Завод добрив у Равенні – виробничий майданчик на півночі Італії.
В 1953-му прямо на околиці Равенни почалась розробка значного газового родовища (отримало в подальшому назву Равенна-Терра, щоб відрізнити його від виявленого неподалік в Адріатичному морі родовища Равенна-Маре), що створило передумови для зведення тут газохімічного комплексу. Проект реалізувала нафтогазова компанія ENI, що діяла через дочірню компанію Azienda Nazionale Idrogenazione Combustibili (ANIC, розпочала діяльність наприкінці 1930-х з виробництва синтетичного пального із бурого вугілля на заводах в Тоскані та Апулії). Базовим процесом комплексу став окисний піроліз метану, результатом якого була газова суміш, що містила ацетилен (від 5% до 15%), етилен, водень, моноксид вуглецю та інші компоненти. Ацетилен (та етилен) використовували для продукування синтетичного каучуку, вінілхлориду, вінілацетату, тоді як залишкова газова суміш фактично становила собою синтез-газ та спрямовувалась для виробництва аміаку на зведений у складі равеннського комплексу завод добрив.
В 1958-му в Равенні почалось виробництво аміачної селітри (результат реакції аміаку з нітратною кислотою, причому сировиною для отримання останньої також є аміак) та сульфату аммонію. На відміну від більшості підприємств, де сульфат амонію є результатом реакції аміаку з сульфатною кислотою, в Равенні використали двостадійну технологію, за якою спершу діоксид вуглецю з секції очищення газу установки синтезу аміаку обробляли розчином аміаку з отриманням розчину карбонату амонію, який на другому етапі унаслідок реакції з подірбненим гіпсом (сульфатом кальцію) давав розчин сульфату амонію (із вмістом карбонату кальцію). Первісна потужність заводу становила 350 тисяч тонн добрив на рік.
В якийсь момент на майданчику організували продукування комплексних азотно-фосфорних та азотно-фосфорно калійних (NPK) добрив. Обрана технологія передбачала розкладення апатитів нітратною кислотою з отриманням нітрату кальцію та фосфорної кислоти, після чого додаванням сульфату амонію та сульфатної кислоти нітрат кальцію перетворювали на аміачну селітру (нітрат амонію) та нітратну кислоту (із супутнім продуктом у вигляді гіпсу). У випадку отримання NPK добрив також додавали хлорид калію (його реакція з нітратом амонію давала нітрат калію та хлорид амонію) або сульфат калію (в цьому випадку отримували нітрат калію із супутнім продуктом у вигляді все того ж гіпсу).
Існувала можливість продукування магнієвмісних добрив, для чого на першому етапі обробкою магнезиту нітратною кислотою отримували нітрат магнію. Також майданчик випускав сечовину шляхом реакції аміаку з діоксид вуглецю з секції очищення газу. Ще одним видом азотних добрива була кальцієва селітра, яку отримували обробкою вапняку нітратною кислотою.
З плином часу ацетиленова хімія програла конкурентну боротьбу хімії олефінів, що призвело до зупинки базового циклу равеннського майданчику із відповідним припиненням продукування аміаку. Станом на 1989 рік за Равенною ще рахувалось законсервоване виробництво аміаку потужністю 240 тисяч тонн на рік, а вже станом на 1994 рік цей завод вибув зі списку італійських продуцентів аміаку (установку синтезу аміаку демонтували в 2000-му). Яка наслідок, завод перейшов на споживання покупного аміаку, для чого в 1987-му ввели в дію сполучене з портом Равенни сховище з кріогенним резервуаром ємністю 15 тисяч тонн.
В 1994-му до сховища підключили аміакопровід Феррара – Равенна. На той час і феррарський, і равеннський заводи добрив опинились під контролем Enichem – нового хімічного концерну, створеного у складі групи ENI, а в 1996-му вони були продані норвезькій групі Norsk Hydro, після розділу якої в 2004-му перейшли до компанії Yara.
Що стосується власне добрив, то станом 1989 рік за заводом рахувалась річна потужність у 400 тисяч тонн нітратної кислоти, 480 тисяч тонн аміачної селітри та 400 тисяч тонн NPK добрив (плюс 100 тисяч тонн NPK добрив, які могли отримувати шляхом простого змішування компонентів, а не описаних вище хімічних реакцій). В той же час, в 1989-му закрили (та в 2001-му знесли) виробництво сульфату амонію, в 1997-му знесли цех сечовини, в 2001-му знесли цех кальцієвої селітри.
Станом на другу половину 2000-х потужність заводу по комплексним добривам рахувалась як 420 тисяч тонн на рік (при фактичному рівні виробництва у 2006 – 2008 роках від 340 до 354 тисяч тонн). Потужність по рідким добривам та сульфату магнію становила 32 тисячі тонн (при фактичному рівні виробництва у 2006 – 2008 роках від 12 до 15 тисяч тонн). Також майданчик міг щорічно виробляти 500 тисяч тонн аміачної селітри.ALLEGATO B18 RELAZIONE TECNICA DEI PROCESSI PRODUTTIVI
Примітки