Людми́ла Миха́йлівна Стари́цька, у шлюбі Старицька-Черняхі́вська ( , Київ — 1941) — українська письменниця (поетеса, драматургиня, прозаїкиня, перекладачка, мемуаристка), громадська діячка українського жіночого руху. Жертва сталінського терору.
Донька Михайла Старицького, племінниця Миколи Лисенка, сестра Оксани Стешенко і Марії Старицької, дружина Олександра Черняхівського, мати Вероніки Черняхівської.
Життєпис
Народилася Людмила Старицька в Києві в поміщицькій родиніFamilySearch. Її батьками були письменник і громадський діяч Михайло Старицький та акторка й громадська діячка Софія Лисенко.
Про дитячі роки письменниця писала:«Наше покоління — виключне покоління: ми були першими українськими дітьми. Не тими дітьми, що виростають в селі, в рідній сфері стихійними українцями, — ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями із сповитку». Навчалася в київській приватній гімназії Віри Ващенко-Захарченко. Гімназистки видавали рукописний журнал, до якого Людмила Старицька написала повість «За Україну» та сатиричні вірші про директорку та її чоловіка.
У 1888—1893 роках брала активну участь у роботі літературного гуртка «Плеяда».
У роки Першої світової війни брала активну участь у роботі Київського комітету для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених. Відвідала на засланні Михайла Грушевського.
У квітні 1917 року обрана до Української Центральної Ради.
У травні 1917 року брала участь у заснуванні Товариства (комітету) «Український національний театр», входила до його президії.
Як представниця Міністерства освіти 22 жовтня 1918 року виступила з промовою на урочистому відкритті Кам'янець-Подільського державного українського університету Пащенко Олімпіада. Заснування Кам'янець-Подільського державного українського університету // Вісник історико-культурологічного Подільського братства. — № 4. — Кам'янець-Подільський, 1995. — С. 12..
1919 року стала співзасновницею і заступницею голови Національної ради Українських жінок у Кам'янці-Подільському.
У 1920-х роках працювала у Всеукраїнській академії наук.
Письменницю заарештовано 14 січня 1930 року і звинувачено в приналежності до так званої Спілки визволення України. Допити велися у в'язниці на Холодній Горі в Харкові.
Ось кілька витягів з власноручних свідчень Старицької-Черняхівської, датованих 27 січня 1930 року: «…На засіданні виступали з промовами Єфремов — він казав про загальну організацію українських суголосних сил і про організацію суголосних елементів селянства. Чехівський казав про політичне значення Української церкви, Гермайзе — про залучення до організації пролетаріату, Дурдуківський — про об'єднання учительства, розуміється, з відомою, вгорі зазначеною метою, я казала про роль інтелігенції і про необхідність поставити її на чолі організації. Але на цьому зібранні я не чула ні слова про організацію БУД і про назву СВУ, що нею було охрещено нову організацію. …З цього часу, себто з часу цих двох зібрань, організаційного зв'язку межи мною і рештою членів, обраних на першому засіданні, не було. Я стрічалася з ними яко з своїми добрими приятелями і на вечірках у себе, і в родині Єфремова, а не яко з членами організації, ні про які директиви я нічого не чула, в жодних організаційних зібраннях участи не брала. …Отже, тому що Україна, пригнічена 250-літнім пануванням російського царату, не надбала потрібних культурних вартостей, першим завданням, на мою думку, була й буде культурна праця. Особисто ж до мене я вважаю за краще в міру сил моїх і можливостей працювати на придбання Україні культурних вартостей, ніж бути статистом в непевній політичній організації».
Згідно з вироком особливого складу Верховного Суду УСРР від 19 квітня 1930 року, Старицьку-Черняхівську звинувачено в тому, що вона: «а) у період 1926—1929 років була членом центру СВУ і провадила керівну організаційну діяльність, згідно з програмою і завданням організації; б) здійснювала зв'язок центру СВУ з представниками деяких чужоземних капіталістичних держав…».
Письменницю засуджено до 5 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 3 роки.
4 червня 1930 року Старицьку-Черняхівську звільнено з-під варти і строк замінено на умовний.
Після звільнення вислана до міста Сталіно (нині Донецьк). Займалась перекладацькою діяльністю.
У 1936—1941 роках жила із сестрою в будинку № 28 на вулиці Ярославів Вал у Києві.
20 липня 1941 року, коли під стінами Києва точилися бої з німцями, на квартирі в Людмили Михайлівни співробітники НКВС провели обшук, конфіскували паспорт і теку з листуванням. Разом із сестрою Оксаною Стешенко Старицьку-Черняхівську вивезли вантажівкою до Харкова. Тут її звинуватили в антирадянській діяльності та вивезли під конвоєм у телячому вагоні до Казахської РСР. Проте в дорозі 73-літня письменниця померла. Точна дата її смерті і місце поховання невідомі.
У серпні 1989 року Людмилу Старицьку разом з іншими учасниками «показового процесу СВУ» в Харкові посмертно реабілітував пленум Верховного Суду УРСР.
Родина По матері доводилась племінницею композитору Миколі Лисенку. Її чоловіком був Олександр Черняхівський.
Творчість
З дитинства почала віршувати, складати казки. З цього приводу Людмила Старицька-Черняхівська писала Хвилини життя Лесі Українки // Старицька-Черняхівська Людмила. Вибрані твори. — К., 2000. — С. 745.:
Драматичні твори
«Гетьман Петро Дорошенко» (1908) «Крила» (1913) «Останній сніп» (1917) «Розбійник Кармелюк» (1926) «Іван Мазепа» (1927) «Діамантовий перстень» (1929) «Напередодні» (1926) «Жага» (1925) «Гетьман Дорошенко Петро» (1918) У радянський час драми на сцені не ставилися.
Переклади
лібрето «Орфей» К.-В.Глюка "Севільский цирульник" Дж. Россіні «Ріголетто» Дж. Верді «Аїда» Дж. ВердіВидано: Верді Дж. Аїда: Опера на 4 дії / Пер. А. Старицької-Черняхівської. — К.: Рух, 1927. — 61с. «Фауст» Ш. Гуно «Чіо-чіо-Сан» Дж. Пуччіні «Золотий півник» Миколи Римського-Корсакова
Мемуари
«Двадцять п'ять років українського театру (Спогади та думки)» Ч. 1, — Ч. 2 (1907) «Хвилини життя Лесі Українки» «Спогади про М. В. Лисенка» «В. І. Самійленко (Пам'яті товариша)»
Спадщина
2000 року у видавництві «Наукова думка» (Київ) у серії «Бібліотека української літератури» побачили світ «Вибрані твори» Людмили Старицької-Черняхівської. Цим самим уперше під одною палітуркою було зібрано різні за жанром твори письменниці — драматичні, прозові, поетичні, мемуарні. Упорядкував книгу, написав до неї вступну статтю та примітки письменник Юрій Хорунжий.
17 вересня 2002 року в Києві на засіданні спеціалізованої наукової ради у Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова Інна Петрівна Чернова захистила кандидатську дисертацію «Еволюція проблематики і поетики у драматургії Людмили Старицької-Черняхівської» (науковий керівник Володимир Федорович Погребенник). Це була перша спеціальна системна спроба дослідити драматургію Старицької-Черняхівської.
15 листопада 2018 року ім'ям Людмили Старицької-Черняхівської названо вулицю у Святошинському районі міста Києва.
В липні 2024 року вулиця Вершиніна у Кривому Розі перейменована на вулицю Людмили Старицької-Черняхівської.
Аудіобібліотека творів
Людмила Старицька-Черняхівська. "Сапфо" (уривок драматичної дії - останній монолог Сапфо): https://www.youtube.com/watch?v=zVDrNN7GNAg Людмила Старицька-Черняхівська. "Хвилини життя Лесі Українки" (спогад): https://www.youtube.com/watch?v=1Git_DKR1UI
Примітки
Джерела
Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська — Українська Муза (поетична антологія; од початку до наших днів). Під редакцією Олекси Коваленка. Київ: Друкарня Петра Барського. Вип. 1, 1908. стор. 663—664. Людмила Старицька-Черняхівська. «Рядки з тіні»: https://www.1morepage.com.ua/product-page/lyudmyla-starytska
Твори в електронних бібліотеках
Чтиво: https://chtyvo.org.ua/authors/starytska-cherniakhivska/ Бібліотека української літератури: https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=353
Відео
Людмила Старицька-Черняхівська: феміністка і діячка Центральної Ради | Шалені авторки: https://www.youtube.com/watch?v=mQ-s6ll1nLc "ЛЮДИ ЕПОХИ: ЛЮДМИЛА СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА": https://www.youtube.com/watch?v=42bpy5ihXoo Історії сильних. Людмила Старицька-Черняхівська: https://www.youtube.com/watch?v=qFQhEO4JNYA
Література
Мараєв В. Хто така Людмила Старицька-Черняхівська і що вона зробила для України: https://uain.press/blogs/hto-taka-lyudmila-staritska-chernyahivska-i-shho-vona-zrobila-dlya-ukrayini-924727 М.Д. Людмила Старицька-Черняхівська (1868-1941): https://zbruc.eu/node/61731 Старицькі // С. 559. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна // Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. К., 1998. С.160-162. Пазюра Н. В. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна // Хорунжий Юрій. Людмила Старицька-Черняхівська // Старицька-Черняхівська Людмила. Вибрані твори. К., 2000. С. 5-34. Гнатюк М. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна // С. 820-821. Хорунжий Юрій. Великий родовід // Дзеркало тижня. 2001. № 3. Сохацька Євгенія. Незбагненні переходи душі: Образ Івана Мазепи в драмах Людмили Старицької та Івана Огієнка // День. 2004. 19 червня. …З порога смерті…: Письменники України — жертви сталінських репресій. К., 1991. С. 414-417. «Українки вміють чесно вмирати» «Країна» № 81 за 22.07.2011 Чернова І. Образ Сапфо у творчості Л. Старицької-Черняхівської та Лесі Українки: https://md-eksperiment.org/post/20210118-obraz-sapfo-u-tvorchosti-l-starickoyi-chernyahivskoyi-ta-lesi-ukrayinki
Посилання
ЛЮДМИЛА СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА / Програма «Велич особистости» / 157 студія // 2019 / Відео Людмила Старицька-Черняхівська | Із циклу «Люди епохи» (ВІДЕО) Людмила Старицька-Черняхівська на poetry.uazone.net Чернова Інна. Еволюція проблематики і поетики у драматургії Людмили Старицької-Черняхівської: Автореферат дисертації кандидата філологічних наук. К., 2002. «ДО 150-РІЧЧЯ ЛЮДМИЛИ СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ» ФОТО на сайті УІНП