Верете́но, заст. хвук — ручне знаряддя для прядіння, тонка паличка з видовженими загостреними кінцями і потовщенням посередині. Намотування нитки стається внаслідок обертального руху веретена, якого їй надає пряля. Веретено винайдено в часи пізнього мезоліту і воно лишалося у використанні для ручного прядіння аж до XX ст. Веретено було поширеним жіночим знаряддям праці.

Опис

Веретено має потовщену середню частину — пузце, загострений верхній кінець — шпинь, і нижній — п'ятку. Під потовщенням знаходиться перехват — шийка. У гуцулів побутували дещо інші назви: гострий верхній кінець — спінь, середня частина — черево, перехват — затинка, нижній кінець — гуска (гузка). На нижній частині кріпився дерев'яний диск — кочальце — Т. 1, — С. 135.. На нижній кінець веретена також могли надівати глиняний або кам'яний тягарець — прясельце (прясло), що дозволяє веретену обертатися рівномірно та створювати нитку однакової товщини. Намотану на веретено пряжу називали почи́нком.

Веретено самопрядки, на відміну від веретена ручної прядки, має досить складну будову і складається з вилки, котушки й двох шківів. Окрім того, «веретеном» також раніш називали вісь колеса такої прядки, споряджену кривошипом.

При прядінні для кращого скручування волокон нитку змочували водою чи слиною. Для стимулювання слиновиділення прялі вживали фрукти чи цукор. Спрядена нитка потребувала просушки. З цією метою повсюдно використовувалося мотовило.

Для перемотування пряжі з веретена на мотовило використовували спеціальний прилад — вереті́нник. Він складався з вилки (розсохи), закріпленої на чотирикутній дерев'яній підставці (лавиці), на ріжки вилки надівалася дошка з трьома отворами (правило). Гострий кінець веретена вставляли у середній отвір правила, а тупий впирався в місце розгалуження вилки. Далі нитку тягнули за кінець, веретено оберталося і пряжа розмотувалася. Пряжу змотували в пасма по 30-35 м, перев'язуючи їх ниткою-перев'язкою — пасемком, пасемником.

Історія

Шнури та нитки для подальшого ткання можна виготовляти шляхом скручування волокон руками. Але поява веретена дозволила виготовляти їх швидше, рівномірнішої товщини та досягати тонших ниток.

Археологічні знахідки веретен і прясел невіддільні одні від інших у більшості випадків. Найдавніші прясла веретен знайдені в Ізраїлі та датуються 10 тис. років до н. е. Ймовірно, винахід прясла був кроком до винайдення гончарного круга та колеса. У доісторичній Греції, а саме у Фессалії, веретенами з пряслами активно користувалися вже на початку пізнього неоліту близько 5500 року до н. е. На півдні Німеччини веретенами користувалася хоргенська культура між 3400 і 2850 роками до н. е.

На території України про використання веретен свідчать прясла епохи середньої трипільської культури (3600-3100 роки до н. е.), але особливого поширення вони набувають за пізнього Трипілля (3100-2500 роки до н. е).

У Стародавньому Єгипті про застосування веретен відомо з часів Старого царства (2707—2216 роки до н. е.), причому у єгиптян ними пряли чоловіки. Антична література рясніє згадками про ремесло ткацтва.

Веретена і прясла знайдені в скіфських похованнях VI—III ст. до н. е. Вони є поширеними артефактами руських часів, у великій кількості знайдені на розкопках поселень і городищ IX—XIII ст. Прядка з'явилася в Європі в XII ст. і пришвидшила процес прядіння. Прядіння веретеном вручну, однак, лишалося поширеним і зображене на численних середньовічних малюнках.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. в Україні веретена з прясельцями майже зникли, натомість веретена стали робити з потовщеннями знизу. Прясельця найдовше використовували на Гуцульщині та Волині.

Символізм Веретено і прядка — поширені символи життя і його минущості, циклічності. У зв'язку з останнім також пов'язується із циклом фаз Місяця. Божества, що стосуються Місяця, землі чи рослинності, часто зображаються з веретеном чи прядкою, як-от Іштар, Атаргатіс. Прядіння асоціюється зі створенням життя. Нитку життя кожної істоти пряли мойри (у давньоримській міфології парки). У давньогрецькій міфології покровителькою ткацтва була Афіна (у римлян Мінерва). У середньовічному європейському мистецтві з веретеном нерідко зображали Діву Марію та малого Ісуса Христа.

Разом із тим веретено завдяки своїй формі також фалічний символ.

В українській культурі

Веретено в українському фольклорі описувалося як один з винаходів Бога. Блискавки порівнювалися з веретенами. Веретену приписували різні корисні магічні властивості: його кінцем водили по хворому місцю, з нього капали до рота ліки. З веретеном порівнювали точку обертання неба.

З веретенами пов'язані різні забобони. Так, українці вірили, що якщо лишити веретено в хаті на святки, то влітку докучатимуть змії; що веретено допомагає виявляти змій, або саме може перетворитися на змію веретінницю. Існувала заборона подавати веретено від жінки чоловіку, інакше його нібито спідкає невдача.

Такі персонажі, як святі Параскева, Варвара — охоронниці жіноцтва, в повір'ях могли карати жінок, які працюють у свята. Серед відомих покарань — змусити порушницю напрясти багато веретен ниток (12, 40, 60, «решето» тощо). Бувало, покарання веретеном переносилося в потойбіччя: «Божа Матір на тім світі застромить в груди веретено», «будуть устромлені в серце всі ті веретена, що жінка напряла їх». Іноді покарання приймала на себе охоронниця. Наприклад, веретено колотиме Параскеву, Варвару, Божу Матір.

Галерея

Інше Шпиндель — назва веретена в сучасних механізмах і машинах (у тому числі прядильних). Веретеном називається вісь чи вал у багатьох старовинних пристроях і механізмах (вітряку, водяному млині, самопрядці, гончарному крузі та ін.).

Див. також Мотальна машина Мотовило Прядка Самопрядка

Примітки

Джерела Веретено //

Посилання Веретено // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. — 5-е вид. — Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В. М., 2015. — С. 113. — 912 с. Spinnen mit der Handspindel (Ландшафтний музей Обермайн) Описи різних типів веретен на Spinnradclub