Богомильство — назва антиклерикального руху X—XV століть, що виник на Балканах (Болгарія) і вплинув на французьких катарів (альбігойців). Богомили (також: богумили) були численними та впливовими в . Проповідник X століття Богомил став головним поширювачем в Болгарії дуалістичного (добро і зло існують із вічності) вчення гностичного походження. Перші свідчення про богомилів відомі із книги «Бесіда проти богомилів» Козьми Пресвітера (X століття).
До того ж у нас немає жодного стародавнього віровчительного твору Б. Маємо два древніх полемічних твори проти Б., за якими ми знайомимося з віровченням їх. Перше належить Кузьмі, болгарському пресвітерові X ст., сучасникові особливо сильного поширення Б. в Болгарії за болгарського царя Петра. Друге належить грецькому письменникові Євфимію Зігабену або Зігадену, сучаснику імп. Олексія Комнена і відкриттю богомильської секти в Константинополі.
У Середні віки богомильство поширилося Європою і перетворилося в загальноєвропейський християнський рух, що отримав інші назви: у слов'янських і грецьких творах: маніхеї, месаліани, євхіти, «вірмени» (вчення вірмен) і павликіани, а також «фунданти» (фундагіагіти), «бабуни» (за назвою гірського хребта Бабуна та однойменною річкою), у Боснії — патарени; на Заході: в Італії — манихеї, публікани (павликіяни), патарени; в Німеччині — катари; в Південній Франції — альбігойці (або «текстаранти»; від , ткачі).
Назва Назва «богумили» походить від слов'янських слів Бог та милий і буквально означає «милі Богу». Існує слов'янське ім'я Богомил (Богумил), що може бути калькою з («Феофіл, Теофіл»). Зараз важко з'ясувати, чи отримала секта назву від імені здогадного її засновника, священника Богомила, чи він взяв собі це ім'я за назвою самої секти. Інша версія пояснює слово «богомили» як «богомільні», тлумачачи його як кальку «месаліани» (евхіти) — назви малоазійської секти в IV—VI століттях, з якою ототожнювалися богомили в грецьких і слов'янських джерелах XII—XIV ст. Включає в себе такі джерела:
Euthymius Zigabenus, Narratio de Bogomilis, ed. Gieseler (Göttingen, 1842) J. C. Wolf, Historia Bogomilorum (Wittenberg, 1712) «Slovo svyatago Kozmyi na eretiki», in Kukuljević Sakcinski, Arkiv zapovyestnicu jugoslavensku, vol. iv. pp. 69-97 (Agram, 1859) C. J. Jireček, Geschichte d. Bulgaren, pp. 155, 174—175 (Prague, 1876) Korolev, «Dogmatichesko-to uchenie na Bogomil-tie», in Periodichesko spisanie, vols. vii.-viii. pp. 75-106 (Braila, 1873) A. Lombard, Pauliciens, Bulgares et Bons-hommes (Geneva, 1879) Episcopul Melchisedek, Lipovenismul, pp. 265 sqq. (Bucharest, 1871) B. P. Hasdeu, Cuvente den bǎtrǎni, vol. ii. pp. 247 sqq. (Bucharest, 1879) F. C. Conybeare, The Key of Truth, pp. 73 sqq. and specially pp. 138 sqq. (Oxford, 1898) M. Gaster, Greco-Slavonic Literature, pp. 17 sqq. (London, 1887) O. Dähnhardt, Natursagen, vol. 1. pp. 38 sqq. (Leipzig and Berlin, 1907).
Інша назва «бабуни» пов'язується з («забобон»); похідні географічні назви включають річку Бабуна, гору Бабуна (а також водоспад Богомила і село Богомила), всі вони розташовані в області Азот, у сучасній Північній Македонії, яка, здогадно, була центром руху.
Вчення богомилів
Вважаючи себе правомірними християнами — джерело їхнього вчення походить від Євангелія (про це засвідчує Козьма Пресвітер).
Богомили знали текст Нового заповіту на пам'ять і ходили з Євангелієм у руках, що їм допомагало проповідувати і захищати свої релігійні погляди (про це повідомляє Євфимій Акмонійський).
Істинними книгами вважали вони чотири Євангелія (від Матвія, Марка, Луки, Івана), послання апостола Павла, Діяння апостола Павла і Апокаліпсис. Пізніше були включені 16 книг пророків і Псалтир. Ставлення до всього іншого Святого Письма і до Старого Заповіту було негативним. Богомили пояснювали це тим, що ці книги створені злим творцем Сатаною, спонукані Сатаною і написані Сатаною, передрікали явлення Христа не за бажанням, а з примусу.
З молитов визнавали лише «Отче наш».
Серед Нового Заповіту найбільшою повагою користувалася Євангелія від Івана, що містить тенденції, заперечення матеріального початку.
У своїх проповідях користувалися текстами і цитатами Нового заповіту.
Тлумачили текст алегорично в потрібному дусі: «Не личить працювати і робити земні справи закріплюючи, адже сказав Господь не турбуватися про те, що їсти, або що одягати» або «Хто бажає йти слідом за мною, хай відмовиться від себе, і візьме свій хрест і йде слідом за мною». Послідовники учення роздягалися голими і ходили за вчителем-богомилом. Часто слова перероблювали і вносили до них зміни. Наприклад у першій главі Євангелія від Івана, де йдеться про божественне світло «яке освічує кожну людину», замінили на «кожного, словом хорошого», пояснюючи, що це світло відноситься не до всіх, а тільки для хороших. У молитві «Отче наш» замість «хліб наш насущний» вживали «хліб надсущий або найвищий» чим хотіли підкреслити свої погляди.
Ставлення до православної церкви і її обрядів Виходячи зі своїх дуалістичних поглядів, богомили були переконані в тому, що все, що витікає не від віри, — є гріх. Вони відкидали зовнішні матеріальні прояви релігії, оскільки, на їхню думку, у них був втілений дух Сатани. Виказували неповагу до храмів, пояснюючи це тим, що там живуть демони, бо старозавітна юдейська церква благословляла кровопролиття. Проповідуючи істинну внутрішню церкву, наголошували на тому, що молитися можна там, де опинишся.
Заперечували хрещення водою, оскільки хрещення від Івана Хрестителя «походить від Сатани»; пояснювалося це тим, що хрещення водою здійснювалося за допомогою низки молитов, які богомили не визнавали. Вони вважали, що істинне хрещення здійснюється Духом Святим. Але, як наводить Стелицький, до хрещення допускали дорослих. Стверджували, що причастя твориться не з Божого веління, бо це — не тіло Христове, а звичайна їжа. Літургію, за якою проводилося причастя, вони відкидали, бо «Христос, — говорили вони, — не правив літургії, і ми не будемо». Хліб і вино, яке Христос дав своїм учням, повинні були символізувати чотири Євангелія і діяння апостолів, а не речову їжу.
Розповіді про чудеса, здійснені Христом, богомили називали алегоріями. Про святі мощі вони говорили «Не з божої волі творяться дива, їх творить диявол, обдурюючи людей». Щодо хреста виражалися негативно, адже євреї розіпнули на ньому сина Божого, тому хрест ненависний Богу. «А якщо розп'яли навіть царського сина, чи мав би хрест з дерева бути милим царю?», — запитували вони. Дерев'яні хрести рубали й робили з нього знаряддя праці. Також заперечували поклоніння іконам, ґрунтуючись на словах апостола Павла: «Не створи собі кумира», вважали це ідолопоклонством.
Заперечуючи церковні ритуали, богомили не визнавали церковної організації та ієрархії. Вони вважали, що це не відповідає принципам раннього християнства і зразку апостольських громад. Найбільш ненавиділи вище духовенство (патріархів, архієпископів, єпископів), називаючи їх «сліпими фарисеями», стверджували, що їх привілеї не сумісні з обов'язками служителів Бога. Саме ця концепція мала широку підтримку суспільства і підривала авторитет церкви.
Правовірні богомили вчили вірувати в святу Трійцю і у божественну місію Христа, дотримуватись Євангельських заповідей, молитися, постити, бути бідними, викривати зло, говорити правду і любити один одного. «Знай, — казав глава богомильського братства, — Христос заповідав людині не здійснювати ані перелюбства, ані людиновбивства, не прибігати до клятв, не брати чужого, не красти, не робити іншого того, чого сам собі не побажаєш, прощати, любити своїх ворогів, молитися за своїх ворогів, якщо вдарять в одну щоку підставити другу, якщо віднімуть одяг то віддати плащ». Згідно з цими запозиченими писаннями без пізніших додавань, богомили виступали проти війн, вбивств людей і кровопролиття.
Також було заборонено вбивати й інших звірів, окрім змії. Бунтарі проповідували змови повстання проти церкви і церковної влади. Виступали проти багатства, земних благ, ненавиділи царя — «багатство, походить від Мамона». Послідовники цього вчення керувались словами Ісуса зверненими до юнака, що бажав стати учнем: «Якщо хочеш ввійти у вічне життя, піди продай маєток і роздай жебракам, і матимеш скарб на небесах» (Матвій гл. 19).
Євфимій Зигібан вказує, що богомили вимагали від своїх прибічників і слухачів не мати власності. Були переконані, що чим бідніша людина тим легше вона досягне «досконалості». Бідність була не лише передумовою морального вдосконалення, вона також була необхідною умовою для тих, хто хотів присвятити себе духовній організації і діяльності в богомильстві.
На відмінну від ортодоксального християнського вчення, де жінка нижча за статусом від чоловіка, приречена на мовчання і покору, богомили проповідували рівноправ'я, пояснюючи це тим, що, хоча тіло Адама і Єви було створено від Сатани, Бог все ж оживив їх і втілив у них душу, і тому Єва отримала як і Адам від Бога всі духовні якості. Також богомили відкидали створення жінки з ребра Адама. Відкидали від Єви вину гріхопадіння, а отже — вину за всі біди, які творилися в середньовічному світі. Жінки, як і чоловіки, мало право вступати до богомильства та проповідувати, про що засвідчує К. Пресвітер. Анна Комніна у своїй праці «Алексианіди» згадує, що жінки брали участь у громаді Василя Лікаря. Жінки мали право брати участь в обряді посвячення в «досконалі», про, що згадує Зигабен.
Ставлення до шлюбу було негативним, богомили засуджували шлюб як прояв фізичного і плотського інстинкту. Вони стверджували, що одружуючись, люди наслідують заповідь, дану дияволом і називають їх Мамоновими слугами. Проповідували, що зачаття дитини в утробі відбувається за допомогою Сатани, і Сатана перебуває у ній до самого народження немовляти, і можна відігнати Сатану лише молитвою. Також вважали, що ніхто не зможе врятувати душу, якщо не розірве шлюбу і не стане жити чисто духовним життям, вільним від плотських спокус. Крім того, шлюб йшов у розріз з основним уявленням богомилів про рівність обох статей, адже подружжя втілювало ортодоксальне вчення, де жінка створена для чоловіка і лише доповнювала його. У богомильстві міг існувати лише духовний шлюб, що укладається між християнином і вірою. Для доведення точки зору послідовники посилалися на слова апостола Павла: «Хочу, щоб ви усі були подібні до мене».
Вороже ставлення до шлюбу не могло знайти підтримку в широких. Не так легко було переконати людей у тому, що шлюб є гріхом, що в нім проявляється влада злого творця. Тому вірянам дозволялося одружуватися, розірвання шлюбу дозволялось тільки тоді, коли богоміл забажав стати «досконалим», а отже залишити дружину і будинок. Своїми переконаннями богомили домоглися того, що шлюб стало не обов'язково укладати в церкві. Доказ знаходимо в синодних актів Охридського архієпископства, що відносяться до першої половини XIII століття. В цих документах повідомляється про шлюби, укладені без благословенням церкви, про випадки незаконного співмешкання, неправильне здійснення розлучень.
Рух богомилів на Балканах Крім Болгарського царства Х столітті богомили поширилися по всьому Балканському півострові включаючи Македонію, Сербію, Боснію (в Болгарії є 2 населених пункти із відповідною назвою — Богомил і Богомилці, у Македонії — Богомила).