«Остособина» () — роман 2025 року канадсько-української письменниці Марії Реви. Книга розповідає історію трьох українок, які працюють у шлюбному агентстві, що організовує зустрічі з іноземними чоловіками, охочими знайти наречену в Україні. Жінки планують викрасти групу цих чоловіків, щоб привернути увагу до сексизму та експлуатації в «поштовому шлюбному бізнесі». Однак у день викрадення їхній задум руйнується — саме тоді Росія розпочинає повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році.
Роман увійшов до лонглиста Букерівської премії 2025 року.
Назва Назва «Остособина» символізує зникаючих равликів — останніх істот свого виду, що віддзеркалює ідею вимирання, втрати й крихкості.
Сюжет Головна героїня Єва — науковиця, яка подорожує Україною у фургоні, переобладнаному на мобільну лабораторію. Вона збирає зникаючі види равликів, намагаючись врятувати їх від вимирання. Багато з них — остособини, тобто останні представники свого виду. Щоб фінансувати дослідження, Єва працює на канадську компанію Romeo Meets Yulia, що організовує «романтичні тури» для західних чоловіків, які хочуть знайти українську дружину. Єва не має наміру виходити заміж — для неї це лише спосіб заробітку.
У компанії вона знайомиться із сестрами Настею та Соломією (Сол). Вони видають себе за «наречену» та «перекладачку», але насправді шукають свою матір — феміністку-активістку, яка зникла вісім місяців тому. Сестри планують викрасти кількох «наречених-чоловіків» і використати цю ситуацію, щоб публічно викрити принизливу сутність шлюбних агентств. Єва погоджується допомогти, надавши свій фургон для викрадення.
Тим часом Паша, українець, який живе у Ванкувері, записується до програми агентства, мріючи повернутися на Батьківщину та знайти дружину.
23 лютого 2022 року три жінки здійснюють свій план у Києві, заманюючи тринадцятьох чоловіків у фургон. Наступного дня — 24 лютого, коли починається вторгнення Росії, — усе змінюється. Їхня авантюра стає безглуздою на тлі справжнього жаху війни.
Постмодерна частина На 136-й сторінці, коли в романі вперше зображено вторгнення, Марія Рева перериває оповідь — додає сторінку подяк, біографію авторки та примітку про шрифт, ніби роман закінчився.
Після цього починається метафікційна друга частина, де Рева переходить до роздумів від свого імені — як українська письменниця, що живе у Ванкувері. Вона описує власні емоції, пов’язані з війною: провину за те, що пише сатиричний роман про «східноєвропейські стереотипи», поки її країна горить; сором за безпеку еміграції; сум за родиною, яка залишається під обстрілами.
Далі в романі з’являється літературнаверсія самої авторки, яка вступає в діалог зі своїми персонажами, стираючи межу між твором та реальністю.
Сприйняття Роман отримав схвальні відгуки критиків. Аня Шремські з The New York Times зазначила, що Рева чесно осмислює досвід письменниці, відірваної від батьківщини, але часом «втрачає рівновагу» між документальністю і вигадкою. Водночас вона відзначила зворушливі сцени з дідом героїні, який залишається в обложеному Херсоні, незважаючи на прохання рідних виїхати. Марсель Тероз The Guardian порівняв першу половину книги з феміністичною комедією у стилі братів Коенів, назвавши її «гострою, дотепною й болісно правдивою». The Michigan Daily оцінили другу частину роману як «захопливий метатвіст», що перетворює історію на багаторівневе осмислення війни, провини та творчості.
Примітки