Поль-Еміль Ботта (; 6 грудня 1802, Турин — 29 березня 1870, Ашер) — французький дипломат і археолог італійського походження. Відомий тим, що 1843 року відкрив палац царя Саргона II в Дур-Шаррукіні (нині — Хорсабад, Ірак), що започаткувало великомасштабні археологічні розкопки стародавньої Месопотамії.
За внесок у дослідження ссавців Північної та Південної Америки на його честь були названі Thomomys bottae, Oenanthe bottae та Charina bottae. Він також став прообразом графа Марігні у творі Бенджаміна Дізраелі «Контаріні Флемінг» ().
Багато його знахідок було доставлено до Лувру в Парижі, де їх можна побачити й сьогодні. Це найдавніша колекція ассирійського мистецтва в Європі. Його археологічна кар'єра завершилася з Лютневою революцією 1848 року, після якої його спочатку як покарання перевели до Єрусалиму, а згодом він працював у Триполі. Через проблеми зі здоров'ям повернувся звідти до Франції в 1868 році, де помер через два роки.
Дитинство та навчання Поль-Еміль Ботта народився 6 грудня 1802 року в Турині, у сім’ї відомого історика, політичного діяча та лікаря Карло Джузеппе Гульєльмо Ботти та Антуанетти де Вервіль. Його мати, імовірно, походила з французької міщанської родини з міста Шамбері. Вона померла, коли син був ще дитиною, тому його вихованням займався головно батько.
З ранніх років Ботта зростав у середовищі інтелектуалів: Карло Ботта належав до прихильників Просвітництва, викладав медицину та історію, а також підтримував ідеї італійського національного відродження. Він виховував сина в дусі наукового раціоналізму й інтересу до природи. Поль-Еміль із дитинства виявляв схильність до спостережень за навколишнім світом і збирання зразків рослин та комах, у чому його заохочував батько.
У 1803 році після об’єднання П’ємонту з Францією родина переїхала до цієї країни, де Ботта отримав класичну початкову освіту. Ймовірно, він відвідував коледж у Ліоні або поблизу, де певний час викладав його батько. У родинному колі активно обговорювали історичні події, науку й політику, що сформувало в юнака прагнення поєднати медицину, природознавство та подорожі.
У 1822 році родина оселилася в Парижі. Там Ботта навчався у відомого натураліста Анрі Марі Дюкроті де Бленвіля, учня Жоржа Кюв’є. Під його керівництвом він закінчив медичний курс і сформувався як натураліст. Батько повернувся до Італії 1831 року, але вплив його наукових ідей та любові до пізнання залишився з сином назавжди.
Навколосвітня подорож
У квітні 1826 року Поль-Еміль Ботта приєднався до французької навколосвітньої експедиції на кораблі «Еро» () під командуванням капітана Оґюста Бернара Дюо-Сійї (, 1790–1849). Формально подорож мала комерційний характер — для розвитку торгівлі між Францією, Південною Америкою, Каліфорнією та Гавайськими островами, — однак у її складі були також науковці. Ботта був запрошений як натураліст, але одночасно виконував обов’язки суднового хірурга, хоча на той момент ще не мав завершеного медичного ступеня.
Ініціатором експедиції виступив Жан Батіст Рівес (, 1793–1833), колишній секретар короля Гаваїв Камеамеа II (Ліхоліго) та не надто набожний католицький священник. Він переконав паризьких інвесторів — серед яких був банкір Жак Лаффіт — фінансувати комерційне судно з місією торгівлі у Тихому океані. Сам Рівес пізніше зник за загадкових обставин під час рейсу, разом із частиною вантажу.
На борту «Еро» Ботта вів польові спостереження й займався описом флори, фауни та клімату регіонів, де зупинялося судно. Його участь була важливою не лише як натураліста, а і як лікаря експедиції: Дюо-Сійї пізніше згадував, що завдяки Ботті під час трирічної подорожі екіпаж не втратив жодної людини — винятковий результат для плавань тієї епохи. Свої медичні обов’язки він поєднував із натуралістичними експедиціями на берег, під час яких збирав зразки рослин і тварин, зокрема птахів і метеликів (перші колекції були зібрані ще під час стоянки в Бразилії, поблизу монастиря «Боа-Віажем»). Ботта також займався профілактикою цинги, постачаючи екіпаж свіжими овочами та фруктами під час зупинок.
Корабель вийшов із порту Гавр 8 квітня 1826 року, вирушивши через Атлантичний океан до Ріо-де-Жанейро, а далі — навколо мису Горн до берегів Перу та Мексики. Подорож тривала понад три роки й завершилася 19 липня 1829 року поверненням до Франції.
Плавання вздовж узбережжя Америки
Після проходження мису Горн корабель дістався Вальпараїсо (Чилі), а звідти — портів Перу, зокрема Кальяо. Далі маршрут пролягав до Сан-Хосе-дель-Кабо (Нижня Каліфорнія) і Сан-Франциско, куди «Еро» прибув на початку 1827 року. Протягом усього 1827 року експедиція діяла вздовж узбережжя Верхньої Каліфорнії, відвідавши Сан-Дієго, Монтерей, Санта-Барбару, Лос-Анджелес і Сан-Франциско.
Ботта активно вивчав місцеву флору, фауну та побут місцевих мешканців. Його етнографічні записи про корінні народи Каліфорнії, пізніше опубліковані у «Новому літописі подорожей» (, 1831), стали одним із перших систематичних описів індіанських культур регіону. Одним із найпомітніших результатів його зоологічних спостережень стало відкриття нового виду кишенькового гофера, пізніше названого Thomomys bottae на його честь.
На Гавайських островах
У вересні 1828 року «Еро» прибув до Гавайських островів (тоді — Сандвічевих островів). Тут Ботта займався як етнографічними, так і лінгвістичними дослідженнями. Він спостерігав за суспільним устроєм і звичаями гавайців, записав елементи їхньої мови та підготував французько-гавайський лексикон — один із перших подібних документів, складених європейцем. Його нотатки «Спостереження за жителями Сандвічевих островів» () були опубліковані в Парижі 1831 року.Він залишив детальні описи місцевих звичаїв, побуту, ігор, господарства та ролі жінок у гавайському суспільстві. Особливо цінним є його спостереження про Каахуману, впливову регентку Гаваїв, із якою він, імовірно, мав особисті зустрічі.
Кантон і повернення до Франції Після відвідин Гаваїв експедиція вирушила до Китаю, до портів Макао та Кантону (нині Гуанчжоу), де французи торгували хутром і сандаловим деревом. У Макао та Кантоні він зацікавився китайськими методами медицини, порівнюючи їх із європейськими. Під час перебування в Китаї, він також вивчав релігійні практики та спілкувався з місцевими лікарями, що поглибило його інтерес до медицини і нетрадиційних методів лікування.
Цей етап став завершальним у плаванні «Еро» навколо світу. Після обходу мису Доброї Надії корабель повернувся до Гавра 19 липня 1829 року.
Східні подорожі та археологічні відкриття (1830–1837)
Єгипетський період (1830–1833)
Після успішного повернення з навколосвітньої подорожі, 5 січня 1830 року Поль-Еміль захистив докторську дисертацію з медицини. Саме у цьому ж році він отримав запрошення від єгипетського віцекороля Мухаммеда Алі для участі у модернізації медичної системи Єгипту як лікар-консультант. У число запрошених ввійшов також Антуан-Бартелемі Кло (), засновник військово-медичної школи в Каїрі. Участь Ботти в цьому проєкті означала перехід від винятково наукової та натуралістичної діяльності до поєднання медицини, дипломатії та природознавства.
У рамках своєї єгипетської діяльності Ботта взяв участь у науково-медичній експедиції до регіону Сеннаар (остання частина сучасного Судану) на Блакитному Нілі — це відбувалося приблизно в 1832-1833 роках. На цій ділянці він зібрав разючу за обсягом колекцію: від 10 000 до 12 000 комах, а також близько 1 000 шкір птахів, амфібій і ссавців. Зібрані матеріали були доставлені до Каїра в 1833 році і згодом передані до Франції — що відкрило Французькому музею природознавства () нові горизонти африканської фауни.
У цей період діяльність Ботти значно розширилася: він писав спостереження про природні умови, лікувальні рослини й медичну практику в Єгипті та суміжних регіонах. Його медична мета — підвищити рівень єгипетської медицини — поєднувалась із натуралістичним збиранням матеріалів. Саме цей досвід на африканському континенті формував його подальший археологічний та дипломатичний шлях, зокрема призначення на посаду консула в Александрії.
Експедиція до Червоного моря та Ємену (1835–1837)
У 1833 році французький уряд призначив Ботту консулом в Александрії, а через два роки — відправив його у наукову місію до Червоного моря та Ємену від імені Французькому музею природознавства. Його завданням було дослідити природні ресурси регіону, флору та етнографію місцевого населення. Ємен приваблював учених ще з часів Карстена Нібура, однак Ботта прагнув не лише наукових описів, а й «зрозуміти душу арабів, їхні пристрасті та характери».Ботта також був одним із перших європейців, хто описав практику вживання кату, рослинного наркотику, в Ємені. Він, очевидно, сам часто жував кат під час свого перебування в Ємені та особливо цікавився ним з ботанічного погляду. Найцікавішим у цьому контексті є той факт, що, хоча він так і не дістався до Сани, Ботта досліджував масив Джабель-Сабр над Таїзом, що було заборонено Форссколю та Нібуру. Він повідомляв, що плантації кату там були більшими, ніж будь-який інший вид культивування.
Згодом він напише, що «ввічливість вимагає, щоб цю рослину роздавали не лише людям у його домі, але й тим, хто приходить до вас у гості, подібно до того, як каву пропонують у решті Сходу. В результаті люди, які за своїм становищем приймають багато відвідувачів, незабаром опиняються у своїх квартирах, засмічені сміттям від їжі». Описуючи вплив рослини, він зробив висновок: «тому немає людей, які сплять так мало, як єменці».
Підсумком подорожі стала праця «Розповідь про подорож до Ємену, здійснену в 1837 році для Паризького музею природничої історії» (, 1841) — блискуче поєднання етнографії, географії та літературного стилю. Праця мала великий успіх у Франції, оскільки розкривала мало відомий європейцям світ Аравії.
Консульство в Мосулі та відкриття Ніневії (1842–1846)
Під впливом ідей Жюля фон Моля, секретаря Французького азійського товариства, Ботта був призначений французьким консулом у Мосулі в 1842 році. Саме Моль, вражений працями Клаудіуса Джеймса Річа про Месопотамію, переконав уряд Франції, що регіон має археологічний потенціал та спонукав Ботта розпочати пошуки Ніневії.
У грудні 1842 року Ботта розпочав розкопки на пагорбі Куюнджик — місці, ідентифікованому як Ніневія. Варто зазначити, що місцеві жителі в основному були проти розкопок, особливо коли дослідники помилково намагалися розкопати могилу пророка Йони.
Навіть попри це, після довгих суперечок з місцевими жителями та пашею, до кінця 1842 року Ботта зміг найняти бригаду робітників і розпочати копання. Але після кількох тижнів наполегливої праці та витрат (оскільки Ботта за все платив сам), він не знайшов нічого особливо важливого. На щастя, однак, новина про те, що якийсь «франк» (француз, або європеєць) копає в пошуках різьблених фігур, дійшла до місцевого християнського фарбувальника тканин, який порадив Ботті звернути свою увагу на регіон навколо Хорсабаду, де були викопані кам'яні плити з вирізьбленими людськими фігурами.
Вирушаючи туди, він описав маршрут надзвичайно докладно. Існувало дві дороги, що вели з Мосула до Хорсабаду: північна пролягала повз гору Куюнджик, тоді як південна проходила нижче неї. Ті, хто йшов північним шляхом, мали двічі перетнути річку Хосер (або Кхаузер) — вперше біля її впадіння в Тигр, а вдруге безпосередньо перед селом. У сезон дощів цей перехід часто ставав небезпечним через розливи. Тому Ботта зазвичай обирав східний берег Хосера, яким ішов південніше Куюнджика. У своїх записках він зазначав, що подорож займала «приблизно п’ять караванних годин від Мосула».