Вік червоних мурах – роман української письменниці Тетяни П'янкової, опублікований видавництвом "Наш формат" у 2022 році.
Роман перекладено литовською, чеською, польською та німецькою мовами.
Історія створення Ідея роману, як вказала авторка в одному із своїх інтерв'ю, виникла випадково. Щодо назви, вона зазначила, що, на її думку, "совєцький терор — абсолютно червоний, заплямований кров’ю. А червоні мурахи — єдині істоти, які не зупиняються ні перед чим. Усеїдні, живучі, всюдисущі. Комахи, що живуть велетенськими колоніями. Тому десь на рівні асоціацій прийшла й назва".
Також Т. П’янкова зауважила, що "твір написаний на реальних подіях, та не має жодної придуманої мною історії. Вони всі пов’язані між собою та засновані на спогадах реальних людей".
Головні персонажі
Дуся (Явдоха) Рибка – дев'ятнадцятирічна дівчина, донька репресованого селянина; Мирослав (Мирось) Рибка – брат Дусі; Ганна Рибка – мати Дусі й Мирося; Свирид Сучок – активіст комнезаму; Баша Олексій – комісар; Соля (Соломія Степанівна) – дружина Баші.
Сюжет Роман побудований на розповідях головних героїв: Свирида Сучка, Дусі Рибки, Солі. Події відбуваються на Полтавщині, у селі Мачухи, під час Голодомору.
Свирид у різний спосіб намагається здобути прихильність Ганни, яку кохав з дитинства. Її чоловік репресований радянською владою, одним з найактивнішим представником якої на селі є Свирид.
Дев'ятнадцятирічна Дуся разом із молодшим братом Миросєм, всіляко допомагає матері, яка змушена працювати в колгоспі за мізерну платню їжею.
Дусі відомо, як загони активістів забирають в селян, яких вважають "куркулями", хліб та майно, ніби-то у рахунок сплати податків, встановлених владою.
Залишившись без їжі та засобів існування, селяни поступово вмирають. Намагаючись вижити вони вимушені їсти траву та солому. Але найкричущим став випадок канібалізму однієї з сусідок.
Поступово втрачаючи сили помирає Дусина мати.
Під впливом її смерті та видовища згорілої Ганниної хати, Свирид, подумки зрікається червоної зірки, знамен та ідей.
З іншого боку, Соля, дружина комісара Олексія Баші, призначеного в Мачухи для посилення боротьби із ворогами радянської влади, лікується від ожиріння у місцевому пансіонаті. Слухаючи новини, що розповідає їй чоловік та читаючи радянську пресу, вона нічого не знає про голод, який панує в Україні. Тому, почувши від нової сусідки у пансіонаті про голодуючих селян, Саломія не вірить тому, що почула. Але одного разу, розшукуючи свого собаку, вона виходить за межі пансіонату та йде Мачухами, спостерігаючи на власні очі злидні, поодиноких жебраків та численних померлих, які лежать просто неба.
Приголомшена побаченим, вона до того ж отримує удар нагайкою від візника, який везе вулицею тіла померлих. Дуся, яка проходить повз, допомагає їй підвестися.
Із бесіди з нею Саломія дізнається про те, що насправді відбувається в Мачухах та, бажаючи хоч чимось допомогти, віддає Дусі ключі від свого будинку у Полтаві. Завдяки Соліній допомозі Дуся з Миросєм дістаються Полтави, рятуючись від голодної смерті.
Сприйняття Після виходу роман був високо оцінений як критиками, так і читачами.
Зокрема видання "Наше слово", характеризує твір як "сильний, глибокий та чесний психологічний роман про Голодомор 1932-1933 років. Авторка не пом’якшує та не прикрашає страшну дійсність .... описує жахи голоду так прямо та відверто, що вони виходять за межі як художньої прози, так і історичної довідки. Натомість відчуваються близькими та реальними".
Нагороди
Відзнака Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова"-2021; літературна премія імені М.В.Гоголя, 2023.
Примітки