Хімічний завод у Торвіскоза – підприємство хімічної промисловості на північному сході Італії.
В 1938 році компанія Società nazionale industria e applicazioni viscosa (SNIA Viscosa) узялась за будівництво в Торвіскоза заводу целюлози, сировиною для якої була травяниста рослина Арундо тростинний, вирощування якої організували на болотистих землях регіону. Технологічний процес передбачав обробку тростини каустичною содою з наступним відбілюванням хлором. Враховуюче це, у 1949-му майданчик доповнили електролізним виробництвом, що на основі хлориду натрію продукувало каустичну соду, хлор та водень. Також організували продукування діоксиду сірки, який був ще одним важливим реагентом для целюлозного виробництва.
Наявність ресурсу водню дозволила в 1960-х роках розпочати продукування капролактаму з толуену. Оригінальний процес, розроблений самою SNIA Viscosa, передбачав окиснення толуену до бензойної кислоти, її подальшу гідрогенізацію до циклогексанкарбоксильної кислоти та лактамізацію останньої нитрозилсульфатною кислотою. Під час останньої реакції утворюється капролактам та сульфатна кислота, яку нейтралізують з утворенням сульфату амонію (може використовуватись як азотне добриво). Отриманий капролактам спрямовували на полімеризацію до Чезано-Мадерно, звідки полімер відправляли на кілька заводів синтетичного волокна (зокрема, на майданчик у Варедо).
Станом на 1979 рік річна потужність майданчика становила 69 тисяч тонн каустичної соди, 61 тисячу тонн хлору, 16 тисяч тонн капролактаму та 68 тисяч тонн сульфату амонію.
В другій половині 1970-х років (за іншими даними – в 1980-х роках) дослідження реакцій лактамізації циклогексанкарбоксильної кислоти дозволило розробити технологію отримання кетонів з карбонових кислот, що відкрило новий виробничий напрям для майданчику (наразі до нього відносяться продукування циклогексилфенілкетону, ізобутирофенону, пропіофенону, бензофенону, а також циклопентанону).
Виробництво целюлози зупинили в 1991 році через неконкурентоздатність, після чого, враховуючи появу надлишкового ресурсу хлору, організували продукування хлорпарафінів (як звичайних, так і сульфованих). В 1999-му закрили виробництво капролактаму, але продовжили випуск циклогексанкарбоксильної кислоти та її похідних. Водночас, асортимент продукції поповнювався за рахунок нових напрямів, так, у 1998-му запустили виробництво тетраацетилетилендіаміну (воно не мало жодного зв’язку з іншими технологічними ланцюжками майданчику, проте його власник – на цей час ним вже була компанія Caffaro з все тіє ї ж групи SNIA – волів продовжити випуск цього продукту після закриття напряму на іншому хімічному заводі у Брешії). В 1999-му стартувало виробництво хлориду йоду.
Станом на початок 2000-х років річна потужність майданчика становила 75 тисяч тонн каустичної соди, 69 тисячу тонн хлору, 50 тисяч тонн соляної кислоти (результат реакції хлору та водню), 50 тисяч тонн гіпохлориту натрію (отримують з хлору та каустичної соди), 30 тисяч тонн хлорпарафінів, 2,1 тисяча тонн хлориду йоду та 7 тисяч тонн тетраацетилетилендіаміну.
Тривалий час електролізне виробництво в Торвіскоза використовувало екологічно-шкідливу ртутну технологію і в 2008-му на вимогу природоохоронних інституцій його закрили, але в 2009-му робота заводу продовжилась з використанням хлору, доправленого у залізничних цистернах. В 2017-му запустили нове електролізне виробництво, що використовує мембранну технологію та здатне продукувати 25 тисяч тонн каустичної соди і 22 тисячі тонн хлору на рік. В подальшому також розпочали випуск соляної кислоти з проектною потужністю 26 тисяч тонн на рік. Варто відзначти, що проект мембранного електролізу реалізували через компанію Halo Industry, що є спільним підприємством групи SNIA (50%), Spin SpA (належить до групи Bracco та наразі контролює виробництво хлориду йоду, 15%) та казначейства регіону Фріулія (30%).
Пару для технологічних потреб хімічного комплексу постачає розташована неподалік ТЕС Торвіскоза, що стала до ладу в 2006 році.
Примітки