Лекції з філософії всесвітньої історії (або просто Лекції з філософії історії ; ) — праця Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770–1831), спочатку прочитана як лекції в Берлінському університеті в 1822, 1828 та 1830 роках. Вона представляє світову історію з точки зору гегелівської філософії, щоб показати, що історія слідує велінням розуму, а природний прогрес історії зумовлений діянням абсолютного духу.

Текст був вперше опублікований у 1837 році редактором Едуардом Гансом, через шість років після смерті Гегеля, з використанням власних лекційних нотаток Гегеля, а також тих, що були знайдені серед записів його студентів. Друге німецьке видання було складено сином Гегеля, Карлом, у 1840 році. Третє німецьке видання, під редакцією Георга Лассона, було опубліковано в 1917 році.

Теми

Письмова історія Гегель починає з розрізнення трьох методів або способів творення історії: оригінальної історії, рефлексивної історії та філософської історії. Оригінальній та філософській історіям Гегель дає одне визначення; щодо рефлексивної історії Гегель пропонує чотири під визначення.

Оригінальна історія подібна до творів Геродота та Фукідіда, це майже сучасні твори, обмежені діяннями, подіями та станами суспільства, які вони мали перед очима та культуру яких вони розділяли. Гегель постулює мету Оригінальної історії перенести «те, що відбувалося у світі навколо них, у сферу репрезентативного інтелекту. Зовнішнє явище таким чином перетворюється на внутрішнє уявлення. Так само поет оперує матеріалом, який йому надають його емоції; проектуючи його в образ для поняттєвої здатності».

Рефлексійна історія пишеться з певним часовим відривом від подій або історії, що розглядаються. Однак, на думку Гегеля, така форма історії має тенденцію накладати культурні упередження та ідеї епохи істориків на історію, над якою вони розмірковують.

Власний проект Гегеля в цих лекціях - це те, що він називає філософською історією. Він стверджує, що в філософській історії історик повинен відкинути власні упередження і знайти загальний сенс та рушійні ідеї безпосередньо в матеріалі, що розглядається.

Дух Лекції Гегеля з філософії всесвітньої історії часто використовуються для ознайомлення студентів з філософією Гегеля, частково тому, що часом складний стиль Гегеля в лекціях приглушений, і він міркує на доступні теми, такі як світові події, щоб пояснити свою філософію. Значна частина роботи присвячена визначенню та характеристиці Geist або духу. Geist подібний до культури людей і постійно переробляє себе, щоб йти в ногу зі змінами в суспільстві, водночас працюючи над тим, щоб спричинити ці зміни за допомогою того, що Гегель називав «хитрощами розуму» ( List der Vernunft ). P. 67. У лекціях Гегель стверджує, що культурна усвідомленість Geist виникла в стародавньому юдаїзмі; таким чином, він пов'язує свою історію Geist з наративом розчарування та занепаду язичницького політеїзму. Ще однією важливою темою тексту є зосередження уваги на всесвітній історії, а не на регіональній чи державній історії. Такі мислителі, як Йоганн Готфрід Гердер (1744–1803) та Йоганн Готліб Фіхте (1762–1814), писали про концепцію та значення світової історії та націоналізму, і філософія Гегеля продовжує цю тенденцію, відмовляючись від акценту на націоналізмі та прагнучи осягнути весь масштаб культурної та інтелектуальної історії людства як прояв духу.

Теодицея Гегель прямо представляє свої лекції з філософії історії як теодицею, або примирення божественного провидіння зі злом історії. Це спонукає Гегеля розглядати події історії з точки зору універсального розуму: «Те, що світова історія керується кінцевим задумом, що це раціональний процес... це твердження, істинність якого ми повинні припустити; його доказ полягає у вивченні самої світової історії, яка є образом і втіленням розуму». Кінцевий задум світу полягає в тому, що абсолютний дух, який тут розуміється як Бог, пізнає себе і повністю стає собою в тріумфах і трагедіях історії та через них. Гегель чітко зазначає, що історія не породжує щастя – «історія не є ґрунтом, на якому росте щастя. Періоди щастя в ній – це чисті сторінки історії»; «Історія як бойня» (Geschichte als Schlachtbank) – і все ж цілі розуму досягаються. Гегель пише: «Ми повинні, перш за все, знати, яким насправді є кінцевий задум світу, а по-друге, ми повинні побачити, що цей задум реалізовано, і що зло не змогло зберегти рівноправне становище поруч із ним». Бачити причину в історії — означає бути здатним пояснити зло в ній. Він виступав проти «професійних істориків» того часу, таких як Ранке. Гегель зазначає, що розуміння і, отже, написання історії завжди спирається на певну структуру. Гегель вирішив відкрито визнати та пояснити свою структуру, а не приховувати її, як це роблять багато істориків.

Історія Згідно з Гегелем, «Всесвітня історія... являє собою розвиток свідомості духу про власну свободу та подальшу реалізацію цієї свободи». Це усвідомлення видно, вивчаючи різні культури, що розвивалися протягом тисячоліть, і намагаючись зрозуміти, як ця свобода виробилася через них. Гегелівський опис історії починається з давніх культур, як він їх розумів. Його опис цивілізацій спирався на європейські наукові дослідження 19 століття та містить неминучий євроцентричний ухил. Водночас, розвиток філософії Гегеля означав, що замість того, щоб просто засуджувати давні цивілізації та неєвропейські культури, він розглядав їх як необхідні (хоч і неповні або недорозвинені) кроки у розвитку абсолютного духу. Лекції Гегеля з філософії історії містять одне з його найвідоміших і найсуперечливіших тверджень щодо поняття свободи:Світова історія — це запис зусиль духу, спрямованих на досягнення знання про те, що він є сам по собі. Східні народи не знають, що дух або людина як такі є вільними самі по собі. І тому що вони цього не знають, вони самі не є вільними. Вони знають лише, що Один є вільним... Свідомість свободи вперше прокинулася серед греків, і вони відповідно були вільними; але, як і римляни, вони знали лише, що деякі, а не всі люди як такі, є вільними... Германські народи, з піднесенням християнства, першими усвідомили, що всі люди за своєю природою є вільними, і що свобода духу є його сутністю.Lectures, p. 54.Іншими словами, Гегель стверджує, що свідомість свободи в історії рухається від деспотизму до відчуття, що свобода є привілеєм небагатьох, до стійкого уявлення про те, що людство вільне саме по собі. Гегель вважає, що дух людської свободи найкраще розвивається в рамках конституційної монархії, в якій монарх втілює дух і бажання керованих, і його тлумачення історії розміщує виникнення таких форм правління в германських країнах, наприклад, у Великій Британії та Пруссії після протестантської Реформації. Твердження Гегеля про «один, деякі та всі» відповідає основній географічній метафорі, яку Гегель використовує протягом усієї своєї філософії історії, а саме: «Світова історія рухається зі сходу на захід ; бо Європа є абсолютним кінцем історії, так само як Азія є її початком». Говорячи про схід, Гегель зазвичай має на увазі історичні культури Персії, хоча часом він посилається на Китай і приділяє багато місця обговоренню Індії та індійських релігій . Однак, він також сказав, що будь-який погляд на історію (включаючи його власний) має бути відкритим для змін на основі наявних «емпіричних фактів».

Текст

Німецькі редакції Через характер тексту (збірки редагованих конспектів лекцій) критичні видання з'являлися повільно. Протягом багатьох років стандартним німецьким виданням був рукопис сина Гегеля, Карла Гегеля, опублікований у 1840 році. Німецьке видання, підготовлене Евою Молденгауер і Карлом Мішелем (1986), в основному слідує за виданням Карла Гегеля. Єдиним критичним виданням тексту лекцій німецькою мовою є 4-томне видання Георга Лассона (1917–1920). Це видання неодноразово перевидавали (останнє — у двох томах у 1980 році) у видавництві Felix Meiner Verlag, Гамбург. Довгий вступ був перероблений на основі публікації Лассона 1955 року Йоганом Гофмейстером.

Англіські редакції Перший англійський переклад було зроблено Джоном Сібрі (1857) з видання Карла Гегеля, в якому бракувало значної частини матеріалу, виявленого пізніше.

Англійський переклад вступу до лекцій був підготовлений Робертом С. Гартманом (1953), який містив вступ та додаткові редакційні примітки. Гартман зробив цей переклад до публікації критичного видання Гоффмайстера, і він досить короткий, лише 95 сторінок.

Англійський переклад критичного видання вступу Гофмейстера був виконаний у 1974 році Г. Б. Нісбетом. Це видання містить повний текст вступу до рукопису Карла Гегеля, а також усі пізніші доповнення, включені до видання вступу Гофмейстера. Таким чином, це єдине критичне видання будь-якої частини лекцій, доступне англійською мовою. Повного перекладу лекцій за Лассоном ще не виконано.

У 2011 році було опубліковано новий переклад усього твору «Vorlesungen», виконаний Рубеном Альверадо на основі видання, опублікованого Фрідріхом Брюнстадом у 1907 році. У цьому виданні використано оригінальний переклад Сібрі, перевірений за виданням Філіпа Реклама зі Штутгарта, опублікованим у 1961 році, та виданням Suhrkamp Verlag, опублікованим у 1970 році.

З того часу видавництво Oxford University Press опублікувало переклади критичних видань лекцій 1822–1823 та 1830–1831 років, виконаних Робертом Ф. Брауном та Пітером К. Ходжсоном.

Див. також

Есхатологія Філософія історії Теодицея Теорія та історія

Примітки

Зовнішні посилання Hegel: The Philosophy of History at LEARNfree with Leo Strauss John Sibree's 1857, 1900 translation of the lectures at Marxists.org Robert Hartman's 1953 translation of the lectures at Marxists.org John Sibree's 1857, 1900 translation of the lectures (.pdf file) Alvarado translation published in 2011 Introduction to The Philosophy of History public domain audiobook at LibriVox (Sibree translation)