Тадде́о Альдеро́тті (, ), народився у Флоренції між 1206 і 1215 роками, помер у 1295 році, був італійським лікарем, професором медицини в Болонському університеті. Він був одним із перших, хто організував викладання медицини в університеті. Він сприяв відродженню наукової медицини в Європі після її майже повного зникнення протягом Раннього Середньовіччя.

Біографія Таддео Альдеротті народився у Флоренції, ймовірно, між 1206 і 1215 роками, де здобув початкову освіту.

Близько середини 1260-х років він прибув до Болоньї, міста, відомого своїми традиціями вивчення та практики медицини. До середини XIV століття університети Болоньї, Монпельє та Парижа забезпечували собі майже повну монополію на медичну освіту в Західній Європі.

Як професор медицини в Болонському університеті Таддео Альдеротті швидко здобув репутацію видатного викладача, здатного залучити велику кількість студентів. Його навчання ґрунтувалося на текстах Гіппократа, Клавдія Галена та Авіценни — текстах, які були невідомими або забутими тривалий час. Адже після падіння Західної Римської імперії греко-римська наукова медицина була майже повністю забута в Західній Європі на шість-сім століть, перш ніж повернутися завдяки перекладам з арабської на латину в XI—XII століттях.

Протягом трьох десятиліть він приваблював студентів, які згодом самі ставали престижними лікарями та викладачами наступного покоління. Серед його учнів були, зокрема, логік Джентіле да Чінґолі (Gentile da Cingoli), лікар Папи Бартоломео да Варіньяна (Bartolomeo da Varignana), коментатор Авіценни Діно дель Ґарбо (Dino del Garbo), коментатор Галена Турісанус (П'єтро Торреджано де Торреджані) та анатом Мондіно де Луцці (Mondino de' Liuzzi).

Бувши відомим лікарем, він мав широку клієнтуру, яка, крім Болоньї, поширювалася на такі міста, як Модена, Феррара, Рим і Мілан. У похилому віці, коли кількість його студентів зменшувалася, він переїхав до Венеції, щоб продовжити лікарську практику.

Народжений у скромній флорентійській родині, Таддео, помираючи у 1295 році, залишив заповіт, який свідчив про те, що його медична практика, викладацька діяльність та інвестиції зробили його заможною людиною.

Доробок Відродження медичної думки У Західній Європі греко-римська медицина, яку Гален підняв на дуже високий рівень у Римі, була майже забута після варварських навал. Від неї залишалися лише фрагменти, які зберігалися в монастирях до XI століття.Галенівський корпус продовжував зберігати свій авторитет лише на Сході: серед лікарів Константинополя та Александрії (яка була частиною Візантійської імперії до арабського завоювання у 641 році), а згодом — в арабському світі. Християнство, як релігія страждання, схилялося до мінімізації ролі медицини, оскільки, як стверджували священники у відповідь лікарям, людина рятується, приймаючи свої страждання, а не протидіючи їм.

Таддео та його учні створили детальні коментарі до «Канону лікарської науки» перського лікаря Авіценни (Ібн Сіни), написаного арабською мовою близько 1020 року і перекладеного латиною в попередньому столітті. Вони також написали коментарі до «Артіцелли» (Articella), збірки медичних текстів грецького та арабського походження, яка слугувала основою для викладання медицини в Західній Європі.

У цих текстах Таддео наполягає на автономному характері медицини, яка повинна отримати статус «scientia» (науки), як її розумів Аристотель, тобто дисципліни, відмінної від віри чи думки, що ґрунтується в принципі на досвіді і має викладатися відповідно до правил суворої демонстративної логіки. Разом зі своєю групою Таддео розвиває теорію медицини, засновану на принципах натурфілософії Аристотеля. Його зазвичай вважають головним «відповідальним за схоластичну форму, яку набуло медичне коментування аж до кінця XV століття».

Після тривалого занепаду протягом Раннього Середньовіччя, повернення наукової медицини стало можливим завдяки зусиллям Таддео у Флоренції.

Медична освіта повертається до університету Саме за Таддео Альдеротті медична освіта також починає проникати в університет.

Протягом Раннього середньовіччя догляд за хворими був імперативом милосердя (або доброчинності), що стосувався спасіння кожного християнина і входив до інституційних структур Церкви. Той, хто допомагає хворому та нужденному, робить «дар», який отримає «винагороду» і буде «зважений» у Судний день.

Медицина в цей період починає звільнятися від релігії, щоб знову стати, як і в Античності, автономною інтелектуальною дисципліною, заснованою на досвіді та авторитеті майстрів і такою, що має спиратися на розум у своїх поясненнях. Отримання великих текстів філософії і медичних доктрин Греції та мусульманського світу тепер надало робочі матеріали, придатні для використання в університетському навчанні.

У Болоньї, хоча зародок медичної освіти існував і до Таддео, саме навколо його університетського викладання у 1260-1270-х роках уперше з'являється добре організована колегія лікарів.

Викладання полягало у читанні та коментуванні греко-арабських медичних текстів. Після пояснень професор проводив дискусію — вправу, під час якої вчитель та учні представляли суперечливі аргументи на певну тему. Обговорювалися всі сфери: від основ фізіології та патології, дії тих чи інших ліків, «природних», «неприродних» та «протиприродних речей», згідно з класифікацією, одностайно прийнятою в Середньовіччі. Часто проблемою, що обговорювалася була «комплекція», що свідчило про центральний характер цього поняття у викладанні, а не поняття «гумор» (рідина), як часто вважають. Також обговорювалися відповідні ролі серця та мозку. Адже Гален неодноразово вказував на свої розбіжності з Арістотелем. На запитання «чи є серце єдиним головним органом?», Таддео дотримувався арістотелівської відповіді. Його учні більше схилялися до поглядів Галена. Так, анатом Мондіно де Луцці прямо заявляв: «Встановлено, що думка Арістотеля є причиною великих помилок у медицині, тому краще вірити Галену, ніж Арістотелю».

Таддео виявляв живий інтерес до філософії Арістотеля, особливо в юності. Кажуть, він переклав італійською мовою скорочений виклад «Нікомахової етики» Арістотеля.

Він, схоже, заохочував своїх учнів виявляти широту поглядів у своїх інтелектуальних пошуках, закликаючи їх вивчати нові тексти та нові переклади, що з'являлися, а також розвивати свою цікавість до анатомії та хірургії.

Він є прикладом нового соціального та економічного статусу лікаря, який здобув освіту в університеті протягом решти Середньовіччя.

Примітки