П'яно нобіле ( — «благородний поверх» або «благородний рівень»), також бельетаж ( що означає «гарний поверх», «шляхетний поверх») (обидва терміни датуються 17 століттям) . — архітектурний термін для позначення головного, найкращого поверху палаццо. На цьому поверсі розташовані головна рецепція та спальні будинку. Приміщення п'яно нобіле мають більші розміри і пишніше опорядження. На фасаді воно виділяється великими вікнами, фільонками, пілястрами тощо.
Характеристики «П'яно нобіле» зазвичай розташований на першому поверсі (за європейською термінологією; другий поверх за українською і американською) або іноді на другому поверсі, і містить основні кімнати над рустованим першим поверхом, на якому є менші кімнати та службові приміщення. Причини полягали в тому, що кімнати над першим поверхом мали кращі краєвиди, а також щоб уникнути вогкості та запахів вуличного рівня. Це особливо актуально у Венеції, де «п'яно нобіле» численних палаццо особливо помітне зовні завдяки своїм більшим вікнам, балконам і відкритим лоджіям. Прикладами є Ка'Фоскарі, Ка'д'Оро, Ка'Вендрамін-Калерджі та Палаццо Барбаріго.
Більші вікна, ніж на інших поверхах, зазвичай є найочевиднішою рисою п'яно нобіле. В Англії та Італії до п'яно нобіле часто ведуть вишукані зовнішні сходи, що позбавляє мешканців поверху необхідності заходити до будинку через нижчий поверх для слуг. Кедлстон-Холл є прикладом цього в Англії, як і вілла Капра «Ла Ротонда» в Італії.
Більшість будинків мали другий поверх над п'яно нобіле, на якому розміщувалися більш інтимні кімнати та спальні для приватного користування родиною будинку, коли не було присутніх почесних гостей. Над цим поверхом часто розташовувалася мансарда зі спальнями для персоналу.
В Італії, особливо у венеціанських палаццо, поверх над п'яно нобіле іноді називають «secondo piano nobile» (другим головним поверхом), особливо якщо лоджії та балкони відображають нижні поверхи у дещо меншому масштабі. У таких випадках, а іноді й у музеях, головне п'яно нобіле описується як прімо п'яно нобіле (primo piano nobile), щоб відрізнити його.
Таке розташування поверхів поширилося по всій Європі, оскільки великі будинки й далі будували в класичному стилі. Відповідне розташування розробили в Букінгемському палаці ще в середині 19 століття. Холкхем-Холл, Остерлі-Парк і Чізвік-Хаус є одними з незліченних англійських будинків 18 століття, які використовували цей дизайн.
Бібліографія
Copplestone, Trewin (1963). World Architecture. Hamlyn.
Dal Lago, Adalbert (1966). Ville Antiche. Milan: Fratelli Fabbri.
Halliday, E. E. (1967). Cultural History of England. London: Thames and Hudson. Harris, John; de Bellaigue, Geoffrey; & Miller, Oliver (1968). Buckingham Palace. Hussey, Christopher (1955). English Country Houses: Early Georgian 1715—1760 London, Country Life. Jackson-Stops, Gervase (1990). The Country House in Perspective. Pavilion Books Ltd. Kaminski Marion, Art and Architecture of Venice, 1999, Könemann, London:Nelson.