«Небесне око» () — науково-фантастичний роман, написаний американським письменником Філіпом Діком. Роман був опублікований у 1957 році видавництвом Ace Books. Назва твору є відсиланням до всевидячого ока, яке з'являється як персонаж у Всесвіті релігійного фундаменталіста та дійової особи у романі Артура Сільвестра.

Після нещасного випадку у місті Бельмонт, пов'язаного з прискорювачем «Беватрон», вісім людей змушені переселитися до кількох альтернативних всесвітів. Ці сурогатні всесвіти пізніше розкриваються як соліпсистські прояви найпотаємніших страхів і забобонів кожної людини, приводячи історію у відповідність зі схильністю Діка до суб'єктивних реальностей. Крім його майбутніх дискусій про теологію і страхи з приводу авторитаризму епохи Маккарті, роман пронизує кілька людських слабкостей.

Про роман

«Небесне око» — один із ранніх романів Діка, але теми в ньому, які стануть центральними для творчості майбутнього класика, вже звучать тут цілком виразно. Головне питання, яке ставить автор: чи впливає наше суб'єктивне сприйняття на об'єктивну картину світу? А якщо впливає, то як? Моя фантастика присвячена двом головним питанням — «Що таке реальність?» і «Хто така людина?»

Дік згодом продовжить порушувати схожі теми у своїх інших творах:

Втручання Боже — у світі, представленому Артуром Сильвестром Бог неодноразово втручається в життя людей, подібно до книги «Божественне вторгнення» (1981); Псевдосвіти. Під час коми всі персонажі опиняються у світі, про який мріяв один із них, з дуже схожою динамікою, як описано у романі «Убік» (1966); У всіх вигаданих світах головних героїв Діка зраджують фатальні жінки.

Початковий варіант роману містив гострі нападки на американських консервативних християн — світогляд антагоніста Артура Сильвестра було засновано на старозавітному прочитанні Біблії. Проте Волхейм з Ace Books (за іншою версією — власник видавництва Аарон Він) побоювався образити почуття віруючих та впливових громадських організацій і почав переконувати Діка змінити релігійні погляди Сильвестра з християнського фундаменталізму на «невеликий вигаданий культ». Щоб домогтися згоди автора, Волгейм пообіцяв йому надрукувати книгу не в здвоєному форматі, а окремим виданням. Дік погодився і зобразив Сільвестра прихильником пародійної секти всередині бабізму, адепти якої увірували, побачивши пророка Баба в чиказькій закусочній. Незважаючи на доброзичливі відгуки на роман, в 1957 Дік заявив, що перестає писати, і деякий час був вірний своїй обіцянціDick, Philip K. Self Portrait (1968) // The shifting realities of Philip K. Dick: selected literary and philosophical writings / P. K. Dick; L. Sutin (ed., introduction). — N. Y.: Vintage, 1995. — ISBN 0-679-42644-2... Можливою причиною творчої відпустки вважаються проблеми в особистому житті — після переїзду з Берклі в Пойнт-Рейєс-Стейшен в 1958 Дік познайомився з Енн Вільямс-Рубінштейн, в результаті бурхливого роману він розійшовся з Клео і одружився з ЕннDick, Philip K. Self Portrait (1968) // The shifting realities of Philip K. Dick: selected literary and philosophical writings / P. K. Dick; L. Sutin (ed., introduction). — N. Y.: Vintage, 1995. — ISBN 0-679-42644-2...

У цьому романі вперше Дік використовує та описує особливу форму альтернативної реальності — «кінцева суб'єктивна реальність»; даний термін вигадав Джонатан Летем). Пізніше письменник знову повернеться до цієї стилістики у романах «Три стигмати Палмера Елдрича» і «Убик». До цієї реальності належать «кишенькові» та ілюзорні всесвіти: перші проектуються у свідомість індивідів завдяки наркотикам чи віртуальним технологіям, другі породжуються психічним станом.

У своєму есе 1968 року під назвою «Автопортрет», включеному в книгу 1995 року «Річності Філіпа Діка, що змінюються», Дік розмірковує про свою роботу і перераховує, які книги, на його думку, «можли б уникнути Третьої світової війни», куди вписати роман «Небесне око»Philip K. Dick, «Self Portrait», 1968, (The Shifting Realities of Philip K. Dick, 1995).

Сюжет

Під час відвідування (вигаданого) прискорювача «Беватрона», що у місті Бельмонт, у 1957 році, у найближчому майбутньому 1959 року, вісім людей застряють у низці тонких і не так тонких нереальних світів. Проміжний випадок — це несправність прискорювача частинок, який тримає всіх постраждалих у стані повної чи часткової несвідомості.

Головний герой, Джек Гамільтон, був звільнений з електронної лабораторії каліфорнійського ракетного заводу через маккартистську параною щодо політичних симпатій його дружини Марші, причому ініціатором цього звільнення виступив начальник служби безпеки Чарлі Макфіфф. До цієї групи з восьми осіб також входять: Білл Лоус, афроамериканець із дипломом з фізики, який працює скромним гідом у «Беватроні»; Артур Сільвестр, літній політичний консерватор, який дотримується застарілої геоцентричної космології, що походить від розкольницького відгалуження Бабі; Джоан Рейсс, патологічно параноїдальна жінка; Едіт Прітчетт, літня жінка з материнською, але суворою критикою, та її син Девід, який разом із Чарлі Макфіффом доповнює цю групу.

Після того, як одна з деталей «Беватрона» не спрацьовує, усі вісім членів туристичної групи травмовані падінням з висоти зруйнованого майданчика спостереження та високим рівнем радіації. Вони прокидаються у світі, де чудеса, молитви та прокляття — звичайна справа. Гамільтон і Чарльз Макфіфф мандрують на небеса і бачать величезне всевидюче око. Вони виявляють, що у свідомості Артура Сильвестра, у подальшому конфлікті з нею він втрачає свідомість та її світ замінюється наступним. Наступний Всесвіт — це карикатура на вікторіанську мораль, в якій Едіт Прітчетт скасувала все, що вважала неприємним, а третій Всесвіт, в який потрапляють головні герої, розкриває параноїдальні помилки Джоан Рейсс.

Зрештою, група приходить до марксистської карикатури на сучасне американське суспільство, і персонажі виявляють, що Марша Гамільтон не створювала цей світ. Натомість, розкривається, що Чарльз Макфіфф сам є комуністом, який використовував свою посаду головного офіцера безпеки для просування ідеалів Комуністичної партії.

Після того, як Макфіфф знепритомнів, група вважає, що вони повернулися в реальний світ. Джек Гамільтон та Білл Лоуз формують невеликий бізнес, який шукає досягнення у стереофонічних технологіях. Викриття марксистської відданості Макфіффа відкидається як недоведене. Роман закінчується неоднозначно, оскільки неясно, чи повернулася група в реальність, чи вони все ще живуть у чужому всесвіті.

Відгуки

Редактор журналу The Magazine of Fantasy & Science Fiction Ентоні Бучер похвалив роман, виділивши, що він добре розрахований і майстерно розкритий; Ентоні також зазначив, що він «ніколи не бачив, щоб [його] тема оброблялася з більшою технічною спритністю або надавала більше психологічного сенсу»«Recommended Reading, „ F&SF, July 1957, p.93..

У популярній культурі Двадцятий епізод науково-фантастичного аніме-телесеріалу “Ерго Проксі» під назвою «Священне око порожнечі / Прощавай, Вінсенте» частково заснований на романі «Небесне око», де головний герой прокидається і виявляє, що опинився замкненим у чиїйсь підсвідомості, ймовірно, одного з ключових персонажів, і для того, щоб вибратися, йому доводиться пробиратися крізь різні шари змінених реальностей та водночас довести, що він є чимось більшим, аніж просто фігуральною вигадкою мозку, в якому він потрапив у пастку.

Див. також

Параноя Імітація дійсності

Примітки

Література

Nati, Maurizio. «Paura del diverso: Fobie d'oltreoceano in Occhio nel cielo», in De Angelis & Rossi (eds.), Trasmigrazioni: I mondi di Philip K. Dick, Firenze, Le Monnier, 2006, pp. 131–41.

Посилання

Галерея обкладинок «Небесне око»