Головний рабинат Ізраїлю (івр. , Га-Рабанут га-Рашит ле-Ісраель) — державна релігійна установа, визнана законом як найвища рабинська інстанція юдаїзму в ІзраїліChief Rabbinate of Israel Law, 5740 (1980). Вона була заснована у 1921 році під час Британського мандату в Палестині, а нині діє на основі Закону про Головний рабинат Ізраїлю 1980 року.

Роботу установи координує Рада Головного рабинату, яка допомагає двом головним рабинам, що почергово очолюють її. Рабинат має юридичні та адміністративні повноваження щодо організації релігійних справ єврейського населення Ізраїлю. Крім того, він дає відповіді на галахічні запити єврейських громад і установ діаспори, а також визначає та контролює діяльність підпорядкованих йому структур.

Головний рабинат Ізраїлю складається з двох головних рабинів — ашкеназького та сефардського. Сефардський головний рабин традиційно має почесний титул Рішон ле-Ціон ( — «перший на Сіоні»). Головні рабини обираються на десятирічний термін.

Станом на 2025 рік, посади займають: Давид Йосеф — сефардський головний рабин; Калман Бар — ашкеназький головний рабин. Обидва розпочали свої каденції у 2024 році.

Головний рабинат має юрисдикцію щодо багатьох аспектів єврейського релігійного життя в Ізраїлі. До його повноважень належать питання єврейського шлюбу та розлучення, єврейське поховання, гіюр (прийняття юдаїзму), дотримання законів кашруту й видача кошерних сертифікатів, релігійний супровід репатріантів (олім), нагляд за єврейськими святинями, робота з міквами та єшивами, а також керівництво системою рабинських судів.

Рабинські суди є складовою частиною судової системи Ізраїлю і підпорядковуються Міністерству у справах релігій. Ці суди мають виключну юрисдикцію у справах шлюбу та розлучення євреїв і паралельну компетенцію з окружними судами у питаннях особистого статусу, аліментів, опіки над дітьми та спадкування. Рішення релігійних судів виконуються і забезпечуються державними органами — поліцією, судовими виконавцями та іншими інституціямиMinistry of Religious Affairs.

У 2024 році Високий суд справедливості Ізраїлю ухвалив рішення, що жінки можуть обіймати посади у Раді Головного рабинату та брати участь як рабини у Зборах з виборів головних рабинів.

Штаб-квартира Головного рабинату розташована у будівлі Бейт-Ягав на вулиці Єрміягу, 80, у Єрусалимі. Попередня резиденція установи — будівля Ейха Шломо — від 1992 року використовується переважно як музей.

Історія

Усі релігійні та питання особистого статусу в Ізраїлі вирішуються відповідними релігійними органами офіційно визнаних конфесійних громад, до яких належить людина. В Ізраїлі діють юдейська, ісламська та друзька громади, а також десять офіційно визнаних християнських конфесійA Free People in Our Land: Gender Equality in a Jewish State. Ця система має історичне коріння у системі міллетів, що діяла в Османській імперії.

На початку XVII століття титул Рішон ле-Ціон почали надавати головному рабинові Єрусалима. У 1842 році посаду Хахам-Баші — головного рабина Константинополя, який представляв євреїв Османської імперії перед султаном, — було об'єднано з посадою Рішон ле-Ціона, що тоді вже представляв Старий ішув перед султаном. Відтоді об'єднана посада зберегла назву Рішон ле-Ціон.

24 лютого 1921 року в Єрусалимі за згодою британської мандатної адміністрації відбулося рабинське зібрання ПалестиниGovernment of Palestine, Official Gazette No. 40, 1 April 1921, pp. 10–11..Збори обрали Рабинську раду Палестини, до складу якої увійшли Авраам Іцхак Кук як ашкеназький головний рабин, Яаков Меїр як сефардський головний рабин, а також інші рабини та представники громадськості. Британська влада оголосила, що лише ця рада та санкціоновані нею рабинські суди (Бет-дін) визнаватимуться офіційними органами з питань єврейського релігійного права. Відповідно, повноваження османського Хахам-Баші втратили чинність у Палестині. Правовий статус Рабинської ради та її головних рабинів було додатково уточнено в грудні 1927 рокуGovernment of Palestine, Official Gazette No. 202, 1 January 1928, pp. 10–19..

У 1947 році Давид Бен-Ґуріон досяг домовленості з релігійними партіями щодо збереження чинного порядку у справах особистого статусу. Ця домовленість отримала назву угода про статус-кво і зберігається донині, попри численні зміни урядів.

Згідно з цією домовленістю, система конфесійного устрою періоду мандату мала зберегтися. Членство в єврейській громаді визначалося участю в організації «Кнесет Ісраель» — добровільному об'єднанні, відкритому для всіх євреїв. Питання «хто вважається євреєм» у той час не викликало суперечок. Деякі групи, зокрема члени Агудат Ісраель, обирали не реєструватися в «Кнесет Ісраель».

У 1953 році було створено систему рабинських судів, яким надано юрисдикцію у справах шлюбу та розлучення всіх євреїв — як громадян, так і постійних мешканців Ізраїлю (стаття 1). Закон також передбачав, що шлюби та розлучення євреїв у державі здійснюються відповідно до законів Тори (стаття 2).

Від 1953 року рабинат визнає дійсними лише ті шлюби, які укладені за правилами ортодоксальної інтерпретації галахи. Єдиним винятком є шлюби, укладені за кордоном, які визнаються державою Ізраїль як чинні.

Примітки

Посилання Офіційний сайт Головного рабинату Ізраїлю