Веселий мудрець (також друкувався під назвою «Видно шляхи полтавськії…») – роман українського письменника Бориса Левіна, повна редакція якого була опублікована у 1990 році.
Історія створення Ідея твору виникла в Б. Левіна у 1969 році, а з 1972 по 1987 рік тривала робота над романом, який, на думку літературознавиці Людмили Скорини, є «єдиним, справді монументальним художньо-біографічним твором, присвяченим І. Котляревському…».
За словами автора, йому вдалося «проникнути не лише у внутрішній світ великого митця, а і в його час, – відчути через товщу століть, спізнати тодішній побут, обставини, реалії життя, саму його людську і предметну фактуру…».
Сюжет Відлік подій, висвітлених в романі, починається від звільнення протоколіста канцелярії Полтавського магістрату Івана Котляревського задля подальшої праці домашнім учителем сина поміщика Степана Томари у селі Ковраї.
Його надихає те, що сорок років тому у цьому ж маєтку вчителював Григорій Савич Сковорода. Також І. Котляревський, якого завжди цікавила рідна українська мова, звички та побут простого люду, сподівається краще про це дізнатись мешкаючи поруч із селянами пана Томари. До того ж, на шляху до Ковраїв, в нього зароджується ідея перекладу Вергілівської «Енеїди», яка, на його думку, повинна звучати саме українською.
Перебуваючи в маєтку Томари він збирає пісні та приказки, завдяки яким збагачує свої знання мови та працює над твором.
Перебування І. Котляревського у Ковраях закінчується, після того, як йому стає відомим про жорстоке поводження пана із селянами, що на його думку є неприпустимим. Після відвертої розмови із Томарою, І. Котляревський залишає його маєток та переходить домашнім вчителем до пана Голубовича, який мешкає по сусідству.
Незабаром він закохується у доньку господаря, Марію,яка відповідає йому взаємністю, але Голубович не дає згоди на шлюб.
І. Котляревський від’їжджає додому, у Полтаву, та невдовзі вступає на військову службу. Він бере участь у російсько-турецькій війні, виконуючи низку відповідальних доручень командування, проводить вдали перемовини із задунайськими козаками та буджацькими татарами. Проте, ставши свідком порушень певних угод, залишає військову службу у чині капітана та повертається до Полтави, де очолює пансіон для дворянських дітей.
На цей час він є відомою людиною, автором «Енеїди», твору, який став популярним та улюбленим серед представників різних верств населення Російської імперії після публікації у Санкт-Петербурзі. Через зайнятість на службі І. Котляревський повільно працює над продовженням поеми.
Під час вторгнення Наполеона, І. Котляревський на деякий час повертається на військову службу, формуючи козацький полк та виконуючи певні доручення керівництва під час походу російської армії у Європу.
Повернувшись до мирного життя, І. Котляревський продовжує плідну працю доглядача пансіону, крім того очоливши новозбудований театр.
Готуючи театр до відкриття, він формує театральну трупу, запросивши акторів з Харкова, серед яких Микола Щепкін та Тетяна Пряженківська. Не будучи повністю вдоволений репертуаром, І. Котляревський пише власну п’єсу під назвою «Полтавка», яка стає більш відомою як «Наталка Полтавка» та тріумфально представляє її на сцені Полтавського театру. Незабаром виходить «Москаль-чарівник», друкується чергове, доповнене, видання «Енеїди».
Проте за два роки, через невелику аудиторію провінційної Полтави, активна діяльність театру припиняється, актори переходять до інших, більш затребуваних, театральних труп.
І. Котляревський, який, за словами Рилєєва, є першим великим поетом України, на засіданні Санкт-Петербурзького товариства любителів російської словесності обирається його почесним членом. Він провадить активну громадську діяльність, підтримуючи зв’язки з декабристами, науковцями та літераторами, серед яких: Матвій Іванович Муравйов-Апостол, Федір Миколайович Глінка, Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко, Іван Пилипович Вернет, Олексій Павлович Павловський, та продовжує плідну працю на посаді доглядача пансіону.
Сприйняття За словами літературознавця Євгена Шабліовського, «Веселий мудрець» – «не біографія видатної особистості, а швидше «біографія часу, подій, тісно зв’язана із діяльністю, працею, усим життям головного героя».
Примітки