Едвард Гінкс (; 19 серпня 1792 року, Корк, Ірландія – 3 грудня 1866 року, Кілліле, графство Даун, Ірландія) ― ірландський священник, провідний єгиптолог та ассиролог, найбільше відомий за свій внесок у розшифрування клинопису. Разом з Генрі Роулінсоном та Юліусом Оппертом входив до «священної тріади клинописних досліджень» ().

Життєпис

Раннє життя та освіта Едвард Гінкс народився 19 серпня 1792 року в Унітаріанській церкві на Принсес-Стріт (). Він був найстаршим з восьми дітей у сім'ї Томаса Гінкса (), відомого ірландського сходознавця та натураліста, та Анни Боулт ().

Початкову освіту він здобув вдома під керівництвом свого батька, а потім продовжив у Мідлтонському коледжі (), графство Корк. Вже у віці п'ятнадцяти років, 2 листопада 1807 року, він вступив до Триніті-коледжу в Дубліні. У 1810 році за успіхи у навчанні був визнаний стипендіатом коледжу. У 1812 році здобув ступінь бакалавра мистецтв та золоту медаль, мав значні успіхи з математики. У 1813 році був обраний молодшим стипендіатом (). Протягом років у Триніті-коледжі він працював помічником бібліотекаря. Його зацікавленість єгипетськими рукописами, ймовірно, поклала початок його єгиптологічним дослідженням. Пізніше він навіть опублікував каталог єгипетських рукописів бібліотеки.

Невідомо, чому Гінкс вирішив покинути Триніті-коледж, можливо через напружені стосунки з одним зі своїх колег, Чарльзом Воллом () або через відкриту політичну позицію. Так, ще під час навчання він написав поему, де вихваляв Наполеона, що не могло не засмутити керівництво університету. Ба більше, Гінкс примудрився посваритися з декількома представниками адміністрації, через що відчував певний тиск на себе.

Кар'єра священника

У 1817 році був висвячений на священника й почав шукати можливості для відрядження. Вже у 1819 році Едвард був призначений ректором невеличкої парафії Ардтрі (), графство Тайрон, куди згодом перебрався. Тут він знайомиться із Джейн Доротеєю Бойд () з якою він одружиться 6 лютого 1823 року. Їх перша донька Еліза народиться 5 квітня 1824 року, а згодом інші три доньки: Анна Франсіс (1825 року), Джейн Доротея (1827 року) та Бісія (1832 року).

Проте Едвардові було некомфортно у маленькому містечку і він почав шукати іншого місця. У жовтні 1825 року він був призначений ректором Кілліле (), графство Даун, і переїхав туди в березні 1826 року.

Як церковний діяч, він не боявся висловлювати свої погляди та опублікував нищівне засудження «Зібрання пробудження», який охопив Ольстер у 1859 році, де порівняє членів опору зі слугами Сатани. Він писатиме:

Дешифрування клинопису Гінкс був одним із визначних піонерів у розшифруванні давніх близькосхідних мов. Вже у 1833 році, лише через десять років після розшифрування Жан-Франсуа Шампольйоном єгипетського ієрогліфічного письма, Гінкс опублікував працю «Про енхоріальну мову Єгипту» (). За кілька років він визнав зв'язок між єгипетською та семітськими мовами. Починаючи з 1838 року, багато його праць, присвячених давньому Близькому Сходу, з'являлися у «Працях Королівської ірландської академії» (). Вже у 1842 році він оприлюднив важливі спостереження щодо знищення божественних та царських імен на єгипетських пам'ятках. У 1846 році Гінкс продемонстрував майстерне володіння давньоперською мовою у своєму огляді видання перського клинописного напису в Бегістуні, підготовленого Генрі Кресвіком Роулінсоном. Однак його найбільшим внеском стало розшифрування месопотамського клинопису — системи письма, що використовувалася для аккадської, еламської та урартської мов.

Всупереч поширеній думці, він випередив Генрі Кресвіка Роулінсона в найбільш важливих елементах розшифрування месопотамського клинопису. У доповіді, зачитаній у Королівській ірландській академії 9 червня 1846 року, він оголосив про свій прогрес, а результати його досліджень клинопису були опубліковані в серії блискучих статей між 1846 і 1852 роками. Його публікації невдовзі привели до контактів із видатними вченими за кордоном, зокрема з Георгом Фрідріхом Гротефендом, Генріхом Бругшем та Крістіаном Лассеном. Німецька версія його статті 1846 року про «Перший і другий види персеполітанського письма» була опублікована у 1850 році. У 1851 році він ідентифікував ім'я ізраїльського царя «Єгу, сина Омрі» на Чорному обеліску ассирійського царя Шульману-ашареда III (Шалманесер III), який був знайдений О. Г. Лаярдом у 1846 році.

Після дешифрування староперської мови Гінкс зайнявся розшифруванням написів іншими мовами, він щиро вважав, що вивчення клинописних знаків могло б допомогти йому із розумінням єгипетських ієрогліфів. Він першим здогадався, що знаки могли позначати більше ніж один склад, а згодом зрозумів, що вони позначали не тільки склади, що пришвидшило процес дешифрування. У 1851 році Гінск та Роулінсон вже могли прочитати 150 знаків та розуміли значення близько 200 знаків. Пізніше до них приєдналися німецький сходознавець Юліус Опперт та британський сходознавець Вільям Генрі Фокс Талбот. У 1857 році Гінкс, Роулінсон, Опперт та Талбот зустрілися у Лондоні, де їм було запропоновано перекласти напис часів Тукульті-апал-Ешарра I з аккадської мови під егідою Королівського азійського товариства. Обране журі підтвердило усі чотири переклади (які були виконані кожним із науковцем незалежно від інших) і тим самим визнало, що аккадську мову було офіційно дешифровано, із чого розпочалося подальше її вивчення та спроби створити перші словники.

У 1859 році Гінкс розпочав дружнє листування з Пітером ле Пейджем Ренуфом (), уродженцем Гернсі, який був професором давньої історії та східних мов у Католицькому університеті Ірландії в Дубліні. У 1863 році він опублікував важливу статтю про розшифрування клинопису в журналі The Atlantis, який Ренуф співредагував для свого університету. Останні роки життя Гінкс багато займався єгипетською та месопотамською хронологією та астрономією. Він помер 3 грудня 1866 року в резиденції ректора в Кіллілі. Його портрет зберігається у Триніті-коледжі в Дубліні, а погруддя — у Каїрському музеї.

Коментарі

Примітки

Джерела