Човган, Чоуган або Чоган (, ) — командний вид спорту за участю коней, що виник у стародавньому Ірані (Персії). Він вважався аристократичною грою та проводився на окремому полі на спеціально навчених конях. Гра була поширена серед азійських народів. У неї грають в Ірані, Азербайджані, Таджикистані та Узбекистані. Човган включено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО як «Карабахська кінна гра» в Азербайджанській Республіці. У 2024 році в Баку було засновано Міжнародну федерацію човгана (International Chovgan Federation - ICF).
Вважалося, що поло є адаптованою версією човгану.
Історія Човган, традиційна іранська кінна гра, відома своєю більш ніж 2000-річною історією, зародилася як командний вид спорту в стародавньому Ірані, де вона була національною розвагою Персії та активно практикувалася як знаттю, так і простолюдом включно з жінками та чоловіками. Виникнувши орієнтовно в середині I тисячоліття н. е.Steve Craig, Sports and games of the ancients, Published by Greenwood Publishing Group, 2002, , p. 157., хоча деякі джерела відносять її появу навіть до V століття до н. е.R. G. Goel, Veena Goel, Encyclopaedia of sports and games, Published by Vikas Pub. House, 1988, excerpt from page 318: Persian Polo. Its birthplace was Asia, and authorities credit Persia with having devised it about 2000 BC.., човган набув особливої популярності на Близькому Сході. Під час правління Парфянської (247 р. до н. е. — 224 р. н. е.) та Сасанідської (224—651) імперій, гра була важливою частиною придворного життя та царської освіти, про що свідчить випадок імператора Шапура II, який почав грати у човган у семирічному віці 316 року н. е. Ця захоплююча гра, яка часто проводилася на міських полях і в королівських дворах, завжди супроводжувалася музикою та розповідями, а її фрагменти, правила та детальні описи періодично зображувалися на стародавніх мініатюрах та фіксувалися у рукописах.
Значну роль у поширенні та розвитку гри в Європі та в усьому світі відіграли англійці. У ХІХ столітті човган був привезений з Індії до Англії та став більш популярним. Додавання нових правил сприяло поширенню цієї гри в Європі та Сполучених Штатах. Зокрема, за ініціативою англійців ця гра отримала свою сучасну назву «поло» та була включена до програми Олімпійських ігор, що відбулися в 1900 році в Парижі.
Човган в Ірані Човган, відомий як човкан у Сасанідській імперії (середньоперська: čowkān), був частиною королівської освіти для сасанідського правлячого класу. Сусідні східні римляни перейняли човган від сасанідів і назвали його циканіон, що походить від середньоперського слова. За часів правління Феодосія II римський імператорський двір почав грати у циканіон на циканістеріоні (стадіоні для гри в поло). До часів династії Тан (618—907) записи про поло були добре закріплені в Китаї. «За Оксфордським словником пізньої античності», популярність поло в танському Китаї «безсумнівно, підкріплювалася присутністю сасанідського двору у вигнанні».
Спочатку поло було тренувальною грою для кавалерійських підрозділів, зазвичай королівської гвардії або інших елітних військ. З часом поло стало іранським національним видом спорту, в який грала переважно знать. У гру грали як жінки, так і чоловіки, про що свідчать згадки про сутичку цариці та її дам з царем Хосровом II Парвізом та його придворними у VI столітті нашої ери. Безумовно, перська література та мистецтво дають нам найбагатші згадки про гру в давні часи. Фірдоусі, відомий іранський поет-історик, наводить кілька оповідей про царські турніри човганів у своєму епосі IX століття «Шах-наме» (Книга царів). У найдавнішій поемі Фірдоусі романтизує міжнародний матч між туранською армією та послідовниками Сіяваша, легендарного іранського принца з найдавніших століть імперії; поет красномовно вихваляє майстерність Сіяваша на полі для гри в човган. Фірдоусі також розповідає про імператора Шапура II з династії Сасанідів IV століття, який навчився грати в поло, коли йому було лише сім років. Площа Накш-е-Джахан в Ісфахані — це поле для гри в поло, яке було побудоване царем Аббасом I у XVII столітті.
Султан Кутб ад-Дін Айбак, тюркський військовий раб із сучасного Північного Афганістану, який пізніше на чотири роки став султаном Делійського султанату, випадково загинув у 1210 році під час гри в поло. Під час гри його кінь упав, і Айбак насадився на ріжок сідла.
З Персії поло поширилося до візантійців (які називали його циканіон), а після мусульманських завоювань — до династій Айюбідів та Мамелюків Єгипту та Леванту, чиї еліти понад усе інше віддавали йому перевагу. Відомі султани, такі як Саладін та Бейбарс, були відомі тим, що грали в човган та заохочували його при своєму дворі.
Пізніше з Персії поло поширилося до інших частин Азії, включаючи Індійський субконтинентMalcolm D. Whitman, Tennis: Origins and Mysteries, Published by Courier Dover Publications, 2004, , p. 98. та Китай, де воно було модним за часів династії Тан і часто зображувалося на картинах і статуях. Цінна для тренування кавалерії гра в Середньовіччі поширилася від Константинополя до Японії. На Сході вона відома як «Гра королів». Вважається, що назва поло походить від тибетського слова «пулу», що означає м'яч.Sports and Games of the 18th and 19th centuries by Robert Crego. page 25. Published 2003. Greenwood Press. Sports & Recreation. 296 pages У 2017 році в Ісламській Республіці Іран човган був включений до Списку культурної спадщини ЮНЕСКО.
Човган в Азербайджані
Човган () вважається національним видом спорту Азербайджану, що має глибоке коріння, про яке свідчать численні старовинні гравюри та керамічні вироби. Наприклад, під час розкопок у місцевості Оран-Гала було знайдено посудину з фрагментарними зображеннями гри в човган, що опосередковано підтверджує її існування вже в XI столітті поблизу міста Бейлаґан. Згадки про човган також зустрічаються у класичній перській літературі, зокрема в поемі «Хосров та Ширін» поета та мислителя Нізамі Генджеві, а також на сторінках тюркського епосу «Книга мого діда Коркута».
Цей кінний командний вид спорту, один із різновидів якого був широко розповсюджений в Азербайджані, має на меті забити м'яч у ворота супротивника за допомогою спеціальних ключок. За сучасними правилами гри, на великому полі встановлюють двоє воріт завширшки 3 метри, обмежених півколами радіусом 6 метрів. Для гри використовують м'яч із гуми або плетеної шкіри. Ключки можуть мати різну форму, проте в азербайджанському варіанті вони нагадують пастушу патерицю. Кожна команда складається з шести вершників: чотири з них виступають у ролі нападників, а двоє — захисників, які можуть грати лише на своїй половині поля. Голи зараховуються, якщо вони забиті з-поза меж штрафного майданчика. Загальна тривалість гри становить 30 хвилин, розділених на два періоди.
У 1979 році азербайджанська кіностудія Джафара Джаббарли зняла документальний фільм під назвою «Човганська гра», у якому зафіксовано правила та історичний розвиток цього виду спорту. Однак загалом за радянських часів цей вид спорту занепав майже до «забуття», а потрясіння, що сталися безпосередньо після розпаду Радянського Союзу, виявилися важкими для розведення коней. Однак в останні роки цей вид спорту дещо відродився. З 2006 року в грудні в Азербайджані в Республіканському центрі кінного туризму у Дашюзі поблизу Шекі проводиться національний турнір під назвою «Кубок Президента»Azernews report on the 2013 President's Cup competition. Перший з них, що проходив з 22 по 25 грудня 2006 року, зібрав команди з восьми міст Азербайджану — Шекі, Агдама, Агстафи, Балакена, Ґаха, Ґазаха, Огуза та Загатали. Загальну перемогу здобули команди з Агстафи.
У 2013 році човкан був включений до списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини, що потребує термінового збереженняChovqan, a traditional Karabakh horse-riding game in the Republic of Azerbaijan.
Див. також Бузкаші Джіріт Поло Стрільба з лука Лук і стріли Екстремальний спорт
Примітки
Посилання