Комуністична партія Кампучії () — колишня комуністична партія маоїстського спрямування з сильним впливом місцевого кхмерського націоналізму, що відкололася від Комуністичної партії Індокитаю й існувала в Камбоджі під різними назвами з 1951 по 1981 рік. З 1975 по 1979 рік — єдина легальна партія в Демократичній Кампучії.
Історія
Передумови Камбоджійський революційний рух зародився в боротьбі проти французької колоніальної влади у 1940-х роках.
У квітні 1950 року, під час Першої індокитайської війни, 200 камбоджійських в’єтнамців зібралися в провінції Кампот і сформували пров’єтнамський Об’єднаний фронт Іссарак, який разом із Народною армією В’єтнаму воював проти французької колоніальної адміністрації.
У ході боротьби навколо Об’єднаного фронту Іссарак сформувався електорат із місцевого кхмерського селянства та лівонаціоналістичного студенства.
Кхмерська народно-революційна партія У 1951 році Комуністична партія Індокитаю розкололася на три комуністичні партії — Камбоджі, Лаосу та В’єтнаму. Так була утворена Кхмерська народно-революційна партія. Її очолили Сон Нгок Мінь; Сієу Хенг відповідав за військові справи; колишній буддійський монах Ту Самут (також відомий як А-чар Сок) відповідав за ідеологічну підготовку; Чан Самай відповідав за економічні питання.
Після підписання Женевської конференції 1954 року французи вивели свої війська з Індокитаю, а на території Камбоджі було утворено Королівство Камбоджа. Після підписання миру в’єтнамським військам довелося покинути Камбоджу, тож, щоб уникнути репресій, велика частина членів Кхмерської народно-революційної партії втекла до Північного В’єтнаму, звідки координувала революційну діяльність на території Камбоджі.
Народна партія (з 1962 року — Робітнича партія Камбоджі) Наприкінці 1954 року члени Кхмерської народно-революційної партії, що залишилися в Камбоджі, створили легальну політичну партію під назвою Народна партія. Партія кілька разів брала участь у виборах 1955 та 1958 років. Проте вона не користувалася широкою популярністю, набравши на виборах 1955 року лише 4% голосів.
У цей же період всередині руху тривала суперечка між двома фракціями: фракцією примирення на чолі з Ту Самутом, яка виступала за примирення з владою короля Сіанука, вважаючи, що здобуття незалежності від французів зробило його справжнім лідером кхмерського народу; та фракцією села на чолі з Сієу Хенгом, яка виступала за боротьбу проти «феодального» режиму короля Сіанука.
Сам Пол Пот був видним учасником фракції примирення Ту Самута, займаючись налагодженням мережі зв'язків.
Вже 1959 року Сієу Хенга завербували урядові сили. Він видав близько 90% партійного апарату, через що на початку 1960-х років у партії залишилося лише 200–300 членів.
Наприкінці вересня 1960 року 25 партійців провели таємний з’їзд поблизу залізничного вокзалу Пномпеня. На зустрічі були присутні 14 делегатів від сільських і 7 від міських груп. Саме на цьому з’їзді ухвалили рішення про зміну назви партії на Робітничу партію Камбоджі. Тоді ж вкотре стався розкол між пров’єтнамською та антив’єтнамською фракціями.
20 липня 1962 року Ту Самута вбили, а вже на другому з’їзді партії в лютому 1963 року на посаду генерального секретаря призначили Пол Пота.
У липні 1963 року під проводом Пол Пота велика кількість членів партії вирушила до північно-східної провінції Ратанакірі для підготовки повстання.
У 1965 році Пол Пот кілька місяців перебував у Північному В’єтнамі, а потім у Китаї. Візит до Північного В’єтнаму не вдався. Керівництво в’єтнамської комуністичної партії розкритикувало Пол Пота за надмірну радикальність, а генеральний секретар Ле Зуан подарував йому примірник праці Володимира Леніна «Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі», що викликало обурення в Пол Пота, через що він негайно покинув зустріч.
У Китаї, куди згодом вирушив Пол Пот, його прийняли значно гостинніше. Вважається, що він навіть пройшов певне навчання в Китаї.
Невдовзі після повернення з Китаю полпотівці організували низку повстань. Так, у 1967 році в провінції Баттамбанг спалахнуло селянське повстання, що стало початком Громадянської війни в Камбоджі.
Комуністична партія Кампучії до приходу до влади На одному із з’їздів після 1971 року партію таємно перейменували на Комуністичну партію Кампучії. Цю зміну тримали в суворій таємниці навіть від більшості рядових членів.
1973 року Пол Пот провів внутрішньопартійні чистки проти в’єтнамців та їхніх симпатиків. Етнічних в’єтнамців і лояльних їм кхмерів засуджували до страти й розстрілювали.
Комуністична партія Кампучії після приходу до влади 17 квітня 1975 року червоні кхмери захопили Пномпень і встановили владу Демократичної Кампучії. Слідуючи марксистському принципу демократичного централізму, Комуністична партія Кампучії стала фактично єдиною легальною партією в новопроголошеній Демократичній Кампучії. Після приходу до влади партія почала називати себе «Верховною організацією» (кхмер. អង្គកាឡឿ, кхмер. кирил. Ангка лоеу), а факт існування партії залишався суворо засекреченим.
Постійний склад Центрального комітету за часів Демократичної Кампучії:
Брат №1 — Пол Пот (Салот Сар) — генеральний секретар (1963–1981), прем’єр-міністр (1976–1979) Брат №2 — Нуон Чеа — заступник секретаря, голова Народних представницьких зборів Брат №3 — Ієнг Сарі — заступник прем’єр-міністра, міністр закордонних справ Брат №4 — Кхієу Самфан — голова Президії держави Брат №5 — Та Мок — командувач командувач Революційної армії Кампучії, секретар Південно-Західної зони Брат №8 — Ке Паук — секретар Північної зони Сон Сен — міністр оборони Юнь Ят — міністр інформації та пропаганди (1977–1979)
Лише 29 вересня 1977 року Пол Пот у п’ятигодинній промові публічно оголосив про існування партії. Це був вимушений крок, продиктований тиском Китаю, від якого режим ставав дедалі залежнішим. Китай довго вимагав публічного визнання політичної ідентичності режиму. У тій же промові Пол Пот заявив, що партія була заснована 1960-х роках і має окрему історію від Комуністичної партії В’єтнаму.
У 1978 році у відповідь на прикордонні провокації Народна армія В’єтнаму вторглася до Камбоджі й 7 січня 1979 року захопила Пномпень. Було проголошено Народну Республіку Кампучія, а «червоні кхмери» відступили до кордону з Таїландом під неформальний захист таїландської армії.
У вересні 1979 року Комуністична партія Кампучії створила Патріотичний демократичний фронт великої національної солідарності Кампучії на чолі з Кхієу Самфаном. 1981 року партію офіційно розпустили, а на її основі створили Партію Демократичної Кампучії, яка відмовилася від комуністичної ідеології та декларувала демократичний соціалізм.
Ідеологія
Марксизм При своєму відокремленні партія перебувала під сильним впливом в’єтнамців і переважно орієнтувалася на марксистсько-ленінську теорію Комуністичної партії Індокитаю. На той момент вона сповідувала загальні антиколоніальні та антиімперіалістичні наративи з марксистським підходом.
Маоїзм Партійний розкол на маоїстів та прорадянських марксистів-леніністів формувався ще з другого з’їзду партії, но розворот на маоїстський курс партія здійснила після 1973 року, коли генеральний секретар Пол Пот провів партійну чистку від пров’єтнамських сил всередині Комуністичної партії Кампучії, а ідеологія почала різко зміщуватися в бік маоїзму. Це було зумовлено як особистими переконаннями Пол Пота, так і загостренням відносин із прорадянським Північним В’єтнамом, який тоді був головним регіональним противником Китаю. Марксистська критика Часто дослідники лівого толку підкреслюють низьку ідеологічну підготовку кампучійських кадрів та сильний націоналістичний перекіс, ставлячи під сумнів марксистську сутність партії.
Кхмерський націоналізм Комуністичній партії Кампучії, як і її попередницям — Об’єднаному фронту Іссарак та Комуністичній партії Індокитаю, був притаманний виразний націоналістичний дискурс. Це пояснювалося тим, що комуністична партія в тих краях була однією з небагатьох реальних антиколоніальних сил. Тож до партії вступали як полівачені націоналісти, так і ті, хто бачив у ній дієвий інструмент звільнення Камбоджі від колонізаторів. Націоналізм у тій чи іншій формі був характерний для лівих антиколоніальних рухів того часу. Наприклад, африканські рухи — Зімбабвійський африканський національний союз та Союз африканського народу Зімбабве, які боролися з білими колонізаторами в 1960–1970-х роках.
В’єтнамофобія В’єтнамофобія прийшла до лав Комуністичної партії Кампучії ззовні — із повсякденного життя. Конфлікт між сільською кхмерською більшістю та міською в’єтнамо-китайською меншістю мав у Камбоджі давню й гостру історію. Коли ж ряди партії поповнили широкі верстви населення, нічого не заважало соратникам Пол Пота провести 1973 року внутрішньопартійні чистки проти в’єтнамців та лояльних їм сил.
Економіка та суспільство Основні економічні й суспільні постулати ідеології Комуністичної партії Кампучії, які згодом втілювалися в Демократичній Кампучії, сформувалися ще в паризькі студентські роки Хоу Юона та Кхієу Самфана. Економічні засади розробив Кхієу Самфан. 1959 року він захистив у Паризькому університеті докторську дисертацію «Економічний та промисловий розвиток Камбоджі».
Роль кхмерського села В ідеології Комуністичної партії Кампучії ключову роль відводили кхмерському сільському населенню. Так, ще 1955 року Хоу Юон у дисертації «Камбоджійські селяни та їхні перспективи модернізації» відвів центральне місце селу в процесі якісного перетворення Камбоджі. Він ставив під сумнів тогочасну поширену думку, що прогрес іде пліч-о-пліч з урбанізацією.
Примітки