький, Ковельський, Старовижівський, Любомльський): вирізняються складними поєднаннями гладких та візерункових смуг з великими геометричними мотивами (ромби, розетки). Поширені як поперечні, так і поздовжні схеми декору. Колорит варіюється від яскраво-червоного з жовтим до вишневого з чорним. Північні райони (Камінь-Каширський, Ратнівський, Любешівський): для цієї зони притаманні тканини з великою кількістю дрібноузорних геометричних мотивів (павучки, зигзаги, хрести). Часто тло тканини було не однотонним, а картатим (рабі тканини) або смугастим. Композиції відзначаються розміреним ритмом. Кольорова гама яскрава, багатобарвна, у строкатих поєднаннях.

Сучасний стан Художнє ткацтво Волинського Полісся є живим елементом нематеріальної культурної спадщини. Його носіями є майстрині старшого та середнього віку (від 40 до 80 років), які переважно працюють вдома та передають свої знання всередині родини. Основні осередки сьогодні зосереджені в селах Ковельського, Камінь-Каширського та Луцького районів, зокрема в Кортелісах, Велимчому, Замшанах, Великому Курені, Прилісному, Крижівці та інших. Серед відомих носіїв традиції — Уляна та Раїса Дордюки, Ольга Гайдучик, Надія Видрич, Наталія Ковч, Оксана Грицевич.

З метою збереження та популяризації ремесла проводяться майстер-класи та навчання в гуртках. Вироби волинських ткаль експонуються на районних, обласних та всеукраїнських виставках, використовуються фольклорними колективами та мають попит як в Україні, так і за кордоном (Канада, Аргентина, Бразилія, США).

Елемент «Художнє ткацтво Волинського Полісся» включили до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини Волині 18 грудня 2018 року. Згодом, наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 26 грудня 2023 року, до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України включили споріднений елемент — «Традиційне ткацтво у Камінь-Каширській громаді». Цей елемент охоплює традиції ткацтва у селах Видерта, Підріччя, Щитинь, Боровне, Брониця, Велика Глуша, Пнівне, Мала Глуша, Гута-Боровенська, Грудки, Воєгоща, Раків Ліс, Невір, Мостище, Черче, Мельники-Мостище, Бузаки, Ворокомле, Сошично, Острівок, Качин, Фаринки, Добре, Підбороччя Камінь-Каширської громади. Включення цих елементів до переліків сприяє їх охороні, дослідженню та популяризації.

Див. також Волинське Полісся Нематеріальна культурна спадщина України Рушник Серпанок Текстильне мистецтво Ткацтво Українська вишивка

Примітки

Джерела та література