Шахі́д Міна́р (, Shohid Minar) — національний пам'ятник у Дацці, Бангладеш, встановлений для вшанування пам'яті загиблих під час демонстрацій Руху за бенгальську мову 1952 року в тодішньому Східному Пакистані.

21 та 22 лютого 1952 року студенти Даккського університету та Даккського медичного коледжу, а також політичні активісти були вбиті, коли пакистанська поліція відкрила вогонь по бенгальських протестувальниках, які вимагали офіційного статусу для своєї рідної бенгальської мови. Масове вбивство сталося біля Даккського медичного коледжу та парку Рамна в Дацці. 23 лютого студенти Даккського медичного коледжу та інших навчальних закладів спорудили тимчасовий пам'ятник, але вже 26 лютого він був зруйнований поліцією.

Рух за мову набрав обертів, і після тривалої боротьби бенгальська мова отримала офіційний статус у Пакистані (разом з урду) у 1956 році. Щоб вшанувати загиблих, Шахід Мінар спроєктували й побудували бангладеські скульптори Хамідюр Рахман та Новера Ахмед. Будівництво затримувалося через воєнний стан, але 1963 року пам'ятник завершено. Він простояв до війни за незалежність Бангладеш 1971 року, коли був повністю зруйнований під час операції «Прожектор». Після здобуття Бангладеш незалежності пізніше того ж року його було відбудовано. У 1983 році його розширили.

Щороку 21 лютого проводяться національні, жалобні, культурні та інші заходи з нагоди Дня мовного руху або Шахід Дібас (Дня мучеників), центром яких є Шахід Мінар. З 2000 року 21 лютого також визнано Міжнародним днем рідної мови.

Історія 1952–1971

Перший Шахід Мінар був збудований одразу після подій 21–22 лютого 1952 року. За словами доктора Саїда Хайдера, головного планувальника та дизайнера першого Шахід Мінара, рішення про його будівництво вперше прийняли студенти Даккського медичного коледжу. Шахід Мінар розташований поблизу лікарні Даккського медичного коледжу та на території Даккського університету. Він прилягає до факультету математики Даккського університету і знаходиться всього за півкілометра від Шахбага та за чверть кілометра від Чанхарпулу. Шахід Мінар — видатний пам'ятник Бангладеш. Він був побудований на честь мучеників, які віддали своє життя за мову. Основний інцидент стався всередині лікарні Даккського медичного коледжу. Тому було прийнято рішення побудувати меморіал поруч із ним. Планування розпочалося опівночі 22 лютого, а роботи розпочалися наступного дня. Цей Мінар спонсорував Піару Сардар, один із старих даккських панчаятських сардарів, коли деякі студенти звернулися до нього по допомогу опівночі 22 лютого, щоб надати сировину, необхідну для будівництва пам'ятника. Хоча діяла коменданська година, студенти почали будувати Мінар у другій половині дня 23 лютого. Вони працювали всю ніч і закінчили його на світанку. До Мінара прикріпили рукописний папір з написом «Шахід Смрітістомбхо». Оригінальний Мінар стояв на основі розміром 3,2 метри. Мінар відкрив батько Шафіура Рахмана, Молві Махабубур Рахман, який загинув під час різанини. Його було зруйновано 26 лютого поліцією та пакистанською армією. Зменшені версії меморіалу були побудовані в інших місцях. Перший пам'ятник Шахід Мінар був зруйнований через чотири дні після зведення, 26 лютого 1952 року, пакистанською поліцією та армією.

Через два роки після того, як перший пам'ятник був зруйнований тодішньою поліцією, у 1954 році на тому ж місці було споруджено новий Шахід Мінар на згадку про протестувальників, які втратили життя. Цей Мінар відкрив тодішній професор Даккського університету і видатний культурний і літературний діяч Натягуру Нурул Момен. Робота над більшим пам'ятником, спроєктованим архітектором Хамідюром Рахманом, розпочалася в 1957 році за підтримки уряду Об'єднаного фронту. Після формування провінційного уряду Об'єднаним фронтом у квітні 1954 року річницю 21 лютого було оголошено вихідним днем, і стало можливим побудувати новий пам'ятник. У 1956 році було закладено наріжний камінь, а для планування, проєктування та затвердження будівництва пам'ятника було створено урядовий комітет під головуванням віцеканцлера Даккського університету доктора Махмуда Хусейна, до якого увійшов директор Коледжу образотворчих мистецтв Зайнул Абедін. Комітет затвердив проєкт скульптора Хамідюра Рахмана, після чого розпочалося будівництво Шахід Мінара, починаючи з 1957 року. Модель Хамідюра Рахмана була величезним комплексом на великій ділянці землі у дворі гуртожитку Даккського медичного коледжу. Величезний проєкт включав напівкруглу колону, що символізувала матір зі своїми полеглими синами, які стоять на центральному помості пам'ятника. Жовті та темно-сині шматочки вітражного скла, що символізують очі, які відбивають сонце, також мали бути розміщені в колонах. Мармурова підлога була спроєктована так, щоб відбивати рухомі тіні колон. Підвал Мінара також включав фреску площею 140 м², що зображувала історію мовного руху. Спереду мала бути споруджена огорожа, прикрашена бенгальським алфавітом. Два сліди, пофарбовані в червоний і чорний кольори, що вказують на дві протилежні сили, також були в проєкті. Крім того, музей і бібліотека були включені в проєкт Хамідюра Рахмана. Також мав бути споруджений фонтан у формі ока. Рахман спеціально розробив матеріали пам'ятника, щоб витримати тропічний клімат місцевості.

Будівництво розпочалося в листопаді 1957 року під керівництвом Хамідюра Рахмана та Новери Ахмед. Більшість робіт, включаючи підвал, платформу, деякі колони з перилами, сліди та деякі фрески, були завершені, коли в цьому районі було оголошено воєнний стан, і будівництво було примусово зупинено. Будівельні роботи були завершені в 1963 році, залишивши значну частину проєкту Фатаматуджа незавершеною. Він був відкритий 21 лютого 1963 року матір'ю Абула Барката, Хасіною Бегум. Мінар був серйозно пошкоджений пакистанською армією під час війни за незалежність Бангладеш у 1971 році. Колони були зруйновані в ніч початку геноциду, 25 березня 1971 року.

1972–дотепер У 1972 році було створено комітет на чолі з тодішнім президентом Абу Саїдом Чоудхурі, і розпочалися ремонтні роботи. Оригінальний ескіз був проігнорований, тоді як Управління будівництва та архітектури дотримувалося проєкту 1963 року. Будівництво йшло швидко, згідно з модифікованим проєктом 1963 року. Фрески, зруйновані пакистанською армією, не були відновлені, а підвал був запечатаний. Оригінальний проєкт Хамідюра Рахмана не був затверджений управлінням у ремонтних роботах. У середині вісімдесятих років пам'ятник зазнал подальшої реконструкції під керівництвом тодішнього головного архітектора Департаменту архітектури Ш. М. Абула Башара, що розширило площу приміщень Шахід Мінара, надавши їй квадратної форми замість трикутної. Відповідні органи вимагали належного втілення проєкту Хамідюра Рахмана за допомогою скульптора Новери Ахмед та датського архітектора Жана Делерана. А. С. М. Ісмаїл сказав, що через розширення два входи до підвальних фресок були назавжди закриті, і після перебування в покинутому стані протягом 15 років фрески втратили значну частину свого блиску. Під час реконструкції 1983 року оригінальні неякісні матеріали були облицьовані мармуровим каменем. У початковому плані також були передбачені музей і бібліотека. У серпні 2010 року Верховний суд видав вісім директив щодо утримання та реконструкції Шахід Мінара і попросив Департамент громадських робіт створити музей та бібліотеку на його території.

Копії та суперечки

Найбільші копії Шахід Мінара в Бангладеш розташовані в Барісалі та Мадаріпурі. Серед них перший камінь копії, розташованої в Барісалі, заклав тодішній президент Муджибур Рахман у 1972 році. Копія, розташована в Мадаріпурі, була відкрита в 2021 році.

Окрім Бангладеш та Індії, у світі існує щонайменше 100 копій Шахід Мінара. Перша копія за кордоном була побудована в 1997 році в Олдемі, Британія. Копії пізніше були побудовані в парку Алтаб Алі у Вайтчепелі, Лондон, та в Лутоні. У Західному Бенгалі є 4 копії Шахід Мінара, дві з яких розташовані в місті Колката, одна була споруджена в 2005 році в Токіо, а ще одна розташована в парку Ешфілд у Сіднеї. Копія була відкрита в Торонто, Канада, 27 листопада 2021 року. Ще одна копія була відкрита в 2023 році в Перрісі, Каліфорнія. Шахід Мінар (вартістю 70 тисяч євро) був відкритий у Парижі 8 жовтня 2023 року (другий у Франції, перший був побудований у Тулузі).

Хоча в різних частинах Бангладеш є копії Шахід Мінара, деякі з них мають іншу структуру, ніж оригінальна, тому навколо них точиться багато суперечок. У 2014 році Шахід Мінар був побудований в Шахджалалському університеті науки і технологій. Його критикували за відмінність від оригінального дизайну Центрального Шахід Мінара. З тієї ж причини Шахід Мінари різних районів, включаючи Університет Джаганнатха, викликали критику. В результаті цього 14 червня 2022 року Верховний суд видав правило щодо формулювання політики будівництва Шахід Мінара.

Галерея

Примітки

Література