«Полі́тика одніє́ї дити́ни» або «одна сім'я — одна дитина» — проголошена та здійснювана політичним режимом КНР демографічна політика Китаю щодо обмеження народжуваності, якої країна дотримувалася майже 30 років — з 1979 до 2015. Її ідеологом став вчений Ма Іньчу. Передумови Населення Китаю вже перевищує 1,3 мільярда осіб, та, попри це, в певних регіонах стала відчутною нестача робочої сили, в інших же — чималий відсоток безробіття.
Наслідки політики За підрахунками, обмеження народжуваності дозволило за період із кінця 1970-х запобігти близько 400 мільйонам народжень.
Проте провадження «політики однієї дитини» закономірно посилює дисбаланс населення за віком. До 2020 на одного працівника припадатимуть 3—4 утриманці. До 2040 число китайців літнього віку сягне чверті мільярда й у 2—3 рази перевищить кількість мешканців країни, молодших за 20 років. Дисбаланс у віковому розподілі населення Китаю призводить до додаткових витрат держбюджету на пенсії, соціальне страхування та медобслуговування.
Проте набагато небезпечнішим був інший непрогнозований ефект. Традиційна перевага, яку надавали синам над доньками, разом із політикою однієї дитини призвели до поширення селективних абортів (умисне переривання вагітності, якщо плід жіночої статі), убивств новонароджених дівчат, багато дівчаток також кидали напризволяще або віддавали в дитячі будинки. Внаслідок цього статева структура Китаю викривилася, спричинивши нестачу жінок у наступному поколінні.
У 2015 уряд Китаю скасував політику однієї дитини. Натомість дозволив сім'ям мати по дві дитини. Активісти Китаю та західних країн вважають політику однієї дитини грубим порушенням прав людини і репродуктивних прав.
Див. також Населення Китаю Репродуктивні права Планування сім'ї
Джерела
Китай відмовляється від «політика однієї дитини»//«Газета по-львівськи», № 10(14), 06.03.2008, с. 11.