Роман Антоні Флорер (14 березня 1888, Бережани — 6 листопада 1973, Гливиці) — австро-угорський та польський військовий льотчик, капітан-льотчик Імператорської та Королівської Австро-Угорської армії, полковник-льотчик Польської армії .

Життєпис Він народився у Бережанах у родині Вільгельма та Яніни. У 1903 році вступив до Піхотного кадетського корпусу у Львові . 18 серпня 1907 року був підвищений до звання кадетського помічника-офіцера зі старшинством з 1 вересня 1907 року та 292-го офіцерського корпусу піхоти, а також включений до Галицького піхотного полку № 45 у Перемишлі . 25 жовтня 1910 року був підвищений до звання лейтенанта зі старшинством з 1 листопада того ж року. У 1912-1913 роках брав участь у мобілізації збройних сил Австро-Угорської монархії, запровадженій у зв'язку з Балканською війною . У травні 1914 року був направлений на курси повітряних спостерігачів до Відня . 7 серпня 1914 року йому було присвоєно звання лейтенанта зі старшинством від 1 серпня 1914 року та 344-м місцем, а 10 серпня 1917 року — звання капітана зі старшинством від 1 серпня того ж року та 25-м місцем.

Після початку Першої світової війни його було призначено спостерігачем на Сербський та Італійський фронти до складу 4-ї авіаційної ескадрильї. На рубежі 1914 та 1915 років його направили на курс пілотів у Вінер-Нойштадт . Після завершення курсу він повернувся на фронт пілотом 27-ї авіаційної ескадрильї. Під час одного зі своїх бойових вильотів, виконуючи політ спостерігачем з пілотом Хасаном Різою Ефенді Пілером, він збив італійський літак з пістолета Маузер, який під час атаки пролетів на відстань лише 50 метрів (італійським пілотом, який вижив у бою, був майбутній ас Франческо Баракка ) . Завдяки високій кваліфікації на початку 1917 року його було призначено командиром ескадрильї. Після повернення з фронту він прийняв командування 10-ю резервною авіаційною ротою на аеродромі Раковицький у Кракові .

31 жовтня 1918 року він підкорився наказу генерала Рої та передав командування аеропортом лейтенанту запасу доктору Здзіславу Дзіковському, який потім передав його сержанту Антонію Юхі. Звільнений від командування, Флорер, тим не менш, порадив своєму колишньому підлеглому, запобігши розграбуванню обладнання та втраті літаків , і, після позитивної перевірки польською владою, 1 листопада він знову взяв на себе командування аеропортом Раковіце.

З 9 січня по 24 березня 1919 року він командував 1-ю авіаційною групою у Варшаві. У травні 1919 року став комендантом 1-ї нижчої пілотної школи у Кракові (у вересні 1919 року до нього також приєдналися студенти 2-ї пілотної школи у Варшаві після її закриття внаслідок пожежі обладнання на аеропорту Мокотув). Школа діяла під час польсько-радянської війни .

3 травня 1922 року йому було присвоєно звання підполковника зі старшинством з 1 червня 1919 року та 8-му посаду в Корпусі офіцерів повітроплавства, а його материнським підрозділом все ще був 3-й авіаційний полк . У 1922–1923 роках він був комендантом Школи повітряних спостерігачів та стрільців у Торуні, залишаючись надлишковим офіцером 3-го авіаційного полку . У квітні 1924 року його було призначено командиром 4-го авіаційного полку в Торуні . 23 травня того ж року він видав перший організаційний наказ. 1 грудня 1924 року його було підвищено до полковника зі старшинством з 15 серпня 1924 року та 1-шу посаду в Корпусі офіцерів повітроплавства . У квітні 1925 року його було призначено комендантом Офіцерської авіаційної школи в Грудзьондзі, яку через два роки було переведено до Дебліна, а 9 серпня 1928 року перейменовано на Школу авіаційних кадетів. 1 лютого 1929 року його було звільнено з посади, передано до розпорядження командира корпусного округу № I та відправлено у двомісячну відпустку, а 31 березня того ж року він був виведений у відставку . У 1934 році, як офіцер у відставці, він залишався на обліку Окружного призовного командування в Торуні . Його було призначено до Офіцерського кадрового округу № VIII. На той час він був «призначений для використання під час війни» .

Після завершення військової служби працював у промисловій друкарні у Варшаві, а пізніше на деревообробному заводі. У 1938 році покинув Варшаву та знайшов роботу на миловарному заводі в Катовіце . Період окупації провів у Варшаві, працюючи на деревообробному заводі імені Я. Столінського. Служив у Корпусі державної безпеки та Орденській сторожі, а під час Варшавського повстання був комендантом будинку № 44 на вулиці Піуза Х. Після війни оселився в Хожуві та працював менеджером з продажу на Державному заводі азотних сполук . Ближче до кінця життя оселився в Глівіце, де й помер 6 листопада 1973 року.

Ордени та нагороди

Золотий Хрест Заслуги (10 листопада 1928 р.) Командорський хрест Ордена Білого Лева (Чехословаччина) Командорський хрест Ордена Зірки Румунії (Румунія, 1929) Орден Залізної Корони 3-го ступеня з військовими нагородами та мечами (Австро-Угорщина) Хрест «За військові заслуги» 3-го класу з військовими нагородами та мечами (Австро-Угорщина) Срібна медаль «За військові заслуги» з мечами на стрічці Хреста військових заслуг (Австро-Угорщина) Бронзова медаль «За військові заслуги» з мечами на стрічці Хреста військових заслуг (Австро-Угорщина) Військовий ювілейний хрест (Австро-Угорщина) Пам'ятний хрест мобілізації 1912–1913 років (Австро-Угорщина)

Примітки

Посилання