Історія морської піхоти США — історія заснування, застосування та розвитку морської піхоти, одного зі найстаріших видів Збройних сил США, одного з восьми воєнізованих департаментів США та одного з шести видів Збройних сил США. Історія морської піхоти США починається із заснування Континентальної морської піхоти 10 листопада 1775 року для ведення бойових дій між кораблями, забезпечення безпеки на борту кораблів та контролю дисципліни, а також допомоги десантним силам. Місія американської морської піхоти розвивалася разом зі зміною воєнної доктрини та зовнішньої політики США. Завдяки наявності морських сил на морі, Корпус морської піхоти США брав участь майже в кожному конфлікті в історії Сполучених Штатів. Він здобув популярність, коли його теорії та практика десантної війни виявилися пророчими, і зрештою стали наріжним камінням стратегії США на Азійсько-Тихоокеанському театрі Другої світової війни. До початку XX століття Корпус морської піхоти став одним з домінуючих інструментів теорії та практики ведення амфібійної війни. Його здатність швидко реагувати в стислі терміни на експедиційні кризи зробила і продовжує робити його важливим інструментом зовнішньої політики США.
У лютому 1776 року Континентальна морська піхота вирушила у свою першу експедицію. Наприкінці війни за незалежність Континентальна морська піхота разом із Континентальним флотом була розформована. Готуючись до Квазівійни з Францією, Конгрес вдруге створив ВМС США та Корпус морської піхоти. Найвідоміший подвиг морської піхоти цього періоду стався під час Першої берберської війни (1801—1805) в ході бойових дій проти берберських піратів. У 1846—1848 роках, під час мексикансько-американської війни морська піхота здійснила свій знаменитий штурм палацу Чапультепек, з якого відкривався вид на Мехіко, що стало їхньою першою великою експедиційною справою. У 1850-х роках морська піхота служила в Панамі та в Азії. В ході Громадянської війни в США Корпус морської піхоти відіграв лише незначну роль після участі в поразці Союзу в першій битві при Булл-Рані. У цей період, їхнім найважливішим завданням було патрулювання під час блокади та інші битви на кораблях, але їх мобілізували для участі в кількох операціях у міру розвитку війни. Решта XIX століття була періодом занепаду сил та самоаналізу щодо місії морської піхоти. За часів командування коменданта Джейкоба Зейліна (1864—1876) сформувалося багато звичаїв та традицій морської піхоти. Під час іспано-американської війни морські піхотинці очолили війська США на берегах Філіппін, Куби та Пуерто-Рико, демонструючи свою готовність до швидкого розгортання. Між 1900 і 1916 роками морська піхота продовжувала брати участь в іноземних експедиціях, особливо в Карибському басейні та Центральній та Південній Америці, включаючи Панаму, Кубу, Веракрус, Гаїті, Санто-Домінго та Нікарагуа.
У Першій світовій війні випробувані в боях ветерани-морські піхотинці відіграли центральну роль у військовій історії Сполучених Штатів після вступу країни у конфлікт. Між світовими війнами Корпус морської піхоти очолював генерал-майор Джон А. Леджейн, ще один популярний комендант. У Другій світовій війні морські піхотинці під керівництвом адмірала Німіца зіграли центральну роль у війні на Тихому океані, беручи участь майже в кожній значній битві. Корпус також досяг свого піку зростання, розширившись з двох бригад до двох корпусів із шістьма дивізіями та п'ятьма авіакрилами зі 132 ескадрильями. Під час битви за Іодзіму фотограф Джо Розенталь зробив знамениту фотографію «Підняття прапора на Іодзімі», на якій п'ять морських піхотинців та один морський санітар піднімали прапор США на горі Сурібаті.
Під час Корейської війни 1-ша Тимчасова бригада морської піхоти утримувала лінію фронту в битві за Пусанський периметр, де гелікоптери морської піхоти вперше дебютували в бою. Морська піхота також відіграла важливу роль у війні у В'єтнамі в таких битвах, як Дананг, Хюе та Кхешані. Морська піхота діяла в північних районах I корпусу Південного В'єтнаму та вела як постійну партизанську війну проти В'єтконгу, так і періодичну звичайну війну проти регулярних військ армії Північного В'єтнаму. Американська морська піхота вирушила до Бейрута під час Ліванської війни 1982 року. 23 жовтня 1983 року казарми морської піхоти в Бейруті були підірвані, що спричинило найбільші втрати мирного часу для корпусу в його історії. У війні в Перській затоці морська піхота також брала найактивнішу участь у визволенні Кувейту, коли армія здійснювала наступ безпосередньо на територію Іраку. I експедиційний корпус морської піхоти налічував на цей час 92 990 осіб, що зробило операцію «Буря в пустелі» найбільшою операцією морської піхоти в історії.
Зміст
Американська революція 9 листопада 1775 року Другий Континентальний конгрес зібрався у Філадельфії, порадившись з Військово-морським комітетом щодо направлення десантної експедиції до Галіфакса в Новій Шотландії. Розпочавши дві сухопутні експедиції до річки Святого Лаврентія місяцями раніше (коли війська Річарда Монтгомері та Бенедикта Арнольда прямували до Квебека, щоб об'єднати сили, що пізніше призвело до битви за Квебек), Конгрес був переконаний, що відправка морської піхоти для боїв у морі та участі у військових операціях на березі має першочергове значення для атаки на важливу британську військово-морську базу в Галіфаксі та для закупівлі провізії та припасів, якщо це можливо.
10 листопада 1775 року Конгрес доручив Військово-морському комітету сформувати два батальйони морської піхоти коштом Континентального конгресу. Також Конгрес вирішив, що морська піхота буде використана не лише для експедиції до Нової Шотландії, але й для подальшої служби. Корпус морської піхоти США досі святкує 10 листопада як свій офіційний день народження. Запозичені у Королівського флоту традиції та друковані інструкції були викладені у «Правилах статуту ВМС Сполучених Колоній». Передбачалося, що американські морські піхотинці виконуватимуть ті ж функції, що й британські морські піхотинці.
Два батальйони Континентальної морської піхоти офіційно були «засновані», коли Конгрес видав перше доручення капітану Семюелю Ніколасу 28 листопада 1775 року. Вашингтон запропонував Конгресу набрати безробітних моряків у Нью-Йорку та Філадельфії (яка на той час була першою столицею країни до переїзду до округу Колумбія) для батальйонів морської піхоти, що комплектувалися. Конгрес погодився з цим рішенням. Капітан Ніколас призначив ще десять офіцерів морської піхоти. Більшість офіцерів та новобранців були філадельфійськими дрібними торговцями та бізнесменами, кваліфікованими торговцями та робітниками, а також некваліфікованими робітниками. Було сформовано п'ять рот приблизно з 300 морських піхотинців. Попри те, що вони були озброєні, перші американські морські піхотинці не були забезпечені стандарною уніформою.
До 17 лютого 1776 року Континентальна морська піхота здійснила посадку на шість кораблів Джона Гопкінса для своєї першої експедиції. Це була перша десантна експедиція Континентального флоту та морської піхоти. Гопкінсу було доручено патрулювати південне узбережжя Америки, щоб перехопити та ліквідувати будь-яку британську силу в разі появи, а потім повернутися на північ до Нової Англії та виконати аналогічні завдання. Йому було доручено атакувати британський флот під командуванням Джона Мюррея, 4-го графа Данмора, у Чесапікській затоці. Втім, Гопкінс вважав отримані накази необґрунтованими, а ворога занадто сильним. Оскільки військові кораблі повстанців вже діяли біля узбережжя Нової Англії, а Середні колонії формували власні військово-морські сили берегової оборони, накази Гопкінсу мали стратегічний сенс. Однак з причин, які залишаються незрозумілими, він не виконав цих амбітних наказів зачистити південні моря від британських кораблів та захистити південне узбережжя Америки. Замість цього, без команди, він наказав своїй ескадрі прямувати на південь до Багамських островів.
1 березня 1776 року його ескадра досягла Багамських островів, де почала переслідувати незначні британські сили, що охороняли невеликі острови навколо острова Нью-Провіденс, та здійснювати набіги, здобуваючи порох для армії Вашингтона.
3 березня 1776 року Континентальна морська піхота здійснила свою першу в історії Америки морську висадку, спробувавши застосувати морський десант у рейді на Нассау. Однак їм не вдалося досягти фактору несподіванки, оскільки Гопкінс наказав своїм капітанам здійснити висадку всіх своїх 234 морських піхотинців та близько п'ятдесяти моряків на острові Нью-Провіденс, щоб штурмувати британський форт Монтегю, сподіваючись захопити припаси та провізію. Наступного дня вони вирушили до форту Нассау, щоб захопити більше пострілів, снарядів та гармат. Однак невдала несподівана атака напередодні попередила захисників і дозволила британському губернатору відправити їхні запаси пороху вночі. Одне британське торгове судно втекло, залишивши лише 24 бочки пороху. Континентальна морська піхота та моряки вивезли з гарнізонів гармати та боєприпасів перед відправленням. Трофейні матеріали були необхідними для озброєння Континентальної армії.
16 березня комодор Гопкінс відступив з Нью-Провіденса і вирушив до Род-Айленда. На зворотному шляху ескадра захопила чотири невеликі призові кораблі. Повертаючись з Багамських островів, ескадра Гопкіна 5 квітня зіткнулася з британським кораблем біля узбережжя Нью-Йорка, і морські піхотинці Ніколаса брали участь у захопленні «Болтона». Наступного дня [6 квітня] морські піхотинці та моряки вступили в морську битву між кораблями Гопкіна «Кебот» та «Альфред» та британським фрегатом «Глазго» неподалік від узбережжя Лонг-Айленда. Чотири морські піхотинці були поранені та семеро вбиті; лейтенант Джон Фіцпатрік став першим континентальним морським піхотинцем, який загинув у бою. Ескадра Гопкіна досягла Нью-Лондона 8 квітня 1776 року.
Зарахування Джона Мартіна на службу ознаменувало появу першого морського піхотинця афроамериканського походження. У Філадельфії у квітні 1776 року він підписав контракт на службу на борту континентального брига «Репризал», що пришвартувався разом із «Лексінгтоном» у Філадельфії. Під час патрулювання біля Вірджинських мисів «Лексінгтон» зіткнувся з «Едвардом», і моряки та морські піхотинці піднялися на борт британського бригантино-шлюпа та захопили його 7 квітня 1776 року.
Тим часом флот Гопкінса знову вийшов у море в Атлантиці. 29 травня 1776 року континентальні моряки та морські піхотинці на борту бригантини «Андреа Доріа» захопили два британські транспорти, кожен з яких мав піхотну роту. Після цього до кінця весни 1776 року ескадра Гопкіна патрулювала узбережжя Нової Англії аж до півночі Нової Шотландії. Більшість моряків і морських піхотинців страждали від хвороб, дезертирства та звільнення офіцерів. Загони морської піхоти переміщувалися з судна на судно та тимчасово посилювалися Континентальною армією та ополченням. Влітку 1776 року ескадра Гопкінса повернулася до Філадельфії. Семюеля Ніколаса було підвищено до майора 25 червня завдяки його службі в експедиції в Нью-Провіденсі.
4 липня 1776 року було підписано Декларацію незалежності. Континентальні моряки та морські піхотинці піднялися на борт корабля «Репризал» та 27 липня вирушили на південь до Карибських островів. Їхнім завданням було доставити Вільяма Бінгема, агента з американських колоній на Мартиніку, для отримання розвідувальних даних, додаткової зброї та припасів для армій Джорджа Вашингтона. Під час подорожі вони зустріли британський військовий шлюп «Шарк» біля узбережжя Мартиніки та витіснили його з цього району. 13 вересня «Репризал» та супроводжуючі його морські піхотинці повернулися до Філадельфії з Вест-Індії.
До осені 1776 року майор Ніколас зібрав чотири нові роти морської піхоти для чотирьох нових фрегатів, які мали бути завершені та введені в експлуатацію у Філадельфії. Загони морських піхотинців охороняли як континентальні, так і державні судна та склади, чекаючи на відплиття своїх фрегатів