1-й Георгієвський піхотний запасний полк (; Георгієвський полк) — військова частина у складі російської армії. Єдиний фактично створений полк із намічених до формування чотирьох Георгіївських піхотних запасних полків. Був сформований у Києві до середини жовтня 1917 року, там же брав участь у жовтневих боях проти юнкерів військових училищ та Слов'янського ударного полку.

У листопаді 1917 року в Новочеркаську на основі кадрів Георгіївського полку створено Георгіївську офіцерську роту, яка вважається однією з перших частин Добровольчої армії.

Історія створення

Відповідно до наказу Верховного головнокомандувача генерала від інфантерії Лавра Корнілова від 12 (25) серпня 1917 року № 800 за сприяння Союзу Георгіївських кавалерів намічалося формування чотирьох Георгіївських піхотних запасних полків, по одному на кожен з фронтів (Північний, Західний, Південно-Західний і Румунський). Полки мали створюватися у містах Пскові, Мінську, Києві та Одесі. Планувалося, що ці частини будуть комплектуватися офіцерами і солдатами — Георгіївськими кавалерами з різних запасних піхотних полків, тилових установ і підрозділів (виклик Георгіївських кавалерів з фронтових частин у полиці, що формувалися, не дозволявся). Спочатку Георгіївські полки передбачалося звести до Георгіївської піхотної запасної бригади з підпорядкуванням особисто Верховному головнокомандувачу (штаб бригади планували розмістити у Могильові)Шахов А. Георгиевские части российской армии, 1916—1917 // Цейхгауз: журнал. — № 4. — 1995. — С. 28—32..

Георгіївські запасні полки мали формуватися за типовим штатом 16-ротного піхотного запасного полку, затвердженого в 1916 році, з додаванням запасної кулеметної роти та навчальної команди зв'язку. Передбачалося, що дані полки стануть свого роду базою для підготовки окремих Георгіївських батальйонів, які потім будуть передаватися в розпорядження командувачів арміями, командирів корпусів, начальників дивізій як «останнього надійного резерву», що використовується «тільки у виняткових випадках крайньої небезпеки, коли вичерпані всі засоби і заходи відновлення всієї ділянки даної дивізії, корпусу чи армії». Потім на додаток до серпневого наказу № 800, 21 серпня (3 вересня) 1917 року з'являється наказ Верховного головнокомандувача генерала Корнілова № 856, згідно з яким затверджувався типовий штат окремого піхотного батальйону. Крім ударних революційних батальйонів з волонтерів тилу за цим штатом передбачалося формувати й окремі Георгіївські батальйони зі складу Георгіївських запасних полківБондаренко В. В. Утерянные победы Российской империи. — Минск: Харвест, 2010. — С. 278—279. — ISBN 978-985-16-8695-3.

При вступі в Георгіївські частини всі кандидати повинні були дати спеціальну підписку, зобов'язуючись служити «не через страх, а на совість», беззаперечно виконувати накази командирів і «скрізь і завжди підтримувати Тимчасовий уряд до встановлення Установчих зборів нового образу правління».

17 (30) вересня 1917 року видано наказ начальника Штабу Верховного головнокомандувача генерал-лейтенанта Духоніна, за яким вирішено відмовитися від зведення Георгіївських запасних полків в окрему піхотну бригаду. Всім Георгіївським полкам, що формувалися, присвоїли нумерацію на погони (римськими цифрами): полку, що створювався в Києві — I, в Одесі — II, в Мінську — III і в Пскові — IV.

У Георгіївських запасних полицях встановлювалися особливі відзнаки на обмундирування. Так, офіцерам належали: погони, як у Георгіївського батальйону для охорони Ставки з вензелем «С. Г.» («Святий Георгій») та номером частини під ним; по борту сорочки (гімнастерки) — вузька георгіївська стрічка шириною 1/4 дюйма, на обшлагах рукавів — помаранчевий кант; на штанах — золотий гусарський басон шириною 1 дюйм (обер-офіцерський); на комірі шинелі — петлиці з георгіївської стрічки з помаранчевим кантом; зимовий (кольоровий) кашкет, крім звичайної похідної, — на зразок 13-го драгунського Військового Ордену полку (тобто тулія — біла, околиш — чорний; помаранчеві випушки по верху тулії і по краях околиша). Для нижніх чинів (солдатів) — білі погони, обшиті по краях вузькою георгіївською стрічкою (внутрішній бік погонів — захисний); на погонах — вензель «С. Г.», під ним — номер частини; по борту сорочки — вузька георгіївська стрічка, по обшлагах рукавів і на штанах — помаранчевий кант; на шинелях — георгіївські петлиці.

28 жовтня (10 листопада) 1917 року командиром 1-го Георгіївського піхотного запасного полку, що формувався в Києві, призначено полковника Івана Кирієнка; крім того, ще в серпні отримали призначення на посади командирів створюваних 3-го (Мінськ) і 4-го (Псков) Георгіївських полків відповідно — полковник Новіков і полковник Кожухов. В силу ряду причин (загальне «розкладання» російської армії, що почалося, саботаж з боку солдатських комітетів та ін.) фактично був сформований тільки 1-й Георгіївський піхотний запасний полк в Києві.

Перехід керівництва полку на Дон Восени 1917 року на тлі «українізації» частин Київського військового округу військовослужбовці-українці зі складу 1-го Георгіївського запасного полку, переважно із солдатської маси, виступили з ініціативою про перейменування полку на 1-й Український Георгіївський полк. Крім цього, частина військовослужбовців 1-го Георгіївського полку взяла участь у жовтневих боях у Києві проти юнкерів військових училищ та Слов'янського ударного полку в районі Костянтинівського училища, тим самим підтримавши Українську центральну раду. Полковник Кирієнко, який виступив категорично проти українізації, і більшість офіцерів полку, а також деякі солдати (всього 17 офіцерів, включаючи командира полку, та 10 солдатів) залишили його і вирушили до Області Війська Донського. У середині листопада 1917 року у Новочеркаську почалося формування Георгіївської роти (тоді налічувала 50—60 осіб)Татаров Б. Чехословацкие корниловцы. 1916—1917 // Старый Цейхгауз: журнал. — № 4. — 2009. — С. 76—82..

За версією історика Сергія Волкова, на початку грудня 1917 Георгіївська рота була перетворена в 1-ю Офіцерську роту [з 13 (26) грудня 1917 вона знову іменується Георгіївської ротою]. 11-13 лютого (24-26 лютого) 1918 року при реорганізації Добровольчої армії на початку 1-го Кубанського («Крижаного») походу в станиці Ольгинської рота увійшла до Корніловського ударного полку, утворивши його 3-й батальйон.

За іншою версією, вже наприкінці листопада відтворений нечисленний Георгіївський полк взяв участь у придушенні повстання більшовиків у Ростові-на-Дону. Потім у другій половині грудня 1917 полк перевели з Новочеркаська в Ростов, де продовжилося його формування. До року він безперервно брав участь у боях, зазнаючи суттєвих втрат. 12 (25) лютого при реорганізації частин Добровольчої армії чини полку (120 осіб) були включені спеціальним батальйоном (зі збереженням найменування «Георгіївський») до складу Корнілівського ударного полку.

Коментарі

Примітки