Рудо́льф Ге́нріхович Краєвський (12 квітня 1897, Варшава — 26 січня 1980, Луганськ) — медик-фельдшер, теоретик і практик психіатрії, педагог, кандидат педагогічних наук (1957), вчений-дефектолог в галузі сурдопедагогіки та логопедії, винахідник.

Біографія

Ранні роки Народився 12 квітня 1897 року у Варшаві в родині польського дворянина. Батьки — Генріх та Антоніна Краєвські, молодший брат Генріх. У 1906 році родина переїхала до Сибіру, в Артеушку, там батько працював над будівництвом Амурської залізниці.

На початку 1909 року Краєвський їде до Кракова, де навчався в класичній гімназії, а наступного року — в гімназії-пансіонаті «Святих Отців» в Бонковіце. Після завершення навчання, у липні 1914 року успішно здав екстерном вступні екзамени в Петроградську гімназію, яку закінчив в 1916 році. Потім вступив на медфакультет Психоневрологічного інституту.

У 1916 році отримав призначення в асистентом хірурга. У жовтні 1917 року, після того, як поверненувся зі служби, екстерном закінчив Петроградську фельдшерську школу та здобув спеціальність фельдшера. Тоді ж добровільно пішов працювати воєнним фельдшером Червоної гвардії (з 1918 року — Червоної армії), спочатку рядовим, а потім — начальником санітарної частини загону.

Наприкінці літа 1919 року відправився на Кубань, де в той час відбувалися бойові дії. В дорозі між Воронежем та Тамбовом артилерійський снаряд влучив у потяг, тому він зійшов з рейок. Краєвський, який через ававрію отримав травму хребта та відкриту травму черепа, дізнався про перемогу вже у вагонній мобільній лікарні.

Після видужання й до весни 1920 року працював начальником санітарної частини Невського запасного полку. Влітку 1920 році його полк перевели в Київ.В. М. Синьов, О. В. Козинець. Рудольф Генріхович Краєвський // Українська спеціальна педагогіка в персоналіях: навч. посіб. / За загальною редакцією В. І. Бондаря, В. М. Синьова. — Запоріжжя: Вид-во Хортицької національної академії, 2021. —С. 192—203. — 428 с. — ISBN 978-966-8157-87-5.

Міжвоєнні роки Після демобілізації за станом здоров'я в 1923 році почав працювати старшим помічником лікаря в Кирилівській психіатричній лікарні Києва, де з 1924 по 1932 рік працював фельдшером.

З 1929 по 1932 рік водночас здобув педагогічну освіту (навчався на дефектологічному відділенні) в Інституті соціального виховання в Києві при Вищому інституті народної освіти. Отримав кваліфікацію педагога-дефектолога.

У 1931 році працював вчителем фізичної культури і вихователем в Київській школі для сліпих, а у 1932 році — завідувачем слухомовленнєвого кабінету в Київському дитячому будинку № 16 для глухих дітей.

Потім до 1937 року входив у військово-лікувальну експедиційну комісію та військово-лікувальну експертну лабораторію Київського військового округу.

З 1937 по 1941 рік — за сумісництвом був консультантом-методистом з логопедії при відділі шкіл для глухих у Центральному науково-методичному кабінеті спецшкіл Наркомату освіти УРСР.

У 1939 році закінчив п'ятимісячні курси підвищення кваліфікації на кафедрі отоларингології при Київському інституті вдосконалення лікарів.

Під час Другої світової На початку Другої світової війни родина Краєвських разом з Київською школою-інтернатом №6 для глухих дітей у липні 1941 року евакуювались до Ростова-на-Дону. Там заклад об'єднали зі Старо-Черкаською школою для глухих, а лікаря назначили завучем.

Потім з 1941 по 1944 рік він працює начальником санпропускника, пізніше — сектору медстатистики Управління евакуаційних госпіталів, а також консультантом з питань порушення слуху та мовлення в спеціальних евакуаційних госпіталях при гарнізонній поліклініці та логопедом у отоларингологічній клініці м. Чкалова.

Повоєнні та останні роки Потім повернувся до Києва та з 1944 по 1954 рік працював на посаді інспектора-методиста шкіл для дітей з порушеннями слуху та мовлення при Міністерстві народної освіти УРСР. З 1945 року за сумісництвом працював на дефектологічному факультеті Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького. У 1952 році вступив до цільової аспірантури при Інституті. Став першим науковцем, який читав курс «Логопедія» українською мовою студентам в Інституті.

З 1 листопада 1954 до виходу на пенсію (за станом здоров'яЧепурна Л. Г. Рудольф Генріхович Краєвський: особистість, педагог, вчений-дефектолог / Л. Г. Чепурна, О. В. Козинець // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. (Серія 19: Корекційна педагогіка та спеціальна психологія) / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. — Київ: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2014. — Вип. 26. — C. 255—258.) у 1959 році працював в Київському державному педінституті ім. О. М. Горького на посаді старшого викладача спецпедагогіки та логопедії кафедри спецпедагогіки, де й продовжив працювати на умовах погодинної оплати до 1962 року. У 1957 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Методика слухової роботи в школі глухонімих дітей» в Москві.

У 1975 році переїхав до своїх дітей в м. Ворошиловград, де проводив індивідуальні консультації спеціалістам і батькам з корекції слухових і мовленнєвих порушень. Написав кілька праць, які не завершив.

З 1976 по 1980 рік досліджував проблему подолання заїкання.

Помер 26 січня 1980 року в Луганську, там і похований.

Особистість Про вченого згадують, як про людину, якій притаманні «професіоналізм, глибока ерудиція у різних галузях науки та культури, висока моральність, інтелігентність, артистизм, творча енергія, педагогічна майстерність, тактовність та його любов до людей».

Також проявляв себе, як художник-аматор, реставратор картин, скульптор, на громадських засадах проводив курси підвищення кваліфікації для поліклінічних логопедів Києва в Науково-дослідному інституту хвороб вуха, горла й носа, які називав «науковими вівторками», бо зустрічі відбувалися щовівторка упродовж чотирьох років, з 1972 по 1975 рік.

Вільно володів польською та німецькою, тому найбільш корисні закордонні праці запроваджував у вітчизняну спеціальну освіту, готуючи наукові роботи українською чи російською мовами. Крім того проводив гурток із вивчення польської мови для своїх колег на кафедрі.

Науково-освітня робота Здобутком вченого стали перші програми з курсів «Логопедія», «Вступ до дефектології», «Методика ручної праці» та інші. Він активно розробляв навчальні плани і програми зі спецдисциплін для підготовки дефектологів у повоєнні роки та проводив дослідження проблем розвитку слухового сприймання у глухих дітей.

Велику увагу в науковій діяльності вчений приділяв вивченню слуху та мовлення у хворих, у яких внаслідок вибухів відблось порушення функцій мовлення та слуху. Під час роботи з такими особами в евакуаційних госпіталях, він уперше детально описав процес їх комплексного — логопедичного, психіатричного та отоларингоскопічного обстеження, а також розробив зміст корекційної роботи з ними.

Наукова-педагогічна діяльність вченого в напрямку сурдопедагогіки була спрямована на розроблення актуальних проблем теорії та практики навчання та виховання дітей з порушенням слуху. Педагог приділяв значну увагу проблемі використання усного мовлення в дітей з порушенням слуху, розробці методики роботи з ними, використанню техзасобів у корекційній роботі тощо. Його також відзначають як методолога сурдопедагогіки. Відзначають також розроблення авторської методики слухової роботи з дітьми з порушенням слуху, в якій опирався на використання залишкового слуху, звертаючи увагу на те, що його потрібно максимально використовувати під час навчально-виховної роботи з глухими.

Окремі твори Посібник «Порушення мови та їх усунення» (1960) став першим в УРСР виданням для студентів та дефектологів-логопедів. Його цінність, насамперед, полягає в тому, що ще до офіційного представлення психолого- та клініко-педагогічної класифікації порушень мовлення він спробував класифікувати мовленнєві порушення, обравши за основу класифікації — клінічну картину відмінностей мовленнєвих порушень.

Важливим внеском в українську сурдопедагогіку є посібник «Мова жестів глухих» (1964), у якому автор уперше в УРСР систематизував, а також повно й ґрунтовно описав міміко-жестове мовлення, а також ознайомив спеціалістів із тогочасною жестовою мовою й узагальнив досвід радянської дефектології. Ця книга стала першим і впродовж довгого часу залишалася єдиним україномовним виданням з мімічно-жестового мовлення, а також містила практичні завдання та прикладів із досвіду роботи вченого.

Актуальні питання з проблем сурдопедагогіки висвітлював у брошурах «На допомогу інвалідам Вітчизняної війни з порушенням слуху і мови», «Батькам глухонімої та оглухлої дитини», у статтях фахових видань тощо.

Винаходи Завдяки винахідливості та медичній освіті вчений розробив три технічні пристрої для покращення корекційної роботи з особами з порушенням слуху. Крім електроапаратури, яка підсилює звук, традиційно використовуваної сурдопедагогами того часу, вчений активно застосовував отофон (для точнішого визначення стану слуху, дослідження слуховиї реакцій на умовний звуковий подразник за методом рефлексів Павлова), світловіброфон (сконструйований для виховання у глухих учнів слухових диференціювань ритмічних звучань на електромагнітному репродукторі з дифузором) та стетофонендоскоп (створений для занять із дітьми в слуховому кабінеті), адаптовані для роботи з людьми з вадами слуху. На жаль, прилади не були запатентованими та вважаються втраченими.

В останні роки На пенсії працював над двома рукописами «Дефектологічний словник» (1976) (співавторка — донька С. Р. Ковальова) та мемуарами «Мій життєвий шлях» (1977—1980), які не встиг завершити.

Крім опублікованих праць, залишив також деякі рукописи. Зокрема, «Дефектологічний словник з дефектології та суміжних із нею наук» (містив близько 1500 термінів і термінологічних визначень, обсяг — 580 аркушів; зберігається в архіві кафедри логопедії Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова), «Грецько-латинсько-російський словник», логопедичний посібник для вихователів і вчителів шкіл глухонімих «Робота над вимовлянням у 3—4 класах школи для глухонімих дітей». Усі праці готували до друку, але так і не були завершені вченим.

Деякі праці За виданням «Українська спеціальна педагогіка в персоналіях»:

Краєвський Р. Г. Батькам глухонімої та оглухлої дитини / Р.Г.Краєвський — К.: Радянська школа, 1947. — 34 с. Краєвський Р. Г. На допомогу інвалідам вітчизняної війни з порушенням слуху і мови / Р.Г.Краєвський — К.: Радянська школа, 1947. — 28 с. Краєвський Р. Г. На допомогу батькам дітей з розладами мови / Р.Г.Краєвський — К.: Радянська школа, 1951. — 38 с. Краєвський Р.Г. Вади мовлення та їх виправлення // Радянська школа, К. — 1950. — №1. — С. 15—19. Краевский Р. Г. Методика слуховой работы в школе глухонемых: Дис. канд. пед. наук. — К.: КДПИ им. М. Горького. 1955. — 160 с. Краєвський Р. Г. Порушення мови та їх усунення: (посібник для педагогів) / Р. Г. Краєвський — Київ: Радянська школа, 1960. — 144 с. Краєвський Р. Г. Мова жестів глухих / Рудольф Генріхович Краєвський. — К.: Радянська школа, 1964. — 219 с. Краевский Р. Г. Мой жизненный путь. Рукопись [з особистого архіву Рудольфа Генріховича Краєвського]. — 1977—1979. — 137 с.

Примітки

Джерела

В. М. Синьов, О. В. Козинець. Рудольф Генріхович Краєвський // Українська спеціальна педагогіка в персоналіях: навч. посіб. / За загальною редакцією В. І. Бондаря, В. М. Синьова. — Запоріжжя: Вид-во Хортицької національної академії, 2021. —С. 192—203. — 428 с. — ISBN 978-966-8157-87-5. Чепурна Л. Г. Рудольф Генріхович Краєвський: особистість, педагог, вчений-дефектолог / Л. Г. Чепурна, О. В. Козинець // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. (Серія 19: Корекційна педагогіка та спеціальна психологія) / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. — Київ: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2014. — Вип. 26. — C. 255—258.