Фрагменти з Мондзе (або Монзейські фрагменти, раніше також Віденські фрагменти) — збірка християнських рукописних текстів, що походять із західної Франції та були перекладені давньоверхньонімецькою (давньобаварською) мовою в монастирі у Мондзе на початку IX століття. Євангеліє від Матвія, що міститься в них, є найстарішим збереженим перекладом біблійного уривка давньоверхньонімецькою мовою. Крім того, збірка містить переклад твору Ісидора Севільського, що є особливо важливим для досліджень з давньої германістики, оскільки існують два подібні твори з інших мовних регіонів. Незважаючи на своє історичне та лінгвістичне значення, Мондзейські фрагменти ще не були повністю досліджені та залишаються однією з нерозгаданих загадок германістики.
Термін «Монзейські фрагменти» пов’язаний зі старим написанням топоніма Mondsee. «Назва вперше з'являється на письмі в 748 році, році заснування монастиря, як Maninseo, а латиною як Lunaelacus (luna – місяць, lacus – озеро). Протягом століть назва змінювалася на: Maense, Meinse, Maninse, Moninsee, Moensee, Mannsee, Monnsee, Mannsee і, нарешті, Mondsee»; саме так назву ввели в германістику Якоб та Вільгельм Грімм у 1854 році Це написання досі іноді використовується у літературі з германістики.
Зміст Фрагменти з Мондзе складаються щонайменше з п'яти текстів різних латинських авторів, кожен з яких написаний латиною на зворотному боці рукопису та перекладений давньоверхньонімецькою (давньобаварською) мовою на лицьовому боці. Фрагменти включають:
переклад Євангелія від Матвія з латинської Вульгати на давньоверхньонімецьку ( давньобаварську ) мову переклад проповіді De vocatione omnium gentium Проспера Тіро з Аквітанії невідомий фрагмент проповіді, який розташований на зворотному боці латинського оригіналу відповідного аркуша. проповідь № 76 (LXXVI) Августина Гіппонського з перекладом давньоверхньонімецький (давньобаварський) переклад тексту De fide catholica contra Iudaeos Ісидора Севільського
Група Ісидора У науковій літературі фрагменти з Мондзе зараховують до т. зв. групи Ісидора, оскільки існує загалом три збережені переклади тексту Ісидора Севільського «De fide catholica contra Judaeos» давньоверхньонімецькою мовою. Це : Паризькі рукописи, що постали близько 800 року в Австразії та були написані західною південнорейнсько-лотаринзькою мовою, зараз зберігаються в Національній бібліотеці в Парижі, Signatur Ms. lat. 2326. Фрагменти з Мондзе, створені близько 810 року в абатстві Мондзе і написані давньоверхньонімецькою (давньобаварською) мовою, з яких 220 фрагментів зараз знаходяться в Австрійській національній бібліотеці у Відні, Signatur Hs. 3093*, а 2 аркуші кодексу знаходяться в Державній бібліотеці Нижньої Саксонії в Ганновері, Signatur Ms. I, 20b Кодекс Юнія 25 з глосарієм Jc, що також постав в алеманнському регіоні на початку IX століття, можливо, в монастирі Мурбах; зараз знаходиться в Бодліанській бібліотеці в Оксфорді, Signatur Ms. Junius 25.
Наукове дослідження цих трьох рукописів, які частково перетинаються за змістом, також відоме як дослідження Ісидора, причому майже одночасний ранньосередньовічний переклад того самого латинського тексту різними західногерманськими або давньоверхньонімецькими мовами становить особливо цікавий об'єкт дослідження для історичної лінгвістики.
Той факт, що вчені повністю зосередилися на порівнянні цих трьох текстів Ісидора, означав, що інші тексти у фрагментах з Мондзе, такі як давньоверхньонімецьке (баварське) Євангеліє від Матвія, та їхнє значення для регіональної релігійної історії, залишаються практично невивченими донині. Наприклад, питання про те, чому саме ці тексти були перекладені та якою мірою вони поширювалися в Баварському герцогстві, залишається відкритим — питання, яке можна було б з'ясувати, дослідивши можливі цитати навіть у суто латинських рукописах.
Походження
Рукопис виник у бенедиктинському монастирі Мондзе, заснованому з ініціативи герцога Оділо Баварського. Згідно з монастирською традицією, перші ченці прибули сюди у 748 році з монастиря Монте-Кассіно в Італії. Однак більш імовірно, як припускають вчені , що його також заселили ченці з абатства Святого Петра в Зальцбурзі.
На основі аналізу латинської частини та специфічного відбору перекладених текстів, рукопис, згідно з сучасною науковою думкою, був написаний у той час, коли Гільдебольд номінально був абатом абатства Мондзе (803–818). Однак Гільдебольд, який був єпископом Кельнським з 787 року та придворним капеланом ( archicapellanus palacii ) з 791 року, перебував при дворі Карла Великого і був представлений на місці дияконом Лантпрехтом, який пізніше також став його наступником на посаді абата. Згідно з теорією, висунутою Клаусом Матцелем, провідним дослідником Ісидора в 1960-х та 1970-х роках, рукопис також міг потрапити до монастиря завдяки його тісним зв'язкам з містом Зальцбург. У той час там був єпископом Арн (785–821), який також був абатом Сен-Аманда. Клаус Матцель припускає, що використаний шрифт має схожість з текстами з цього далекого регіону. Також висловлювалися сумніви щодо того, чи були Фрагменти з Мондзе повністю написані одним писарем. Нещодавні дослідження свідчать про те, що було два писарі які, мабуть, діяли приблизно у 810 році.
Автори цих текстів не були механічними переписувачами , а самостійно перекладали тексти на баварську розмовну мову того часу, навіть винаходячи слова та баварські технічні терміни для латинських та грецьких термінів.
У написанні кодексу брали участь, отже, два переписувачі, один з них написав трактат Ісидора, інший — решту рукопису. Оскільки фундаментальне дослідження Клауса Матцеля передбачало одного переписувача (руку баварського ченця, яка змінювала текст) , спочатку слід було з'ясувати, чи можна приписати обом переписувачам окремі риси адаптації до баварського діалекту.
Ще одне питання, яке виникає через розподіл текстів між двома переписувачами, полягає в тому, чи означає це також два окремі вихідні тексти: зрештою, існує лише один паралельний переклад давньоверхньонімецького Ісидора в Паризькому кодексі lat. 2326. Однак, можливо, що паризький Ісидор також належав до більшої колекції рукописів.
Мова Переписувач послідовно двомовних «Фрагментів з Мондзе» переклав латинські тексти на давньоверхньонімецьку (давньобаварську) мову початку IX століття. Довгий час ранні дослідження вважали, що він використовував старіший переклад на іншу давньоверхньонімецьку або лотаринзько-західнофранкську діалектну мову як джерело, і що тому текст не міг бути повністю баварським, оскільки джерело цього перекладу все ще очевидне в лексиці та граматиці. Мондзейський писар (писарі) міг використовувати як модель збережений паризький рукопис або інші тексти, що походять з алеманського регіону на острові Райхенау в Боденському озері чи з абатства Мурбах. Це припущення ґрунтується на аналізі тексту Ісидора в Кодексі Юнія з Оксфорда. Клаус Матцель навіть намагався розгледіти в трьох рукописах групи Ісидора навмисну мовну політику Карла Великого, який, як кажуть, замовив комплексну германізацію найважливіших релігійних текстів. Однак це викликає сильні сумніви в останніх дослідженнях.
Література Elke Krotz: Auf den Spuren des althochdeutschen Isidor – Studien zur Pariser Handschrift, den Monseer Fragmenten und zum Codex Junius 25. Mit einer Neuedition des Glossars Jc. Universitätsverlag C. Winter, Heidelberg 2002, ISBN 3-8253-1363-8. Stefan Sonderegger: Althochdeutsche Sprache und Literatur – eine Einführung in das älteste Deutsch, Darstellung und Grammatik. Walter de Gruyter, Berlin / New York 2003, ISBN 3-11-017288-7, Kap. 3.4.4.: Die althochdeutschen Übersetzungen der Isidor-Sippe, S. 129 ff. (). Werner Besch, Anne Betten, Oskar Reichmann, Stefan Sonderegger: Sprachgeschichte: ein Handbuch zur Geschichte der deutschen Sprache und ihrer Erforschung. Walter de Gruyter, Berlin / New York 2003, ISBN 3-11-015883-3, Artikel Altbairisch, S. 2906 ff. () Klaus Matzel: Untersuchungen zur Verfasserschaft, Sprache und Herkunft der althochdeutschen Übersetzungen der Isidor-Sippe (= Rheinisches Archiv. Band 75). Röhrscheid, Bonn 1970, ISBN 3-7928-0282-1. Francesco Delbono: L’Isidoro e la questione delle origini della letteratura tedesca. In: Nuovi annali della facoltà di magistero dell’università di Messina. 4, 1986, S. 159–182. Kurt Ostberg: The old high German „Isidor“ in its relationship to the extant manuscripts (eighth to twelfth century) of Isidorus „De fide catholica“ (= Göppinger Arbeiten zur Germanistik. Band 203). Kümmerle, Göppingen 1979, ISBN 3-87452-348-9. Walter Kunze: Mondsee 5000 Jahre Geschichte und Kultur. 2. Auflage. Selbstverlag der Marktgemeinde Mondsee, Linz 1991. Joseph Haupt: Zwei althochdeutsche Bruchstücke. In: Germania. 14, 1869, S. 66 ff. (Скан – Wikisource).