Міфологічна фантастика — література, що черпає натхнення з тропів, тем та символіки міфів, легенд, фольклору та казок. Події зазвичай відбуваються в реальному світі й порушують реалістичні проблеми, але при цьому зберігається міфічна атмосфера; однак не вся міфологічна фантастика є фентезі, і фантастичний компонент не завжди очевидний. Міфологічна фантастика охоплює як переосмислення казок, так і оповіді, засновані на міфах, а також твори, вільно натхнені міфом і легендою, що використовують їхні мотиви для створення нових історій.
Термін був придуманий Чарльзом де Лінтом і Террі Віндлінг для опису власної творчості, де Лінт зазначав, що він підходить через свої конотації та тому, що може охопити ширшу аудиторію. Віндлінг популяризувала міфологічну фантастику як співредакторка (разом з Еллен Детлоу) антологій «Найкращі фентезі та жахи року» протягом шістнадцяти років, а також як редакторка журналу «Журнал міфологічного мистецтва» студії Endicott.
Міфологічна фантастика перетинається з міським фентезі та сучасним фентезі, і ці терміни іноді використовуються як взаємозамінні, але міфологічна фантастика також включає сучасні твори в неміських умовах. Міфологічна фантастика також відрізняється від магічного реалізму, оскільки тексти магічного реалізму можуть використовувати сюрреалістичну або випадкову символіку замість символіки, що спирається на міф і легенду.
Міфпанк Авторка Кетрінн М. Валенте використовує термін «міфпанк» для опису піджанру міфологічної фантастики, який бере початок у фольклорі та міфах і додає елементи постмодерністських літературних прийомів. Валенте ввела цей термін у своєму блозі 2006 року як жарт для опису власних та інших творів складного фентезі, заснованого на фольклорі.
Зокрема, цей піджанр використовує елементи фольклору, щоб підважувати або ставити під сумнів домінантні суспільні норми, часто залучаючи феміністичний та/або мультикультурний підхід. Вона протистоїть суспільним нормам, а не пристосовується до них. Валенте описує міфпанк як розбиття «міфологій, які визначали всесвіт, де жінки, квір-люди, представники кольорових спільнот і ті, хто відхиляється від норми, були невидимими або ніколи не існували», а потім «збирання їх наново, щоб створити щось дивне, інше й шалене».
Зазвичай наративи міфпанку зосереджуються на трансформації фольклорного джерельного матеріалу, а не на його переказуванні, часто за допомогою постмодерністських літературних технік, таких як нелінійне оповідання, світобудова, сповідальна поезія, а також сучасні мовні й літературні засоби. Використання фольклору є особливо важливим, оскільки фольклор, за словами письменниці спекулятивної прози Амал Ель-Мохтар, «часто є полем бою між підривними та консервативними силами» і водночас середовищем для формування нових суспільних норм. За допомогою постмодерністських літературних технік автори міфпанку змінюють структури й традиції фольклору, «узгоджуючи — і легітимізуючи — різні норми».
Більшість творів міфпанку були опубліковані невеликими видавництвами, такими як Strange Horizons, оскільки «будь-що, що перебуває на межі, рано чи пізно матиме справу з малими видавництвами, адже малі видавництва йдуть на великі ризики». Серед письменників, чиї твори можна було б назвати міфпанком, є Катерина Седія, Теодора Госс, Ніл Гейман, Соня Тааффе та Адам Крістофер. Роман Валенте «Безсмертний» є прикладом міфпанку, що спирається на класичний російський фольклор, щоб розповісти історію про Кощія Безсмертного з жіночої точки зору.
Див. також
Казкове фентезі Сліпстрим (жанр)
Примітки