Єфим Борисович Руах ( 30 січня 1940, м. Донецьк) — український та ізраїльський художник, театральний художник, сценограф, філософ, педагог. Викладав на курсі Романа Віктюка (ГІТІС), працював на кіностудії «Мосфільм». З 2015 року живе в Ізраїлі. Реалізує постановки в Ізраїлі та Україні.

Життєпис Почав навчання на реставратора, але зрозумів, що напрям обрав не правильно, після чого перейшов на театральний факультет. Працював художником у Московському академічному музичному театрі ім. Станіславського і Немировича-Данченка. Викладав на курсі Романа Віктюка в Академії театрального мистецтва «ГІТІС»), оформлював театральні вистави, мав роботи на кіностудії «Мосфільм».

Про співпрацю із режисерами Максимом Мишаном, Оленою Порошиною, Євгеном Лавренчуком відгукується як про процес творчого єднання між художником та режисером. Працює із драматичними, оперними, балетними виставами. «Руах» у перекладі з івриту означає «дух», «дихання» або «вітер». Дмитро Бозін після роботи над виставою «Мауглі. Пісня мертвих» у Театрі Романа Віктюка, назвав Руаха «людиною доби Відродження з точки зору об'ємності освіти та мислення» — підсумок їх роботи — створений «чарівний світ, який населили героями казки Кіплінга». Оформив практично всі вистави Євгена Лавренчука — реалізували такі назви, як: «Івонна, принцеса Бургундська», «Амазонія», «Білоксі блюз», «Марія Стюарт», «Травіата», «Перед волею» тощо. Більшість рішень «народжувалися буквально за п'ять хвилин, на серветці». Атмосфера античності для «Анни Кареніної» виникла завдяки кольоровим пледам, які роздавали в літаку, дорогою на постановку.

Пише картини, в яких відображає свої сни та фантазії, при цьому не бачить сенсу у виставках картин та порівнює акт створення картини із освідченням у коханні. Є учасником фестивалів та мистецько-освітніх заходів (зокрема «Crescendo Art Forum»Оргкомітет конференції Crescendo Art Forum (Державний науково-методичний центр змісту культурно-мистецької освіти)) інших.

Живе в Ізраїлі.

Руах та Україна У співпраці із режисером Євгеном Лавренчуком реалізовував театральні проєкти в Одесі, Кропивницькому, на етапі випуску вистави в Ужгороді, Львові, Києві.

З числа найбільш резонансних вистав, над якою працював Єфим Руах в Україні є «La Traviata» – опери Джузеппе Верді у постановці Євгена Лавренчука на сцені Одеського національного академічного театру опери та балету. «Нами зроблено певний алхімічний заміс» — коментував художник процес створення. Художнім вирішенням основної теми вистави стали стихії вітру — «вічне унесення всього і вся в нікуди. Всі декорації будуть трансформуватися і відлітати. Все буде кружляти, і в третій дії підніметься така завірюха, що над хором з’явиться хоровод їх сухонь, які будуть літати». Саме ж дійство наповнене рухом та сценічними трансформаціями, до тканини вистави вплетено міф про Міноса, Посейдона та Пасіфаю, метаморфози закоханого Зевса.

Прем’єрний показ «La Traviata» відбувся в рамках 210-го театрального сезону Одеської опери, 9 листопада 2019 року. Вистава зібрала пресу, яка з одного боку у захопленні від новаторської роботи режисера, а іншої — лунали закиди щодо домінування візуальних образів над музичною складовою опери. «Художник-постановник Єфим Руах пластично резонує концепції вистави, вміло оперуючи смисловими деталями візуального, образного рішення вистави. Радіокеровані прозорі конструкції змінюють мізансцени і ніби самі рухаються в просторі, як і всепроникна органза — символи безперервного наближення до трагічної розв'язки і натяк на ілюзорність усього, що відбувається, ніби в передсмертному, короткочасному забутті героїні — вражають героїні. Оперний театр. Карусель бальних суконь-оболонок піднімається прямо з натовпу-хору у фіналі другої дії, позначаючи підйом Віолетти над обставинами, вічний карнавал життя по колу, порожнечу вищого суспільства. Невагомість буття, яку так важно прийняти повсякденності: у цій сцені хор або застигає, або активно реагує, піднімаючи голови до цього ефектного та інфернального водночас вальсу суконь у повітрі. Прозорі скульптури із застиглими міфологічними сценами кохання, прозорі стільці, прозора сцена із наскрізною перспективою. Імітуюче прозорість сріблення костюмів всіх персонажів, крім героїні, немов силуетами виникають у затуманеній свідомості Віолетти» — відмічає театральний критик Ольга Стельмашевська. За мотивами постановки з’явилася відеоверсія: окремо записана аудіоверсія, під яку відзняли відеоряд із залученням дронів та крану. Вистава отримала професійне визнання у вигляді Премії ім. Леся Курбаса (2020), перемоги у номінації «Музична вистава у жанрі опери/оперети/мюзиклу» всеукраїнського театрального фестивалю-премії «GRA» (2020), із цією роботою Євген Лавренчук увійшов до короткого переліку Національної премії України ім. Тараса Шевченка (театральне мистецтво).

На січень 2026 року анонсована постановка «Енеїди» за поемою Івана Котляревського на сцені Закрапатського драмтеатру в Ужгороді.

Сценічні роботи

«La Traviata» опера Джузеппе Верді «Амазонія» «Анна Кареніна» Льва Толстого «Білоксі блюз» Ніла Саймона «Борис Годунов» Олександра Пушкіна «Велика магія» Едуардо де Філіппо «Вінсент» (балет) «Дім Бернарди Альби» Федеріко Гарсія Лорки «Дядюшкін сон» Федора Достоєвського «Заметіль» за повістю Олександра Пушкіна «Звичайна історія» «Звичайний фашизм» «Едіп сплячий» «Івонна, принцеса Бургундська» Вітольда Ґомбровича «Лісістрата» Арістофана «Марія Стюарт» Юліуша Словацького на музику опери «Марія Стюарт» Гаетано Доніцетті «Мауглі. Пісня мертвих» за «Книгою джунглів» Редьярда Кіплінга «Нотатки божевільного» Миколи Гоголя (телевистава) «Нурієв» «Одруження Фігаро» П'єра Бомарше «Одруження Бальзамінова» Олександра Островського «Оповідання Чехова» Антона Чехова «Остання жертва» Олександра Островського «Перед волею» Антона Литвинова за мотивами п'єси Марка Кропивницького «Поминальна молитва» Григорія Горіна за мотивами збірки оповідань Шолом-Алейхема «Тев'є-Молочар» «Русалка» «Сашка» В'ячеслава Кондратьєва «Сніг» Станіслава Пшибишевського «Снігова королева» Ганса Крістіана Андерсена «Сутінки богів» за п'єсою «Спокуси і пристрасті» Родіона Феденьова «Танахшпіль» за мотивами сучасної ізраїльської прози та Книг Старого Завіту «Театр Жана Кокто» за творами Жана Кокто «У ніч місячного затемнення» балет Мурада Ахметова за однойменною трагедією Мустая Каріма «Чайка» Антона Чехова «Чекаючи на Ґодо» Семюеля Бекета

Примітки