Операція «Гудвуд» () — невдала операція Королівського військово-морського флоту Великої Британії в серії авіанальотів палубної авіації, здійснених проти німецького лінкора «Тірпіц» на його якірній стоянці в Каафіорді в окупованій Норвегії наприкінці серпня 1944 року. Це була остання з кількох атак, здійснених британським Домашнім Флотом протягом 1944 року, метою яких було пошкодити або потопити «Тірпіц» і тим самим усунути загрозу, яку він становив для судноплавства союзників. Попередні нальоти на Каафіорд, здійснені літаками ВПС флоту, включали лише одну повітряну атаку; в операції «Гудвуд» було здійснено кілька атак протягом одного тижня. Королівський флот сподівався, що ці нальоти виснажать грізну німецьку оборону і сприятимуть досягненню цілі.

Британський флот вийшов зі своєї бази 18 серпня та вранці 22 серпня розпочав перший рейд на Каафіорд. Атака провалилася, а невеликий рейд того вечора завдав незначної шкоди. Атаки були здійснені повторно 24 та 29 серпня і також не увінчалися успіхом. Під час нальоту 24 серпня «Тірпіц» уражено двома бомбами, але жодна з них не завдала значних пошкоджень. Британські втрати під час операції «Гудвуд» склали 17 літаків з різних причин, фрегат був потоплений підводним човном, а ескортний авіаносець був сильно пошкоджений. Німецькі війська втратили 12 літаків та пошкодили 7 кораблів.

Наприкінці серпня 1944 року відповідальність за атаку на «Тірпіц» передали Королівським ПС. Під час трьох важких бомбардувальних нальотів, здійснених протягом вересня та жовтня 1944 року, лінкор спочатку був пошкоджений, а потім врешті-решт потоплений. Історики вважають операцію «Гудвуд» значною невдачею для флоту та пояснюють негативні наслідки цих нальотів недоліками літаків та їхнього озброєння.

Історія

Історія полювання на «Тірпіц»

Загроза, яку становив німецький лінійний корабель «Тірпіц», серйозно впливала на британську військово-морську стратегію в Північній АтлантиціEllis (1999), pp. 294—295. У середині січня 1942 року німці перемістили свій найпотужніший лінкор до Норвегії; це було зроблено з метою стримати ймовірне вторгнення союзників до окупованого Королівства, а також створити екзистенційну загрозу конвоям, які регулярно ходили Північним Льодовитим океаном до Радянського Союзу. «Тірпіц» діяв з якірних стоянок, розташованих у фіордах. Через його перебування на півночі Норвегії союзники змушені були тримати потужні сили британського військово-морського флоту для захисту від можливості вилазки проти арктичних конвоїв, і більшість конвоїв супроводжували великі кораблі на частині шляху до Радянського Союзу.

Вже наприкінці січня 1942 року британська бомбардувальна авіація завдала першого удару по німецькому лінкору, але безрезультатно. Відтоді британці методично намагалися знищити найпотужніший корабель Крігсмаріне, втрачаючи свої літаки та пілотів, але марно. Тільки у вересні 1943 року їм вдалося при проведення операції «Сорс» завдати значних пошкоджень ворожому кораблю.

Після операції «Сорс» «Тірпіц» був переміщений якнайдалі і пройшов серію аварійних ремонтів, але пошкодження були значними, до того ж внаслідок вибуху броньовані башти змістилися з їхніх основ настільки, що одна з кормових башт, башта «D», не могла бути відремонтована через відсутність крана достатньої потужності, щоб встановити її на місце. Ремонтні роботи тривали до 2 квітня 1944 року і лише завдяки наявності ремонтного корабля підтримки «Ноймарк» відновлення лінкора відбувалося в таких екстремальних умовах.

Повітряна розвідка британців своєчасно повідомляла про присутність «Ноймарка», і коли він вийшов у березні, вони дійшли висновку, що ремонт майже завершено. Після цього було організовано повітряний наліт, в якому взяли участь 40 «Барракуд» і 45 винищувачів супроводу повітряних сил флоту, що вилетіли з двох авіаносців «Вікторієс» і «Ф'юріос» і чотирьох ескортних авіаносців супроводу «Імперор», «Фенсер», «Персьюер» і «Серчер». Операція була запланована на 4 квітня, щоб збігтися з проходженням арктичного конвою JW 58, але перехоплення «Енігмою» інформації про дату морських випробувань призвело до того, що атаку перенесли на день раніше. Літаки атакували двома хвилями, попри сильний зенітний вогонь, який, однак, збив лише по одному літаку в кожній хвилі, а «Тірпіц» був підбитий кілька разів. На борту німецького лінкора загинуло 128 осіб і від 200 до 300 членів екіпажу дістали поранень.

Наступна атака (операція «Маскот») була запланована на середину липня, перед відновленням арктичних конвоїв, які були призупинені з квітня 1944 року, щоб звільнити кораблі для висадки в Нормандії. Ударна група з 44 «Барракуд» та 40 винищувачів, відправлена ​​17 липня, досягла цільового району, але виявила, що «Тірпіц» замаскований захисною димовою завісою, і атака не спричинила жодної шкоди лінкору.

Підготовка до операції «Гудвуд» Протягом тижнів після операції «Маскот» «Тірпіц» продовжував готуватися до потенційних бойових операцій. Про цю діяльність повідомили шпигуни, і британське Адміралтейство інтерпретувало її як підготовку «Тірпіца» до рейду проти союзних конвоївBishop (2012), p. 311. Насправді німецький флот не планував використовувати «Тірпіц» у наступальних цілях, оскільки він був би дуже вразливим для переважаючих військово-морських та повітряних сил союзників, якби вийшов у море. Натомість лінкор перебував у готовності для зв'язування військових кораблів та літаків союзниківBishop (2012), pp. 316—317.

Провал операції «Маскот» переконав командувача Флоту метрополії, адмірала сера Генрі Мура, що головний ударний літак авіації флоту, пікіруючий бомбардувальник «Барракуда», не підходить для операцій у Каафіорді. Оскільки низька швидкість пікіруючих бомбардувальників давала німецьким захисникам достатньо часу, щоб прикрити «Тірпіц» димовою завісою між моментом виявлення нальотів та їх появою над лінкором, Мур дійшов висновку, що подальші атаки з використанням цих літаків будуть марними. Однак Адміралтейство вирішило, що багаторазові удари по Каафіорду «Барракудами» протягом 48 годин зможуть виснажити німецьку оборону та вичерпати запас палива для захисних димогенераторів «Тірпіца». Також розглядалася можливість зльоту швидких і далекобійних бомбардувальників «Москіто» з авіаносців у спробі досягти несподіванки, але жоден з цих літаків наземного базування на цей час неможливо було перенацілити з виконання стратегічного бомбардування Німеччини на інші завдання. Незважаючи на свої побоювання, Мур погодився зробити ще одну спробу завдати удару по «Тірпіцу»Roskill (1961), p. 156.

Згідно з пропозицією Адміралтейства, плани Мура щодо нової атаки на Каафіорд передбачали, що літаки Флоту метрополії атакуватимуть ціль протягом кількох днів. Хоча винищувачі, що брали участь у попередніх рейдах, використовували лише кулемети для обстрілу німецьких оборонних позицій, щоб зменшити загрозу, яку вони становили для «Барракуд», було вирішено використовувати деякі з цих літаків як пікіруючі бомбардувальники в операції «Гудвуд». В рамках підготовки дві ескадрильї «Корсарів» та одна ескадрилья F6F «Хеллкет», відібрані для участі в атаці, пройшли підготовку з тактики пікіруючого бомбардування в період між операціями «Маскот» та «Гудвуд». Ще одним новим елементом планів було рішення використовувати літаки флоту для скидання мін поблизу «Тірпіца» та на вході до КаафіордаZetterling and Tamelander (2009), pp. 282—283Brown (1977), p. 37. Міни, скинуті поблизу лінкора, мали бути оснащені детонаторами із затримкою спрацьовування, і сподівалися, що вибухи цих пристроїв змусять капітана «Тірпіца» спробувати перевести військовий корабель у безпечніші води та пройти через мінне поле біля входу до фіорду. У період до операції «Гудвуд» льотні ескадрильї Флоту метрополії проводили навчальні навчання, використовуючи полігон біля озера Лох-Еріболл на півночі Шотландії; місцевість у цьому районі порівнянна з місцевістю навколо Каафіорда, і озеро також використовувалося для цієї мети в рамках підготовки до операції «Тангстен»Sweetman (2000), p. 79Bishop (2012), p. 297.

Для проведення операції «Гудвуд» ударне угруповання флоту розділили на три групи. Адмірал Мур на борту лінкора «Дюк оф Йорк» діяв разом з авіаносцями флоту «Індефатігабл» (флагман контр-адмірал Родерік Макгрігор, командир 1-ї крейсерської ескадри), «Формідабл» та «Ф'юріос», а також двома крейсерами та чотирнадцятьма есмінцями. Друга група флоту складався з ескортних авіаносців «Набоб» та «Трампетер», крейсера «Кент» та кількох фрегатівhttps://codenames.info/operation/goodwood-ii/ Operation Goodwood (ii)Roskill (1961), p. 159. Третьою групою стало формування з пари флотських паливозаправників, які під ескортом чотирьох корветів пливли окремо для підтримки двох ударних груп.

На борту авіаносців британці зосередили найбільшу групу літаків флотської авіації, зібрану на той момент війни. Основним ударним елементом були 35 «Барракуд», які діяли з трьох авіаносців. Також до операції залучили 30 «Корсарів» на «Формідаблі», 48 «Сіфайр» на борту «Індефатігейл» та «Ф'юріос», а також 12 винищувачів «Фейрі Файрфлай» та 12 «Хеллкет» з «Індефатігейла». Два ескортні авіаносці мали на борту сумарно 20 винищувачів TBF «Евенджер» (які відповідали за скидання мін в операції «Гудвуд») та 8 винищувачів F4F «Вайлдкет» на ескортних авіаносцях «Трампетер» та «Набоб».

Якірна стоянка «Тірпіца» в Каафіорді була сильно захищена. До операції «Тангстен» навколо фіорду німецьке командування зосередило одинадцять батарей зенітних гармат, кілька зенітних кораблів та систему димогенераторів, здатну приховати «Тірпіц» від літаків. Після попередньої атаки додатково було встановлено радіолокаційні станції та спостережні пункти, а також збільшено кількість димогенераторів. Повітряну оборону «Тірпіца» було посилено шляхом встановлення додаткових 20-міліметрових гармат, модернізації 150-міліметрових гармат для використання їх в ролі зенітних гармат та забезпечення зенітних снарядів для 380-міліметрових гармат головного калібру. Люфтваффе мали мало винищувачів, розміщених на аеродромах поблизу Каафіорда, до того ж, вони мали проблеми з нестачею паливаBennett (2012), p. 14Tactical, Torpedo and Staff Duties Division (Historical Section) (2012), p. 135.

Атаки

22 серпня Ударні сили флоту, залучені до проведення операції «Гудвуд», вирушили у похід 18 серпня. Час проведення операції був визначений таким чином, щоб Домашній Флот паралельно мав забезпечити захист конвою JW 59, який 15 серпня вирушив з Шотландії до Радянського Союзу. Після безпроблемної подорожі на північ ударні сили прибули до Норвегії 20 серпня. Хоча перша атака на Каафіорд була запланована на 21 серпня, погодні умови того дня були непридатними для польотів, і Мур вирішив відкласти напад на 24 години. Німці вперше узнали про присутність британського флоту 21 серпня, коли були перехоплені радіоповідомлення з авіаносцівHinsley et al. (1988), p. 277.

22 серпня було завдано перший удар по Каафіорду. Об 11:00 ранку з трьох авіаносців було випущено сили, що складалися з 32 «Барракуд», 24 «Корсарів», 11 «Файрфлаів», 9 «Хеллкетів» та 8 «Сіфаєрів». Жодних «Евенджерів» не було відправлено, оскільки хмарні умови були непридатними для виконання ними визначеного завдання. Оскільки мін було мало, і «Евенджери» не могли безпечно приземлитися, маючи на борту таке озброєння, елемент плану зі скиданням мін провалився б, якби літаки не змогли знайти «Тірпіц» і їм довелося б скинути своє бомбове навантаження в мореZetterling and Tamelander (2009), p. 283.