Журавно

Журавно — селище Журавенської селищної громади, Стрийського району, Львівської області, розташоване у межиріччі Дністра і Свічі.

Назва Журавно (, ) в радянські часи офіційно називалося Журавне. 18 грудня 1990 року було повернуто традиційну назву на -о. Назва походить від чорних журавлів, які селилися в тих краях.

У дорадянській українській мові відбувалося випущення звуку Н у словах похідних від топонімів закінчених на -на, -не, -ни, -ний, -но, щоб запобігти збігові приголосних. Згідно з тодішньою парадигмою мало би бути:

Жура́вно — жура́венський — жура́венщина — жура́венець.

Місцева геральдика Герб міста затверджений 4 квітня 1994 р. Хоругва міста затверджена 10 березня 1995 р. (автор — відомий український геральдист Андрій Гречило)

Історія У складі Речі Посполитої Перша письмова згадка — 1435 рік.

У книгах Галицького гродського суду за 1445 рік Журавне вже фігурує як містечко.

До кінця XV ст. Журавно належало до родини Ходорівських-Журавнінських.

1468 року дідич поселення Ян Ходоровський (або Ян з Ходороставу) заснував у Журавному на ринку римо-католицьку парафію і побудував костел, який носив титул Відвідання Пресвятої Діви Марії та святих Войцеха, Валентина, Кузьми, Дем'яна, Катерини, Варвари, Дороти і Маргарити. Тепер костелу вже немає, а Служби Божі відбуваються в каплиці Чорторийських і Скшинських на старому цвинтарі.

У старовину місто було осередком видобутку та обробки алебастру. Поклади цього чудового та рідкісного мармуру простяглись вздовж лівого берега Дністра на горах, що називають «Бакоцино».

На початку XVI ст. містечко перебувало в руках родини Реїв, а в другій половині знову повернулося до попередніх власників – Ходорівських-Журавнінських. Наприкінці XVI ст. було у володінні Жолкевських, потім перейшло до Сапіг.

Поселення вигідно розташовувалося посеред річок. Його оточували земляні фортифікації. Їх підсилював замок, який стояв у північно-західній частині над річкою. До міста вели чотири брами. Головною була Стрийська (або Західна) брама. На південь від неї йшла міська стіна, яка продовжувалася єврейською синагогою. Східну браму підсилював мурований костел з контрфорсами. З півночі місто захищали річка Дністер та стіни жіночого монастиря. Міські укріплення та замок у Журавному зафіксовані на карті Боплана.

Маґдебурзьке право — з 1563 року.

1676 року польські війська короля Яна III Собєського майже місяць вели жорстокі бої зі 100-тисячною турецькою армією Ібрагіма Шейтана на «Журавенських полях» між ріками Дністер та Свіча. Невдовзі в околицях міста супротивники уклали Журавенський мир, який завершив польсько-турецьку війну 1673–1676 років і зупинив турецьку експансію, жертвою якої 4 роки перед тим став Кам'янець-Подільський. У 200-ту річницю тієї події в Журавному встановили у формі кам'яної колони на високому постаменті, який зберігся і досі.

Шляхтич Станіслав Цьолек Понятовський був власником «Журавненського ключа» (місто та кілька сіл) у Жидачівській землі (повіті) Руського воєводства.Link-Lenczowski A. Poniatowski (Ciołek Poniatowski) Stanisław h. Ciołek (1676—1762) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVII/3, zeszyt 114. — S. 480.

У складі імперії Габсбурґів З 1790 р. місто стало власністю Адама Жебровського . У цей час Журавне перетворилося на великий торговельний центр, мало бруковані каменем вулиці, всі будинки на ринку також були муровані з каменю. Враховуючи заслуги Жебровських у розвитку міста, вдячні нащадки обрали герб цього роду за герб Журавного.

1914—1918 роки 03 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 15 тисяч осіб.М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… С. 23.

У складі ЗУНР Місто не було звільнене від польських окупантів у результаті Чортківської офензиви (наступу) УГА.М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… С. 194.

Польська окупація 01 квітня 1927 р. до міста Журавно приєднане село Побережжя Жидачівського повіту Станиславівського воєводстваRozporządzenie Rady Ministrów z dnia 15 lutego 1927 r. o zmianie granic gminy miejskiej Żurawno w powiecie żydaczowskim, województwie stanisławowskiem. . На 1933 р. Журавно складалося з середмістя (303 двори) і передмість: Побережжя (119 дворів), Адамівка (102) та Слобідка (82).

У 1939 році в місті мешкало 4 300 мешканців (2 100 українців-греко-католиків, 500 українців-латинників, 500 поляків і 1 200 євреїв)Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 . — Вісбаден, 1983. — с. 106..

УРСР У 1939–1941 та 1944–1959 рр селище було центром Журавнівського району.

Фото 1920-1939 рр.

Незалежна Україна 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Журавненської селищної територіальної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Жидачівського району, село увійшло до складу новоствореного Стрийського району.

Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська362499.15%російська130.36%польська30.08%румунська30.08%білоруська10.03%угорська10.03%інші/не вказали100.27%Усього3655100%

Транспорт

Містечко знаходиться за 70 км від Львова.

Зі Львова до Журавна прямих поїздів немає. Слід мати на увазі, що залізнична станція Журавно знаходиться на відстані 10 кілометрів від самого населеного пункту, і жодного автобусного сполучення між нею і Журавним наразі — немає.

Найкраще добиратись зі Львова автобусами: Львів-Журавно, або Львів-Калуш приблизно до 2 годин. Проте частина регіональної автодороги Бібрка-Жовква-Городок-Калуш-Бурштин, між Жидачевом та Журавним в незадовільному стані.

Пам'ятки культури та природи Журавнівська ратуша Палац Скшинських-Чарторийських (поч. XX ст., неокласицизм; тепер дитячий протитуберкульозний санаторій), на його території — (300-річне тюльпанове дерево, гінкго, стробус), , католицька каплиця Чарторийських-Скшинських

Вулиці В. Стуса, Валова, Вишнева, Гагаріна, Галечко, Галицька, Грушевського, Діброви, Дорошенка, Жидачівська, Зелена, Івасюка, Коцюбинського, Крехівська, Лесі Українки, Мазепи, Миру, Надбережна, Олени Степанівни, Паламара, Пекарська, Перевізна, Перемоги, пл. Бандери, Побережна, Рея, Сагайдачного, Садова, Свободи, Січових Стрільців, Слобідка, Стефаника, Стрийська, Франка, Хмельницького, Чубинського, Шевченка, Шептицького, Шухевича, Я. Мудрого.

Пам'ятки

Ратуша. Найзначнішою спорудою центру Журавна є ратуша, збудована на початку XX століття. Навряд чи десь у маленьких містечках можна знайти таку потужну споруду магістрату. Місцями вона нагадує оборонну синагогу.

На фасадах ратуші й вежі майже немає елементів декору, тому вся будівля виглядає масивною і нагадує невеликий замок або храм оборонного типу. Строгість споруди дещо пом'якшують вікна ратушної вежі. Так над трьома вікнами третього поверху (над головним входом) є три сліпі вікна готичного типу, на рівні четвертого поверху (в отворах для циферблатів годинника) зроблені округлі вікна типу «троянда», а над ними ─ по два «віялові» вікна. Усі ці вікна разом з контрфорсами надають ратушній вежі рис готики .

Палац Скшинських (палац Скшинських-Чарторийських). Наприкінці XVIII ст. Адам Жебровський збудував у Журавному величний палац у стилі класицизму. Він був у вигляді підкови із симетрично розташованими двома крилами. На території палацового комплексу був зимовий сад і альтанка, обрамлена чавунною балюстрадою. Навколо палацу було закладено ландшафтний парк. Той старий палац згорів у 1904 році.

Того ж року власник Журавного Антоній Скшинський в ста метрах від згорілого палацу збудував новий палац (арх. В. Садловський) у стилі французького неоренесансу. У міжвоєнний період його перебудував останній власник Казимир Чарторийський.

За радянської влади в колишньому палаці обладнали протитуберкульозний санаторій. У 2004 році він сильно постраждав від пожежі, і сьогодні стоїть пусткою .

Церква Очевидно, що за браком історичних джерел інформацію про першу парафіяльну церкву в Журавно віднайти важко. Усе, що існує до XVIII ст., є радше письмовими згадками про сакральну споруду. Ще з 1732 року дізнаємося, що Журавнівський храм є дерев’яним, присвячений святому архангелу Михаїлу, посвячений єпископом Варлаамом Шептицьким і покритий гонтою.

Кількість парафіян на той час становила 60 осіб. У 1789 році церква вже потребувала ремонту. Тому в 1832 році звели новий дерев’яний храм на честь св. арх. Михаїла, який простояв до 1880 року. Стан сакральної споруди бажав кращого, оскільки в 1867 році в парафії вже говорили про потребу будівництва нової церкви і навіть склали на це кошторис.

Наступний однокупольний мурований храм збудували 1888 року. Його в 1889 році посвятив митрополит Сильвестр Сембратович. Купол церкви перебудували в 1894-1906 рр. Після пережитих лихоліть І Світової війни церкву в 1929 році відновили. Потім у 1946 році парафія була насильно переведена до складу Російської Православної Церкви.

У період становлення незалежності України релігійна громада УГКЦ у Журавні зареєструвала Статут парафії УГКЦ (№553/62 від 14 жовтня 1991 р) і відновила свою діяльність. Лідерами в процесі відродження УГКЦ був священник Павло Кручок і парафіяни Марія Попадин, Степанія Мельник і Євгенія Герасимків. Сакральна споруда була передана релігійній громаді УГКЦ на підставі рішення Львівського облвиконкому (№ 561 від 14 жовтня 1991 р.).

Церква розписана у 2002 році.

Парафіяльна печатка

Відбиток Журавнівського парафіяльного сфрагісу агіографічно-гласного типу, читабельний, круглої форми, з фіолетовим відтінком і легендою літерами старої кириличної абетки: Гр. кат. Уряд парохіяльний *въ Журавнї*.

Легенда містить інформацію про конфесійну приналежність релігійної громади й відділена від мініатюри малим колом. Літери легенди друковані і розділені крапками та малими шестикутними зірками.

Відтиск доволі ілюстративний. На мініатюрі відтворено постать св. арх. Михаїла з палаючим мечем у правій руці і терезами в лівій руці. Архістратиг Михаїл зображений у повний ріст без німба навколо голови, одягненим у туніку і довгий хітон.

Цей відбиток є цілком інформативним, оскільки мініатюра вказує на назву парафіяльного храму св. архангела Михаїла і, таким чином, є з ним суголосною (Ілюстрація 1).

Персоналії Миколай Рей (1505–1569) — польський письменник і поет-мораліст, релігійний полеміст епохи Відродження, політик, музикант. Ходоровський Александр Стефан — дідич Журавного, польський шляхтич руського походження, військовик, урядник.K. Piwarski. Chodorowski Aleksandr Stefan h. Korczak // Polski Słownik Biograficzny.— Kraków, 1937.— t. III/4, zeszyt 14.— 289—384 s. — S. 372. (1867–1948) — австро-ізраїльський рабин (1874–1942) — чеський лікар, доктор медицини, жертва Голокосту. Адам Опольський (1878–1943) — польський інженер, архітектор. (1881–1941) — австрійський підприємець і кінопродюсер, піонер мюнхенського кіно. (1901–1980) — ізраїльський поет і дослідник єврейської літератури Середньовіччя. Підгородецький Степан (1897–?) — український січовий стрілець (1 сотня), вістун, Журавно — Жидачів. (1905–1975) — польський професор, інженер-електрик, телекомунікаційник. Галяс Василь Терентійович (1921–2006) — український історик, бібліограф. Старший лаборант кафедри історії України Одеського університету імені І. І. Мечникова Арділь Ольга — 1921 р.н., зв'язкова ОУН. (1923–1981) — польська скульпторка, реставраторка, донька , дружина Снятецький Семен (?-1943) — один з організаторів формувань УПА на Волині, член військового штабу, ад‘ютант штабу УПА на Волині. Вітрук Володимир Васильович (1929—1984) — український мистецтвознавець, етнограф, колекціонер.