Операція «Кіндертранспорт» () — рятувальна операція, що проходила за 9 місяців до початку Другої світової війни. Її суть полягала у перевезенні та розміщенні на території Великої Британії дітей, що визнавались на основі Нюрнберзьких расових законів євреями, з нацистської Німеччини, Австрії, Чехословаччини, Польщі і Вільного міста Данцига. Велика Британія прийняла майже 10 000 юних біженців. Вони були розселені у прйомних сім'ях, хостелах і фермах країни. Більшість дітей пережила війну, але дуже мало хто возз'єдналися з батьками, оскільки часто ці діти були єдиними, що залишилися живими зі своїх сімей, знищених у Голокості.

«Всесвітня єврейська організація допомоги» (тоді вона мала назву «Центральний британський фонд німецьких євреїв») була створена у 1933 році і відіграла вирішальну роль у втіленні в життя програми «Кіндертранспорт». Записи про кожну дитину, що прибула до Великої Британії через «Кіндертранспорт», зберігаються в її архівах і дотепер.

Політика 15 листопада 1938 року, через 5 днів після подій «Кришталевої ночі», «Ночі розбитих вітрин» у Німеччині та Австрії, делегація британських єврейських лідерів звернулася особисто до Прем'єр-міністра Великої Британії Невілла Чемберлена. Серед іншого вони просили британський уряд про дозвіл тимчасового ввезення в країну єврейських дітей без батьків та інших супроводжуючих.

Наступного дня Кабінет міністрів обговорював це питання, і згодом підготував законопроєкт для подання до парламенту країни. Законопроєкт проголошував, що уряд відмовиться від деяких імміграційних вимог з метою уможливити в'їзд до Великої Британії несупроводжуваних дітей від віку немовлят і аж до 17 років.

Про жодні обмеження на кількість біженців публічно ніколи не повідомлялося. Спочатку планувалося ввезти до країни 5000 дітей, проте коли відхилило прохання дозволити ввезення 10 000 біженців на підконтрольну Британії територію Палестини, плани були вимушено переглянуті і число запланованих на переміщення до Британії юних біженців зросло до 15 тисяч

Напередодні дебатів про біженців у Палаті громад Великої Британії 21 листопада 1938 року міністр внутрішніх справ сер Семюель Гор зустрівся з численною делегацією, яка представляла різні єврейські і неєврейські спільноти, що діяли від імені біженців. Співтовариства об'єдналися у міжконфесійну організацію під назвою «Рух за турботу про дітей із Німеччини». Міністр внутрішніх справ погодився на запровадження прискореного процесу імміграції: проїзні документи мали видаватися на підставі списків груп, а не окремих клопотань. Організація своєю чергою пообіцяла знайти будинки для всіх без винятку дітей. Вони також заявили про готовність повністю фінансувати «Кіндертранспорт» і дали обіцянку, що жоден з біженців не стане фінансовим тягарем для британського суспільства. Кожна дитина, що ввозилася, мала грошову гарантію у розмірі 50 британських фунтів для можливості подальшої рееміграції: перебування в країні вважалось тимчасовим.

Організація та керівництво У дуже стислий термін «Рух за турботу про дітей з Німеччини», пізніше відомий як «Рух дітей-біженців» (), за сприяння «Всесвітнього єврейського фонду допомоги» направив своїх представників до Німеччини та Австрії для створення системи з відбору, організації та перевезення дітей.

25 листопада британські громадяни почули по радіо BBC заклик від лідера ліберальної фракції у Палаті громад Герберта Семуеля тимчасово взяти під опіку єврейських дітей. Незабаром надійшло близько 500 пропозицій, а волонтери RCM почали відвідувати потенційні прийомні будинки та складати звіти про умови проживання. Розміщення єврейських дітей у єврейських будинках окремо не обумовлено. Волонтери також не дуже ретельно досліджували мотиви та характер прийомних батьків. Вимоги полягали лише щоб будинок мав здаватися чистим, а родина респектабельною.

У Німеччині створили мережу з волонтерів, які працювали цілодобово, щоб скласти пріоритетні списки тих, хто перебував під найбільшою загрозою. До них входили підлітки, які були у концтаборах або під загрозою арешту, польські підлітки та діти, яким загрожувала депортація, діти в єврейських дитячих будинках, діти, батьки яких перебували за межею бідності, та діти, один із батьків яких перебував у концентраційному таборі. Коли юні потенційні біженці були виявлені та згруповані за списками, їх опікунам чи батькам було повідомлено дату поїздки та інформацію щодо від'їзду. Вони могли дати дитині з собою лише невелику валізу без будь-яких цінностей та не більше 10 німецьких марок. Інші діти не мали нічого, крім номера на грудях та написаного імені на спині. Деяких відправили з номерним посвідченням особи, що містило фото й напис: «Цей документ, що засвідчує особу, видається за згодою уряду Його Величності у Сполученому королівстві молодим людям, щоб бути прийнятими у Сполученому королівстві для виховних цілей під патронажем Міжнародного комітету. Цей документ не потребує візи». У графі особистих даних містилися рядки: стать, дата народження, місце проживання, повне ім'я та адреса батьків.

Перша партія з майже 200 дітей прибула в англійський порт Гарідж 2 грудня, всього через три тижні після подій «Кришталевої ночі». У наступні дев'ять місяців Велика Британія прийняла ще близько 10 000 дітей без супроводжуючих, переважно євреїв. Спочатку вони прибували переважно з Німеччини та Австрії. У березні 1939 року, після вторгнення німецької армії до Чехословаччини, були спішно організовані транспортування з Праги. У лютому та серпні потяги йшли з Польщі. Транспорт із окупованої нацистами Європи продовжував приходити аж до 1 вересня 1939 року. Після закінчення війни кілька тисяч дітей-біженців залишилися у Великій Британії і, подорослішавши, зробили значний внесок у британські збройні сили, промисловість, торгівлю, освіту, науку і мистецтво, захист і процвітання країни, що їх прихистила. Двоє з них стали лауреатами Нобелівської премії.

Здійснення транспортування та завершення програми

Нацисти ухвалили, що евакуація не повинна блокувати порти в Німеччині, а тому більшість груп вирушали поїздами до Нідерландів, а потім морем до британських портів, таких як Гарвіч. Зокрема, пороми вирушали з міста , що знаходиться поблизу Роттердама. З англійських портів діти поїздами вирушали на лондонську станцію Ліверпуль-стріт, де їх зустрічали прийомні сім'ї. Деякі діти, яким заздалегідь не були підібрані прийомні батьки, розміщувалися в центрах тимчасового утримання, що знаходились у таборах літнього відпочинку. Водночас відомий як мінімум один випадок транспортування безпосередньо з Німеччини: 13 червня 1939 року судно «Європа» прибуло до Саутгемптона з німецького Бремена.

Перший «Кіндертранспорт» покинув Берлін 1 грудня 1938 року і прибув до Гаріджа 2 грудня із 196 дітьми. Більшість із них були єврейського походження й до цього мешкали в берлінському дитячому будинку, спаленому нацистами в ніч на 9 листопада. Інші ж були з ГамбургаThe Times. — London: 3 December 1938. — С. 14..

Перший потяг з Відня після переговорів з Адольфом Айхманом прибув до Нідерландів 10 грудня 1938 з шістьма сотнями дітей. Основна група із 500 осіб, була відправлена до Гарвіча та розміщена в таборі відпочинку в бухті Доверкаурт біля міста, а сотня осіб тимчасово залишилася в НідерландахThe Times. — London: 12 December 1938. — С. 13..

Багато представників від квакерів супроводжували групи з Німеччини до Нідерландів або зустрічали їх на станції Ліверпуль-стріт, щоб переконатися в розподілі всіх без винятку дітей. Між 1939 і 1941 роками 160 юних біженців, що залишилися без прийомних сімей, були відправлені до Школи Віттінгема в Східному Лотіані (Шотландія). Школа розташовувалася на території маєтку сім'ї і в будинку покійного прем'єр-міністра Великої Британії Артура Балфура, автора Декларації Балфура 1917 року.

Наприкінці серпня 1939 року у RCM закінчилися гроші, й було ухвалено рішення про те, що більше дітей організація прийняти не в змозі. Остання група 1 вересня 1939 все ще залишалася на окупованій Німеччиною території. Того ж дня Німеччина вторглася до Польщі, а за два дні Велика Британія та Франція оголосили війну Німеччині. Група покинула Прагу 3 вересня 1939 року, але виїхати з країни не змогла й була повернута назад.

Останній відомий, але вже нерегулярний пором SS «Bodegraven» з 80 дітьми на борту покинув голландський порт Еймейден під німецьким авіаційним кулеметним вогнем 14 травня 1940 року в день капітуляції нідерландської армії. Судно благополучно досягло Ліверпуля.

Хостели «Хабонім» і «Кіндертранспорт»

Члени організації «», єврейського молодіжного руху, відіграли важливу роль у створенні хостелів у Південно-Західній Англії, куди була поміщена частина з дітей «Кіндертранспорту». Інші єврейські молодіжні рухи у Великій Британії згодом відкрили додаткові притулки.

Хостели перетворилися на центри вивчення релігійних і світських єврейських предметів, а також тимчасовий притулок для дітей. Близько 120 дітей виросло в роки війни в будинках в Ексмуті, Давліші та Тінмуті. Самі хостели були великими фамільними особняками, які були надані їх власниками. Деякі члени «Хабоніма» разом із дітьми старшого віку займалися сільським господарством для надання посильної допомоги армії. Як мову спілкування в хостелах використовувалася суміш з німецької, польської, чеської, івриту та англійської.

Записи Записи про кожну дитину, що прибула до Великої Британії через програму «Кіндертранспорт», до цих пір зберігаються організацією «Всесвітня єврейська допомога» у відділенні Єврейського комітету біженців. Копії цих документів можуть бути представлені членам сімей біженців за невелику оплату, що покриває лише канцелярські витрати.

Особи, що відіграли значиму роль в організації «Кіндертранспорту»

Ніколас Вінтон

Перед Різдвом 1938 року 29-річний британський біржовий маклер німецько-єврейського походження Ніколас Вінтон збирався летіти до Швейцарії на гірськолижний курорт, однак замість цього відправився до Праги, щоб допомогти товаришу волонтеру по работі з біженцями. Ніколас Вінтон заснував організацію, що мала на меті допомогу єврейським дітям з Чехословаччини, що були розлучені зі своїми батьками. Офісом організації слугував стіл у їдальні готелю на Вацлавській площі. Вінтон допоміг в'їхати до Великої Британії та знайшов житло 669 дітям. Мати Вінтона також допомагала у цьому та разом з мейденгедським ротарі-клубом і Комітетом біженців розміщала дітей у домах, а потім у хостелах. Протягом усього літа Вінтон розміщав рекламу із закликом до британських сімей прийняти біженців. Остання група, відправлена з Праги 3 вересня 1939 року, була повернута назад у зв'язку із вторгнення нацистів до Польщі та початком Другої світової війни.

Вілфрід Ізраель (; 1899—1943), ймовірно, був ключовою фігурою у рятуванні євреїв з Німеччини та окупованої Європи. Він попередив британський уряд через агента Френка Фолі про иайбутню «Кришталеву ніч» в листопаді 1938 року. Завдяки агенту Френку Фолі, паспортному працівнику консульства у Берліні, Вілфрід продовжив інформувати британську розвідку про діяльність нацистів. Він контактував з «Reichsvertretung» (німецька єврейська общинна організація) і «Hilfsverein» (організація, що безпосередньо надавала допомогу) й вів перемовини з британським урядом. Допомагав британським квакерам відвідати єврейські общини по всій Німеччині, щоб довести уряду Британії, що єврейські батьки дійсно були готові розлучитися зі своїми дітьми.

Гертруда Вісмюллер-Меєр