Дрижипі́лля, або ж Дрижипі́льщина — історико-етнографічна область у Центральній Україні на межі Поділля та Наддніпрянщини. Охоплює межі північного-заходу Черкаської Області, півночі сучасного Уманського Району⁣, а також невеликі прилеглі території у Звенигородському Районі і Київській Області. Найбільше місто — Жашків.

Походження назви

Назва регіону походить від Дрижиполя, місцевості між річками Багва та Бурти на Жашківщині що отримала свою назву від Охматівської Битви. Мовляв, поле дрижало від запеклих боїв. Зрештою через великий вплив битви на формування регіону, місцевої топоніміки та народної памʼяті назва трансформувалася та стала позначати увесь регіон. Остаточно назва Дрижипілля закріпилася через творчість уродженки цієї землі Докії Гуменної що часто згадувала рідний край у творах та багато про нього писала:

«Кожен краєвид має свою принаду, свій чар. Цей куточок не схожий ні на Полтавщину з її м'яко-хвилястими обрисами, ні на рівні степи Таврії, де нема за що й оку зачепитися, ні на прорізані ярами глибокі придніпрові балки, ні на поліське лісове царство, — ні на що, чим красна Україна. А хіба Дрижипільщина не красна своїми лісками-перелісками, своїми. полями та овидами-краєвидами, хуторами, розкиданими по неглибоких балочках?»

Географія

Дрижипілля знаходиться у Центральній Україні на межі Поділля та Наддніпрянщини. Охоплює межі північного-заходу Черкаської Області, півночі сучасного Уманського Району а також невеликі прилеглі території у Звенигородському Районі, Київській та частково Вінницькій Області. Лежить на межі басейну Дніпра та Південного Бугу. Місцевість переважно не лісиста. Культурним та економічним центром регіону вважається місто Жашків

Історія

З XI століття Дрижипілля належало чорним клобукам що називали цю землю Куниль, так і досі називається південна частина Дрижипілля. Є свідчення про те що у часи Етелькозу тут існували стоянки фіноугрів, певні місцеві групи замість того щоб мігрувати з рештою у Паннонію лишилися тут і з рештою увійшли до чорних клобуків залишивши за собою доволі помітний слід в місцевій топоніміці та і не тільки, наприклад, назва села Сабадаш перекладається з угорської як «вільний». Також існують свідчення про існування тут грецьких городищ. До клобуків ці землі потоптали десятки різних народів. Під час Монгольської Навали ця земля зазнала руйнувань та спустошень, але не найстрашніших. У XIV-XV століттях почалися хвилі міграцій переселенців з Заходу України та Білорусі, це лишило за собою назви сіл Литвинівка, Леміщиха та інші. Дрижипільці брали активну участь у багатьох загальноукраїнських та локальних селянських та козацьких повстаннях як от Повстання Кармелюка. Гіпотетично дрижипільцями є Максим Кривоніс та Павло Тетеря. Після Великого Згону велику частину населення було виселено на Лівобережжя⁣, але згодом багато повернулося, також, саме після Великого Згону посилилася міграція з Польщі та зʼявилася велика єврейська громада що після подій XX століття залишила за собою лиш стерті сліди. В цілому більшість сучасного населення Дрижипілля є нащадками переселенців з Волині, Полісся, Поділля, решти Західної України, а також Польщі та Білорусі що сильно вплинуло на місцеві говірки, традиції, звичаї, культуру.

Див. Також

Жашківський район Жашків

Примітки

Джерела С. І. Горошко. Жашківщина: минуле і сьогодення С.І. Горошко. Дрижипільська битва: крок до руїни Докія Гуменна. Дар Евдотеї Докія Гуменна. Діти Чумацького Шляху Михайло Грушевський. Історія України-Русі Книга Подорожі. Евлія Челебі Захарченко Р.С. Куниль Іпатівський Літопис Варченко І.О. До вивчення говіркових і топонімічних даних Східного Поділля. В кн.: Діалектологічний бюлетень, вип. 9. К., 1962 Голубовский П.В. Печенеги, торки и половцы до нашествия татар. К., 1884 Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. К., 1985 Рычка В.М. Формирование территории Киевской земли (IX – первая треть XIII в.). К., 1988 Літопис руський. К., 1989 Грушевський М.С. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя. К., 1991