Монік Пелетьє (; , Трувіль-сюр-Мер — , Неї-сюр-Сен) — французький суддя і політик від Союзу за французьку демократію.
Біографія Народилася 25 липня 1926 року в Трувіль-сюр-Мері і навчалася в у Парижі. Отримала ліцензію адвоката і у 19 років прийнята до . З 1948 по 1960 рік була асесором в Сені, потім з 1966 по 1975 — в Нантеррі. З 1969 по 1974 рік очолювала жіночий комітет . 1971 році обрана до муніципальної ради міста Неї-сюр-Сен, а 1977 року стала заступником мера. Того ж року президент Валері Жискар д'Естен доручив їй підготувати доповідь про проблему наркотиків у Франції, в якій вона закликала уряд надати велику підтримку наркоманам.
1978 року призначена державним секретарем. У вересні того ж року призначена міністром з прав жінок, змінивши на цій посаді Франсуазу Жиру. Вона підтримала поновлення , що легалізував аборти, 1979 року і криміналізацію зґвалтування 1980 року. У січні 1979 року доручила Раді міністрів вжити «п'ять заходів на користь жінок», щоб провести експеримент з квотами для жінок у списках кандидатів на виборах. Національні збори прийняли пропозицію, але Сенат відхилив її через відсутність підтримки.
Разом з Франсуазою Жіру та Симоною Вейль, Пелетьє була ключовим гравцем серед нового покоління жінок у французькій політиці. Вона приєдналася до Союзу за французьку демократію після його створення 1978 року, виступаючи проти таких діячів Республіканської партії, як Ален Мадлен, Франсуа Леотар і Шарль Мійон. Під час президентських виборів 1981 року вела агітацію за чинного президента Валері Жискара д'Естена і була представником його комітетів. Після поразки Жіскара на виборах і своєї поразки на парламентських виборах повернулася до приватної практики у недержавній громаадській організації Коена Аміра-Аслані.
22 березня 2000 року президент Жак Ширак призначив до Конституційної ради, замінивши Ролана Дюма. Вона стала третьою жінкою історія ради. 8 березня 2004 року її змінив . Вийшовши на пенсію, зайнялася захистом прав людей з обмеженими можливостями після того, як її чоловік переніс інсульт. 2016 року з'ясувалося, що 1979 року Пелетьє зазнала сексуального домагання з боку члена Сенату, який насильно поцілував її наприкінці інтерв'ю.
Померла в Неї-сюр-Сені 19 жовтня 2025 року у 99 років.
Публікації
Le Droit dans ma vie (1973) Mission d'études sur l'ensemble des problèmes de la droge (Report, 1978) Nous sommes toutes responsables (1981) La Ligne brisée (1995) Le Soleil peut attendre (2011) Souvenirs irrespectueux d'une femme libre (2017)
Нагороди
Великий офіцер Ордену «За заслуги» (2010) Великий хрест Ордену Почесного легіону (2021)
Примітки
Посилання