Ахмад Яні (, у старій орфографії — Achmad Yani; , Дженар — , Джакарта) — індонезійський військовий діяч. Генерал-лейтенант; посмертно підвищений у званні до генерала. Національний герой Індонезії. У 1963—1965 роках — начальник штабу сухопутних військ Національної армії Індонезії. Убитий бунтівниками у власному будинку під час спроби державного перевороту лівим угрупуванням Рух 30 вересня.

Ранні роки життя Народився 19 червня 1922 року в центральнояванському селі Дженар, в сім'ї Сарджо бін Сухарьо () та Муртіні (); на момент народження Ахмада його батько був робітником цукрової фабрики у . 1927 року сім'я Яні переїхала в Батавію (нині Джакарта), де Вонгсореджо влаштувався працювати слугою генерала Королівської голландської ост-індської армії (). Проживаючи в Батавії, Яні здобував освіту в сусідньому місті Бейтензорг (нині Богор), закінчив там початкову (1935) і середню (1938) школи і вступив до старшої.

1940 році йому довелося піти з другого класу старшої школи, оскільки його призвали до лав КНІЛ. На військовій службі Яні вивчав військову топографію в Маланзі та Богорі, отримав звання сержанта. Однак навчання перервало вторгнення до Індонезії японських військ.

Під час японської окупації Індонезії сім'я Яні повернулася до Центральної Яви. 1943 року Яні вступив до ополчення ПЕТА ( від  — «Захисники Вітчизни»), створене японською адміністрацією з числа індонезійців. Разом з-поміж військовослужбовцями ПЕТА, проходив навчання у військовому училищі Магеланга. Після закінчення училища висловив бажання продовжувати навчання, після чого направлений спочатку в Богор, де пройшов навчання на командира взводу, а потім знову в Магеланг — цього разу як викладач.

Кар'єра в індонезійській армії

Після того як 1945 року проголосили незалежність Індонезії, Ахмад Яні вступив на службу в армію молодої держави, ставши командувачем військ у Пурвокерто. У перші місяці війни за незалежність він відзначився у боях під Магелангом; батальйон, яким він командував, брав участь у звільненні міста від британських військ. Пізніше Яні командував індонезійськими військами, які успішно захищали Магеланг від голландців. На початку 1949 року під керівництвом Яні було зроблено кілька успішних партизанських операцій проти голландців: вони створили сприятливі умови для проведення однієї з наймасштабніших військових операцій війни за незалежність — повернення Джок'якарти, тимчасової столиці Індонезії, зайнятої голландськими військами.

Після закінчення війни за незалежність, Яні направили на службу до центральнояванського міста Тегал. 1952 року він очолив групу військ спеціального призначення «Бантенг рейдерс» (): цю групу створили з метою боротьби з повстанцями угрупування , яке прагнула побудови в Індонезії ісламської держави. У наступні три роки «Бантенг рейдерс» вдалося повністю розгромити сили Даруль Іслам.

У грудні 1955 року відряджений за кордон, де навчався в командно-штабному коледжі Форт Лівенворт (штат Канзас, США); також пройшов військове навчання у Великій Британії. Після повернення до Індонезії 1956 року призначений членом Генерального штабу Національної армії Індонезії, а потім став заступником начальника штабу сухопутних військ Абдула Харіса Насутіона з логістики.

У серпні 1958 року командував операцією з розгрому військ Революційного уряду Республіки Індонезії на Західній Суматрі, знаної як «Операція 17 серпня» (). Під його командуванням урядова армія зуміла розгромити повстанців. 23 червня 1962 року Яні змінив Насутіона на посаді начальника штабу сухопутних військ; обійнявши цю посаду, він автоматично увійшов до складу кабінету.

На початку 1960-х років Яні був фігурою, наближеною до президента Сукарно, і відчував до останнього велику особисту відданість. За свідченнями очевидців, йому належить наступне висловлювання: «Той, хто наважиться наступити на тінь Бунга Карно, повинен спочатку переступити через мій труп» (). При цьому, як і більшість вищих армійських офіцерів, Яні виступав проти зростання впливу Комуністичної партії Індонезії, яка мала певну підтримку президента. 31 травня 1965 року Яні та Насутіон отримали від Сукарно наказ про приведення армії в бойову готовність, але навмисно затягували його виконання.

Смерть

У ніч проти 1 жовтня 1965 року ліве військове угруповання Рух 30 вересня, яке складалося переважно з молодших офіцерів, здійснило спробу державного перевороту. За наказом керівників Руху організували викрадення представників вищого армійського командування, зокрема й Ахмада Яні.

Будинок Яні розташовувався в джакартському передмісті (нині — в межах Джакарти), на вулиці Джалан Латухахарі, 6 (). Відповідно до спогадів Яю Рулії Сутовирьо Ахмад Яні (), дружини генерала, зазвичай їхній будинок охороняли одинадцять військовослужбовців, проте за тиждень до спроби перевороту охорону посилили — для захисту сім'ї начальника штабу додатково виділили ще шестеро солдатів. Пізніше з'ясувалося, що ці солдати служили у полку полковника Латіфа, одного з керівників «Руху 30 вересня», і, за словами дружини Яні, у ніч проти 1 жовтня їх не було на своїх постах. Близько 21 години 30 вересня у будинку сім'ї Яні почали лунати телефонні дзвінки; голос на іншому кінці дроту або мовчав, або питав, скільки зараз часу. Дзвінки тривали до першої години ночі. Близько 23 години дружина Яні поїхала святкувати свій день народження у колі друзів і родичів, залишила вдома чоловіка та дітей. Пізніше вона розповідала, що, їдучи з дому, помітила в прилеглих кущах силуети людей: це навело її на думку, що за будинком встановлено зовнішнє спостереження. На той час будинок генерала справді був під наглядом групи бунтівників чисельністю близько 200 осіб, які оточили його.

Увійшовши до будинку, бунтівники оголосили генералу, що він має негайно з'явитися у президента Сукарно, у відповідь на те, що Яні попросив дати йому помитися і переодягнутися. Отримавши відмову, Яні вийшов із себе, вдаривши одного з солдатів, і зажадав від бунтівників негайно покинути його будинок. Після цього бунтівники відкрили вогонь, внаслідок чого генерал був убитий на місці.

Тіло Яні, разом з тілами інших військових, викрадених і вбитих за наказом лідерів Руху 30 вересня, заколотники відвезли до передмістя Джакарти (). Там разом з тілами інших жертв змовників його кинули в пересохлу криницю. З криниці тіла вбитих дістали лише 4 жовтня, після поразки заколоту.

Пам'ять

Тіло Яні, разом із тілами інших убитих військовиків, перепоховали 5 жовтня з державними почестями на в . Того ж дня Яні та його товаришам по службі, вбитих повстанцями, президентським декретом під номером 111/KOTI/1965 посмертно надали почесне звання ; цим же декретом Яні підвищений у званні до чотиризіркового генерала посмертно. 2009 року звання Героя індонезійської революції прирівняли до найвищого почесного звання країни — Національний герой ІндонезіїЗакон Республики Индонезии № 20 за 2009 год.

Будинок, в якому жив й убили Ахмада Яні, перетворили на музей «Сасміта Лока Ахмад Яні». Іменем Яні назвали вулиці в декількох містах Індонезії, аеропорт Семаранга, ВМС Індонезії (на ім'я останнього — також тип фрегатів, колишній нідерландський «Ван Спейк»), а також .

Донька генерала, Амелія Ахмад Яні (), яка стала підприємцем і політиком, написала біографію батька «Ахмад Яні: жертва заради революції» ().

Нагороди Державні нагороди Індонезії:

Орден «Зірка Республіки Індонезії» 2-го ступеня (, 1965)Указ Президента Индонезии № 050/BTK/TH.1965; Орден «Зірка Республіки Індонезії» 3-го ступеня (, 1963)Указ Президента Индонезии № 4 Tahun 1963 Орден «Священна зірка» (); Орден Партизанської зірки (); Орден «8 років незалежності» 1-го та 2-го ступеня (); Медаль «За вірну службу» (); Медаль «За службу у військових операціях» 1-го та 6-го ступеня (); Медаль «Сапта Марга» (; за придушення повстання під керівництвом РУРІ); Медаль Західного Іріана (; за визволення Західного Іріана).

Іноземні державні нагороди:

Орден Югославської Народної Армії із золотою зіркою (1958).

Література

Примітки

Посилання