Сілат Мелаю (Джаві: ), також відоме як seni persilatan melayu («мистецтво малайського сілату») або просто сілат, — бойове мистецтво самооборони з малайського світу, яке використовує лангка («кроки») та джурус («рухи») для відбиття або завдавання нападів, як зі зброєю, так і без неї. Сілат сягає ранніх днів малайської цивілізації і з того часу перетворився на багату традицію фізичної та духовної підготовки, яка втілює аспекти традиційного малайського одягу, виконавського мистецтва та адату. Філософська основа сучасного малайського сілату значною мірою базується на ісламській духовності. Його рухи та форми сягають корінням в рухи сілату, які називаються бунга сілат, а виступи сілату зазвичай супроводжуються малайськими барабанними асемблами.
Термін «Сілат» також використовується для позначення подібних стилів бою в районах зі значним малайським культурним впливом, у сучасних Брунеї, Малайзії, Сінгапурі, Таїланді, Філіппінах та В'єтнамі. В Індонезії термін «пенчак сілат», складений термін, введений наприкінці 1940-х років, що походить від сунданського/яванського слова «пенча(к)» та малайського/суматранського слова «сілат», офіційно використовується з 1973 року як загальний термін традиційних бойових мистецтв Індонезії. У малайській термінології термін «пенчак сілат» також використовується, але більше стосовно екзотеричного аспекту стилю бою, на відміну від езотеричного аспекту «сілату», який називається «сені сілат» («мистецтво сілата»). Іншими словами, «пенчак» (бій) можна розглядати як захір (зовнішнє/екзотеричне знання), тоді як сені стосується всього сілату, включаючи батін (внутрішнє/езотеричне знання) та захір. Таким чином, сені сілат вважається глибшим рівнем розуміння. Тому кажуть, що кожен аспект сілату виходить із сені (мистецтва), включаючи як бойові, так і танцювальні аспекти.
На регіональному рівні Сілат керується PERSIB (Національною федерацією пенчак сілат Брунею-Даруссаламу) у Брунеї, PESAKA (Національною федерацією сілат Малайзії) у Малайзії та PERSISI (Сінгапурською федерацією сілату) у Сінгапурі. Ці керівні органи, разом з IPSI (Індонезійською асоціацією пенчак сілату), є членами-засновниками Міжнародної федерації пенчак сілату (PERSILAT). Спортивна версія сілату є одним із видів спорту, включених до Ігор Південно-Східної Азії та інших регіональних змагань під назвою «пенчак сілат». Пенчак сілат вперше дебютував на Іграх Південно-Східної Азії 1987 року та Азійських іграх 2018 року, обидва відбулися в Індонезії. У 2019 році сілат був визнаний ЮНЕСКО об'єктом нематеріальної культурної спадщини.
Етимологія Через брак письмових джерел походження слова «сілат» (silat) залишається нез'ясованим. Варто зазначити, що протягом XV—XVI століть цей термін майже не зустрічався у тогочасних малайських текстах, коли йшлося про бойові мистецтва. Наприклад, у відомій хроніці «Історія Ханг Туа» (Hikayat Hang Tuah), написаній наприкінці XVII століття, де головну роль відіграють розповіді про воїнів, замість слова «сілат» вживаються інші вирази для позначення малайських бойових мистецтв, такі як ilmu perang (військове знання), ilmu hulubalang (знання гулубалангів) або ilmu prajurit (знання солдатів).
Найдавніша відома згадка про «сілат» у творі «Міса Мелаю», написаному між 1720 і 1786 роками, мала досить загальний характер і не стосувалася конкретно малайських бойових мистецтв. Його використовували як загальний термін для опису рухів кунтао, що виконували китайці. У зв'язку з цим вважається, що слово «сілат» походить від двох слів «сі» та «елат». «Сі» — це малайський артикль, який використовується з прикметниками для опису людей і зазвичай зустрічається в іменах та прізвиськах. Хоча «елат» — це дієслово, яке означає «обдурити», «збити з пантелику» або «перехитрити». Похідне перехідне дієслово «менілат» або «меніілап» має значення дії, спрямованої на ухилення, обман або прийняття атаки, разом з контратакою. Це означає, що термін «сілат» є загальним терміном за походженням, що стосується будь-яких форм бойових мистецтв, що включають такі рухи, перш ніж він почав конкретно стосуватися малайських бойових мистецтв. У літературних текстах ХІХ століття почали з'являтися згадки про «сілат» як специфічне бойове мистецтво малайців, наприклад, у «Гікаят Паханг», «Гікаят Аванг Сулунг Мерах Муда», «Гікаят Малім Деман» та багатьох інших.
Альтернативні погляди з усної літератури вказують на арабське походження слова. Вважається, що «Сілат» походить від арабського слова «сілах» (سِلَاح), що означає «зброя» або «сілах» (صِلَةُ), що означає «зв'язок». З часом вважається, що слово було малайзовано у «сілат», подібно до того, як слово карама (كرامة) було малайзовано у керамат (کرامت) («священний»), а слово «хікма» (حكمة) було малайзовано у хікмат (حکمت) («надприродна сила»). Цей етимологічний корінь свідчить про те, що «сілат» філософськи ґрунтується на вченні ісламу, яке протягом століть стало джерелом малайської ідентичності. Використання арабського слова слугує інструментом для розробки філософії як малайської культури, так і самого мистецтва. «Зв'язок» в етимології говорить про те, що сілат охоплює аспекти взаємин між людьми, між людьми та їхніми ворогами, а також між людиною та природою, і зрештою досягнення духовності, тобто взаємин між людиною та її творцем.
Інший етимологічний корінь говорить про те, що слово, як кажуть, походить від «silap» (робити помилку). Це означає, що використання сили опонента проти нього самого — у його силі полягає його слабкість. Ця сила може бути фізичною або психологічною. Інші припускають, що воно походить від слова sekilat, що означає «швидкий, як блискавка», що походить від kilat (блискавка); sila (як у silsilah або ланцюг), що вказує на передачу silat від гуру до murid (учня сілату або інших релігійних чи світських знань); і, що більш загадково, від арабського solat (молитва), хоча лінгвісти вважають solat малоймовірним кандидатом на етимологічний корінь silat. Інші претенденти на етимологічний корінь silat включають «Orang Selat» (корінний малайський народ Сінгапуру) та selat, як у Selat Melaka (Малаккська протока). Англомовні видання іноді помилково називають Silat Melayu «берсілат», але насправді це дієслівна форма іменника «сілат», що буквально означає «виконувати сілат».
Історія
Ранній період Виникнення традиційних малайських бойових мистецтв пояснюється потребою в самообороні, техніках полювання та військовій підготовці в стародавньому малайському світі. Рукопашний бій та практика володіння зброєю були важливими для підготовки воїнів до бою у постійних війнах. Вважається, що ранні традиційні бойові стилі розвивалися серед різних малайських племен на світанку малайської цивілізації, 2000 років тому. Рухи цих ранніх бойових стилів уособлюють рухи різних тварин, таких як крокодил, тигр та орел, і глибоко зазнали впливу стародавнього малайського анімізму. Оскільки цивілізації залізної доби, що розширювалися на материковій частині Південно-Східної Азії, брали участь у війнах та дипломатії, це призвело до розвитку мистецтва війни, володіння зброєю та бойових мистецтв.
Ранні малайці та споріднені з ними чами були єдиними значними австронезійцями, які закріпилися з часів залізної доби на материковій частині Південно-Східної Азії серед австроазійських мешканців. Деякі вчені, такі як Холл і Бласт, стверджували, що австронезійцями були навіть ранні фунанці, і до перших століть християнської ери єдиний діалектний ланцюг австронезійських мов майже безперервно простягався від Малакського півострова до Чампи. Експансія кхмерів у регіон дельти Меконгу розділила б попередній мовний континуум на два окремі та менші діалекти. До II століття нашої ери ранні австронезійські поселення, зосереджені навколо сучасного Південного В'єтнаму та регіону перешийка Кра на Малакському півострові та його периферії, перетворилися на сильні королівства, такі як Чампа, Лангкасука та Кедах. Особливо відомі як грізні воїни були чами, які були великими майстрами бойових мистецтв. Їхні виняткові навички у веденні війни були здобуті завдяки тривалим періодичним конфліктам із сусідніми королівствами. Знахідка прототипів бронзових крисів у Південному В'єтнамі з рукояткою, прикрашеною людською фігурою, що датується понад 2000 роками, ще раз свідчить про те, що чами розвинули передові традиції бойових мистецтв. Навіть століття потому їхня бойова майстерність все ще високо цінувалася серед людей на Малайському півострові та Суматрі, оскільки легенди про видатних воїнів чамів знайшли своє відображення в малайських анналах та тамбо народу мінангкабау. Наприклад, тамбо розповідає легенду про воїна чамів на ім'я Харімау Кампо («тигр Чампи»). Разом з Куціанг Сіамом, Камбіанг Хутаном та Анцзян Муалімом вони розробили ранній сілек мінангкабау.
Вважається, що ранні стилі бою також розвивалися в Лангкасуці — ще одному важливому австронезійському державному утворенні в континентальній Південно-Східній Азії, яке разом із культурно спорідненим Кедахом є одним із найдавніших королівств Малайського півострова і широко визнане попередником королівства Паттані. Військова доблесть жителів регіону Паттані добре описана в численних малайських легендах, що свідчить про давню традицію бойових мистецтв з античних часів. Зокрема, «Історія Ганг Туа» (Hikayat Hang Tuah) оповідає, що народи Паттані були відомі своїми високорозвиненими бойовими навичками, і їхню армію було непросто підкорити силам Мелаки. Найдавніша форма сілату, що існує досі, сілат туа («давній сілат»), яка міцно вкорінена в анімізмі, походить з Паттані і, згідно з місцевими легендами, колись практикував сам Ганг Туаг.
Важливий розвиток бойових мистецтв малайського світу також пояснюється іноземним впливом. Вплив іноземних елементів здійснювався не лише завдяки війнам та завоюванням, а й завдяки торгівлі та дипломатії. Зростання торговельних відносин принесло іноземний вплив у всі ранні первісні австронезійські стародавні держави, що найважливіше в культурних рисах, включаючи бойові мистецтва. Вплив як китайських, так і індійських бойових мистецтв можна спостерігати у використанні такої зброї, як індійська булава та китайський меч. Вважається, що в цей період формалізовані бойові мистецтва практикувалися в Чампі, на Малакському півострові та Суматрі. З ХІІ століття бойові мистецтва отримали подальший розвиток на Лангкасуці за часів Шрівіджаї після того, як імперія Чола була вигнана з Суматри та Малакського півострова. особливо відомий своєю роллю в розвитку малайських бойових мистецтв архіпелаг Ріау. Його народ оранг-лаути, також звані як оранг-селати, стереотипно вважається морськими піратами, але історично відігравав важливу роль за часів Шрівіджаї та пізніших султанатів Малака та Джохор. Стилі бою, розроблені в цьому регіоні, різні автори описують як приблизний прототип малайських бойових мистецтв та одного з прабатьків сучасного малайського сілату.
Ісламська епоха
Малайські бойові мистецтва досягли свого історичного піку з піднесенням ісламу в XV столітті за часів Малакського султанату. Ця епоха відома вплетенням ісламської філософії та елементів суфізму, або ісламського містицизму, в сілат. У літературних текстах згадуються деякі відомі суфії, такі як Махдум Садар Джахан, який був учителем султана Ахмад Шаха, а також шейх Мансур, який навчав Ганга Туага знанням тасавуфа. Ця епоха також ознаменувалася запровадженням баджу мелаю, який донині став загальним одягом практиків сілату.