Лісабонський метрополітен () — один з видів міського транспорту в Лісабоні. Метро в Португалії є ще у місті Порту. Перший португальський метрополітен було відкрито 29 грудня 1959 року. На сьогодні побудовано 4 лінії (Синя, Жовта, Зелена та Червона) загальною довжиною понад 44,2 км, що нараховують 56 станцій (з них 4 вузлові), які обслуговують приблизно 0,5 млн пасажирів щодня. Вартість квитка залежить від зони (для першої зони становить 0,75 євро, для другої — 1,05 євро). Лісабонське метро зв'язує португальську столицю з двома іншими містами — Амадора та Одівелаш (обидва належать до другої зони). Рух поїздів — лівосторонній.

Історія До націоналізації Ще у 1888 році португальський інженер Енріке де Ліма і Кунья () запропонував проєкт підземної залізниці Лісабона, який було опубліковано у журналі «Громадське будівництво і шахти» (). Проєкт являв собою мережу з кількох ліній, яка охоплювала ціле місто. Пізніше, вже у 20-х роках 20 століття була інша спроба започаткувати метро у Лісабоні. Але обидва проєкти було відкинуто. Після Другої світової війни, в якій Португалія була нейтральною країною, почалося відновлення національної економіки і, в тому числі завдяки плану Маршалла, будівництво Лісабонського метро отримало новий імпульс, і цього разу втілюється у життя. 26 січня 1948 року було створене товариство з метою вивчення технічної та економічної доцільності будівництва метрополітену у місті.

Роботи з будівництва було розпочато 7 серпня 1955 року і вже через 4 роки, 29 грудня 1959 року було відкрито перший відрізок Лісабонського метрополітену. Єдина на той час лінія нагадувала латинську літеру «Y», яка з'єднувала станції «Рештаурадореш» () та «Ротунда» () (сьогодні остання має назву «Маркеш-де-Помбал»), де лінія розділялася на 2 гілки: перша — до станції «Ентре-Кампуш» (), друга — до станції «Сете-Ріуш» () (сьогодні остання називається «Жардін-Зооложіку»).

Новий вид транспорту був добре сприйнятий мешканцями міста і вже у перший рік експлуатації Лісабонський метрополітен перевіз понад 15 млн пасажирів. Метрополітен сприяв виникненню нових урбаністичних об'єднань та послуг уздовж прокладеної лінії. У 1963 році було відкрито відрізок між станціями «Рештаурадореш» та «Росіу» (). У 1966 році відрізок було подовжено від станції «Росіу» до станції «Анжуш» (), а у 1972 — до станції «Алваладе» ().

Після націоналізації В період 1972—1988 роки не було відкрито жодної нової станції. Революція гвоздик, що відбулася в країні у 1974 році, спричинила зміну форми правління підприємства. Так, у 1975 році Лісабонський метрополітен було націоналізовано. Нове керівництво почало змінювати станції, головним чином за рахунок їхнього розширення (станції змогли приймати 4 замість 2 вагонів, як це було раніше).

У кінці 80-х років з'являються два нових відрізка метрополітену: між станціями «Сете-Ріуш» і «Колежіу-Мілітар/Луж» (), між «Ентре-Кампуш» і «Сідаде-Універсітарія» (). Відбувалось поступове розширення ліній; так, у 1993 році були відкриті відрізки між станціями «Сідаде-Універсітарія» і «Кампу-Гранде» (). У 1995 році лінії було розділено; Лінія «А» (сьогодні Синя) і Лінія «B» (сьогодні Жовта) з'єднувались на станції «Ротунда» і потім розходились: перша в напрямку «Колежіу-Мілітар/Луж», друга — «Кампу-Гранде». Це було зроблено з метою кращої структуризації ліній. У 1997 році відкривається новий відрізок на Лінії «А» між станціями «Колежіу-Мілітар/Луж» та «Понтінья» (), на лінії «B» — між станціями «Ротунда» і «Рату» (). В кінці цього ж року (1997) було утворено Лінію «С» (сьогодні це Зелена лінія), яка починалась з новозбудованої станції «Байша-Шіаду» () і закінчувалась на станції «Кампу-Гранде», проходячи через станцію «Росіу», яка вже не належала до Лінії «А».

В цей час змінюється назва деяких станцій: «Маркеш-де-Помбал» замість «Ротунди», «Мартін-Моніж» () замість «Сокорру», «Праса-де-Ешпанья» () замість «Пальява» та «Жардін-Зооложіку» замість колишньої «Сете-Ріуш».

1998 рік був дуже важливим для португальської столиці, оскільки саме в цьому році у східній частині міста відбувалась міжнародна експозиція присвячена океанам EXPO'98. Лісабонський метрополітен не міг залишитися осторонь від проведення такої знаменної події і, в травні 1998 року відкривається четверта лінія — Лінія «D» (сьогодні це Червона лінія). Це була і є єдиною на сьогодні лінією у Лісабоні, що була збудована з нуля. Починалась вона на станції «Аламеда» () Лінії «C» і закінчувалась станцією «Оріенте» (), що знаходиться в Парку Націй, де і проводилось EXPO'98. На Лінії «A» було відкрито новий відрізок від станції «Рештаврадореш» до «Байша-Шіаду», а на лінію «C» було продовжено від станції «Байша-Шіаду» до станції «Кайш-ду-Содре» (), яка мала перехід до річкового порту. Саме у такій конфігурації Лісабонський метрополітен зустрів третє тисячоліття.

Назви усіх ліній було змінено: Лінія «A» отримала назву Синьої або Чайки (), Лінія «B» — Жовтої або Соняшника (), Лінія «С» — Зеленої або Каравели (), Лінія «D» — Червоної або Сходу (). Але не зважаючи на нові назви, у народі лінії називають за їхніми кольорами. У 2002 році Зелену лінію було продовжено до станції «Тельєйраш» (), а вже за два роки, у 2004, Лісабонський метрополітен виходить за географічні межі міста; спочатку у березні, коли Жовту лінію було добудовано у північному напрямку до станції «Одівелаш» (), та в травні того ж року, коли Синю лінію було подовжено у західному напрямку до станції «Амадора-Еште» (). Таким чином, метро з'явилось і в лісабонських передмістях — Одівелаші та Амадорі.

19 грудня 2007 року, через 11 років після початку будівництва, було нарешті відкрито відрізок між станціями «Байша-Шіаду» та «Санта-Аполонія» (). Ця затримка (початковий проєкт передбачав відкриття відрізку ще до EXPO'98) головним чином пов'язана із рівнем ґрунтових вод нижньої частини міста. У 2000 році, коли закінчення об'єкта планувалось у трирічний термін, у тунелях почала з'являтись вода у погрозливій кількості, що і спричинило відставання від графіку. У свій час навіть було припинено автомобільний рух над тунелями в районі Комерційної площі. Довелось будувати новий тунель усередині початковогоІсторія на офіційному сайті Лісабонського метрополітену .

Лінії

Лінії Кінцеві станції Відкриття перших відрізків Довжина К-сть станцій Синя «Реболейра» ↔ «Санта-Аполонія»195913,7 км18 Жовта «Одівелаш» ↔ «Рату»195911 км13 Зелена «Кайш-ду-Содре» ↔ «Тельєйраш»19639 км13 Червона «Сан-Себаштьяу» ↔ «Аеропорто»199811,512

Перспективи розвитку У планах розвитку Лісабонського метрополітену 2010-2020 побудувати дві додаткові станції — ділянку між кінцевими станціями жовтої (Рату) та зеленої (Кайш ду Содре) лініями. Таким чином буде створено кільцеву зелену лінію.

Оплата проїзду Вартість одноразового квитка становить €1.65 і не залежить від дистанції та кількості пересадок. Квиток є дійсним протягом однієї години з моменту його валідації. Є абонемент, який діє протягом 24 годин, він коштує €6.60. До того ж, можна скористатися безконтактними картами, що поповнюються, вартістю € 0.50. У такому разі поїздка коштує €1.47. Діти віком до 4 років можуть безкоштовно користуватися метром Лісабона. Діти з 4 до 12 років можуть оформити спеціальну картку Navegante 12 та користуватися громадським транспортом Лісабона безкоштовно.

Галерея

Посилання

Офіційна вебсторінка Лісабонського метрополітену Вебсторінка Лісабонського метрополітену на urbanrail.net Мистецтво Лісабонського метрополітену на mic-ro.com Інтерактивна карта метро Лісабона

Примітки