«Ка́зка старо́го млина́» — драматична поема українського письменника-модерніста Спиридона Черкасенка, написана у 1913 році. Твір є зразком української модерністської драматургії, що поєднує риси символізму та неоромантизму. Вперше п'єса була поставлена в театрі М. Садовського з великим успіхом.

Історія створення Драму було написано на початку XX століття, в один період з такими знаковими творами української модерної драматургії, як драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки (1911) та драматичний етюд Олександра Олеся «По дорозі в Казку» (1908). Ці твори відображали загальну тенденцію тогочасного письменства до осмислення філософських та національних проблем через призму міфологізму.

Аналіз твору За жанром твір є драматичною поемою, яку також відносять до «драми ідей». Стилістично він належить до модернізму з виразними рисами неоромантизму та символізму. Центральною темою є протистояння двох світів: патріархального, гармонійного життя в єдності з природою та нового, техногенного світу капіталістичних відносин. П'єса порушує проблематику конфлікту між духовним і матеріальним, руйнівного впливу прагматизму на природу та людську душу.

Сюжет Події розгортаються в українському степу, біля старого млина. Гірничий інженер Густав Вагнер приїжджає в цю місцевість з метою розвідки корисних копалин та подальшого промислового освоєння краю. Він прагне «оживити» степи, збудувавши заводи та шахти, і вважає місцевий уклад життя відсталим. Тут він зустрічає онуку мельника, Мар'яну, яку зачаровує своєю вродою та обіцянками розкішного майбутнього. Закохавшись, Мар'яна покидає свій дім і їде з Вагнером.

Однак Вагнер заручений з донькою місцевого дідича Тарана, Марією, і його стосунки з Мар'яною є лише тимчасовим захопленням. Коли його наречена дізнається про вагітність Мар'яни, Вагнер у гніві відштовхує дівчину. Втративши надію на вигідний шлюб, він починає пити, а на його підприємствах зростає невдоволення робітників. Згорьована та хвора Мар'яна разом із закоханим у неї німим чабаном Юрком тікає назад до млина. Юрко помирає від рани, завданої Вагнером. Коли робітники намагаються зруйнувати млин для будівництва водокачки, дід-мельник підпалює його зсередини і гине у вогні. Мар'яна, побачивши це, кидається у вир річки. Твір завершується символічними словами Сусанни, сестри Марії: «Для Вагнерів навік умерла Казка!..».

Персонажі Персонажі драми є носіями певних ідей, що характерно для жанру «драми ідей». Густав Вагнер — молодий гірничий інженер, втілення прагматизму та техногенної цивілізації. Він прагне «цивілізувати» степ, але водночас руйнує його природну красу та людські долі. Його образ є неоромантичним, оскільки він прагне до ідеалу (прогресу), але його методи призводять до руйнації. Мар'яна (Казка) — онука мельника, уособлення природної краси, гармонії та самої «казки степів». Вона є дитям природи, і, опинившись у чужому для неї світі прагматизму, гине. Дід-мельник та німий чабан Юрко — представники старого, патріархального світу, що живе в гармонії з природою. Їхня загибель символізує руйнування цього світу. Подорожній — персонаж-резонер, який виражає авторську позицію. Він шукає «живої води», щоб «казку воскресити», та згодом стає виразником інтересів робітників, що додає твору соціального звучання. Сусанна — сестра нареченої Вагнера, також виступає як резонер, засуджуючи руйнівні дії інженера.

Символізм Драма насичена символами, що є характерною рисою модернізму. Млин — центральний символ твору, одна з трансформацій міфологеми Дерева життя. Його зупинка символізує зупинку часу перед великими змінами, а його спалення — загибель старого світу та «степової казки». У слов'янській культурі млин також асоціюється з плином життя та долею, яка «перемелює» героїв. Степ — уособлення незайманої природи, гармонійного світу, який Вагнер прагне підкорити, а Подорожній — зберегти. Вода (річка) — символізує плинність життя та межу між світами («своїм» і «чужим»). На початку твору річка спокійна, що символізує гармонію, а в кінці перетворюється на руйнівний вир. Казка — не лише ім'я Мар'яни, а й символ ідилічного, духовного світу, який гине під тиском прагматичної цивілізації.

Примітки