Василь Михайлович Долішній (псевдо «Василько»; 13 листопада 1930, с. Підлужжя, Станиславівський повіт, Гміна Угорники — 31 грудня 1995) — учасник національно-визвольного руху. З 13-ти років — зв'язковий УПА, з 16-ти — спецкур'єр УПА. Учасник боївки надрайонного проводу ОУН.
Життєпис Народився в с. Підлужжя, нині Івано-Франківський район. Проживав нелегально.
З 13-ти років — зв'язковий УПА. Наприкінці квітня 1944 року пішов у підпілля й став спецкур'єром УПА.
Був учасником боївки надрайонного проводу ОУН. Мав псевдо «Василько».
У шістнадцятирічному віці, 14 листопада 1946 року, зв'язковий потрапив у руки НКВС і отримав звинувачення — вояк УПА. Його жорстоко катували: змушували їсти землю, стріляли біля голови, коли він лежав долілиць, підвішували за ноги й накладали петлю на підборіддя, але він нікого не зрадив. Утримували Долішнього Василя спочатку в Тисменицькій, а згодом у Станіславській тюрмах. Як неповнолітнього, його засудили до 10 років ув'язнення і 5 років позбавлення прав. До досягнення 18-річного віку його тримали в Княжівській тюрмі біля Львова.
19 серпня 1948 року його взяли на етап: через Холодну Гору в Харкові, Красноярськ, Єнісей — у Дудінку, а звідти товарним потягом у Каєркан. Там разом зі своїм земляком Василем Стрільцівим Долішній Василь працював у шахтах, де пізнав усі жахи ГУЛАГу. Звільнений за амністією 4 вересня 1954 року як засуджений у неповнолітньому віці.
Повернувшись додому, працював і навчався. Досконало знав історію національно-визвольних змагань та українську історію загалом. Колишній політв'язень лише після кількох спроб зміг вступити на заочне відділення Івано-Франківського інституту нафти й газу. Подорожуючи службовими справами областю, Долішній Василь розповсюджував самвидав, зокрема трактат Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», проводив просвітницькі патріотичні бесіди з людьми.
Під час чергової хвилі переслідувань української інтелігенції 1972 року був заарештований 21 лютого 1972 року і засуджений Івано-Франківським обласним судом до 7 років таборів суворого режиму та 3 років заслання за статтею 62 частиною 2 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда»). Утримувався в таборах Мордовії ЖХ-385/19 і № 3, де підтримував близькі стосунки з В'ячеславом Чорноволом, Василем Стусом та іншими. У день радянського політв'язня, 30 жовтня 1975 року, етапований до таборів Пермської області. Брав активну участь в акціях протесту, у зв'язку з чим неодноразово карався карцерами.
Заслання відбував у Сибіру. Звільнений 12 грудня 1981 року.
Під час андроповського «полювання на відьом» у липні 1984 року Долішнього Василя звинуватили у «злісному хуліганстві» (ст. 206) — нібито нападі на міліціонера, хоча на той час у нього була рука в гіпсі. Засуджений на 3 роки таборів суворого режиму в Комі АРСР. Звільнений під час «перебудови» за 40 діб до завершення терміну — 7 вересня 1987 року.
7 лютого 1989 року Долішній Василь одним із перших в Івано-Франківській області став членом Української Гельсінкської Спілки. Організовував збори й мітинги, насипання й освячення могил вояків УПА, розповсюджував самвидавську літературу. Він був членом-засновником Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих (3 червня 1989 року), Української Республіканської партії (29 квітня 1990 року), членом її Ради та головою Контрольно-ревізійної комісії.
Помер Долішній Василь 31 грудня 1995 року. Похований у рідному селі.
Джерела