Девід Дж(он) Лейк (; 26 березня 1929 — 31 січня 2016) — австралійський письменник-фантаст, поет і літературний критик індійського походження. Він також писав під псевдонімами Девід Лейк та Девійд Дж. Лейк .
Життєпис Лейк народився в Бангалорі, Індія, 26 березня 1929 року. Він здобув в школі Святого Ксаверія в Калькутті (1940–1944). Спочатку він був громадянином Сполученого Королівства, де навчався в Трініті-коледжі, Кембридж, отримавши ступінь бакалавра мистецтв у 1952 році та ступінь магістра мистецтв у 1956 році. Він продовжив навчання в Університетському коледжі Північного Вельса, де отримав диплом з лінгвістики в 1965 році, та навчався в Університеті Квінсленду (доктор філософії, 1974). Він переїхав до Австралії 1967 року та став натуралізованим громадянином Австралії в 1975 році. Дейвід Лейк помер в Брісбені, Австралія, 31 січня 2016 року.
Літературна кар'єра Лейк розпочав свою письменницьку кар'єру як літературний критик, і в цьому сенсі він відомий своїми книгами «Стиль і значення», видавництво Квінслендського університету, 1971, та «Канон п'єс Томаса Міддлтона», видавництво Кембриджського університету, 1975.
Після прибуття до Австралії Лейк розпочав свою письменницьку кар'єру як літературний критик і поет. З початку 1970-х років він публікував вірші в різних журналах, в таких як (), () та «Макар» («»). У 1971 році він опублікував збірку поезій «Портнояд», а в 1973 році — збірку поезій «Горнпайпи та похорони». ().
Наукову фантастику Лейк почав писати з 1976 року, опублікувавши науково-фантастичний роман «Прогульники неба» (), за який отримав премію "Дітмар". Це перший том циклу з шести побіжно пов'язаних романів, дія яких відбувається в далекому майбутньому, де Земля була знищена Четвертою світовою війною, а людські колоністи на далеких світах повинні боротися з іншопланетним інтелектом та екологією.
Його найвідоміший твір поза цією серією — «Людина, яка любила морлоків» 1981 року, продовження «Машини часу». З 1989 року він майже не писав в цьому жанрі, за винятком одного оповідання, «Правда про Віну», що також пов'язане з «Машиною часу». Воно отримало премію «Дітмар» у 1999 році.
Критика та погляди Джон Клют вказує на вплив юнгіанської психології на деякі з його творів. Лейк, мабуть, найбільш відомий серією романів «Прорив». У двох книгах серії — «Боги Ксуми» та «Воєначальники Ксуми», — новий світ нагадує вигадану версію Марса Едгара Райса Берроуза; книги займають критичну позицію щодо його романів про Барсум.
Лейк цитує Г. Дж. Веллса та К. С. Льюїса як своїх взірців для наслідування. Він пише:
«Я наслідую Веллса та Льюїса, пишучи наукову фантастику, яка навмисно межує з фентезі. Ви можете зустріти ельфів у скафандрах. […] Ще один сильний вплив — моє раннє дитинство в Індії за часів Британського Раджу. Я знаю, як це — бути загарбником у величезній та чужій культурі. Більшість іншопланетян у моїх романах — це версії азіатів».Michael J. Tolley: Lake, David J(ohn). In: Noelle Watson, Paul E. Schellinger: Twentieth-Century Science-Fiction Writers. St. James Press, Chicago 1991, ISBN 1-55862-111-3, S. 464.
Літературні премії
1977, Премія за досягнення в галузі наукової фантастики «Дітмар» в номінації «найкраща австралійська наукова фантастика», переможець за роман «Прогульники неба» 1982, Премія за досягнення в галузі наукової фантастики «Дітмар» в номінації «найкраща австралійська наукова фантастика», переможець за роман «Людина, яка любила морлоків» 1998 Премія «Ауріліс» 1998 за найкраще науково-фантастичне оповідання, переможець за оповідання «Правда про Віну» 1999, Премія за досягнення в галузі наукової фантастики «Дітмар» в номінації «найкраща австралійська коротка науково-фантастична проза», переможець за твір «Правда про Віну»
Бібліографія
Послідовність проривів
Прогульники по небу (Walkers on the Sky, 1976) Права рука Декстри (The Right Hand of Dextra, 1977) Дикі землі Вестрона (The Wildings of Westron, 1977) Боги Ксуми або Барсума: повернення (The Gods of Xuma or Barsoom Revisited, 1978) Воєначальники Ксуми (Warlords of Xuma, 1983) Четверта півкуля (The Fourth Hemisphere, 1980)
Всесвіт Машини часу
Людина, яка любила морлоків (The Man Who Loved Morlocks, 1981) «Правда про Віну» (The Truth About Weena, 1998)
Інші романи
Кільце правди (Ring of Truth, 1982) The Changelings of Chaan (The Changelings of Chaan, 1985) На захід від Місяця (West of the Moon, 1988)
Інші твори короткої прози
«Творець» (1978) «Викупи час» (1978) «Що вона?» (1979) «Хто вбив півня Робіна?» (1979) «Останній день Різдва» (1981) «Омфалос, діалог» (1983) «Чисте світло порожнечі» (1983)
Віршовані твори
Портнояд (1971) Хорнпайпи та похорони (збірка) (1973) «Не вечірка» (2010) «Недоліки дизайну» (2011)
Нехудожня література
Стиль і значення (Style and Meaning, 1971) Канон п'єс Томаса Міддлтона (The Canon of Thomas Middleton's Plays, 1975)
Коротка нехудожня література
«Як уникнути покарання за вбивство: порада потенційному критику» (1979) «Секс як складна проблема у науковій фантастиці» (1985) «Теорія помилок: Змінені світи художньої літератури» (1986) «Створення Мелділорна: поетика уявних імен» (1987) «Вступ (Перші люди на Місяці)» (1995) «Дарвін і Дум: Герберт Веллс і машина часу» (1997) «Повернення додому» (1998)
Відгуки
«Пільгерманн» (1983) Рассела Гобана «Рідлі Вокер» (1983) Рассела Гобана «Чарльз Вільямс: поет теології» (1984) Глена Кавальєро «Ще історії про Піркса-лоцмана» (1984) Станіслава Лема
Примітки
Енциклопедія наукової фантастики, стор. 686–687
Посилання
David J. Lake at the Internet Speculative Fiction Database David Lake's poetry and translations on Stihi.ru