Альбіон, чи Алебіон − в античній та ранньомодерній міфології велетень. Спершу з’явився в грецькій міфології як син Посейдона та правитель Лігурії; в ранньомодерних текстах реінтерпретується як правитель та епонім острова Альбіон. Образ Альбіона почасти використав у своїй поетичній міфології Вільям Блейк (але в нього Альбіон − першолюдина).

У грецькій міфології Коли Еврістей наказав Гераклові пригнати в Мікени корів Геріона (велетня, що жив на острові Ерифія, що в океані на крайньому заході), зворотний маршрут Геракла пролягав через безліч регіонів Європи, зокрема й Лігурію, що на північному заході Італії. В Лігурії мешкали двоє велетнів-синів Посейдона − Альбіон та Дерцин. Побачивши біля свого житла величезну кількість корів, брати вирішили викрасти частину тварин. Геракл виявився досвідченим погоничем і одразу помітив злодіїв. Він запропонував братам повернути вкрадене. Але вони й не думали нічого повертати.

Почалася жорстока битва. Альбіон та Дерцин були підтримані численним військом. Геракл та його армія билися сміливо, але потім у них закінчилися стріли. Становище було дуже тяжке. Тоді Геракл помолився своєму батькові Зевсу і попросив про допомогу. І Зевс відгукнувся: на велетнів посипався град каміння, і вони були вбиті. Так під захистом батька Гераклові вдалося здобути перемогу і повернути викрадених тварин у стадо.

Ця історія згадується в роботах Гая Юлія Гігіна (який твердить, що саме вона відображена в сузір’ї Геракла, де герой стоїть навколюшках, молячись Зевсові), Діонісія Галікарнаського, деяких інших авторів. Ім’я Альбіонового брата варіюється від джерела до джерела: Бергіон, Ліг.

У ранньомодерній міфології

Вперше образ Британії як острова велетнів постає в творі Джеффрі Монмутського «Історія королів Британії», але велетня на ім’я Альбіон там нема. У пізніших середньовічних переказах британські велетні оголошуються нащадками принцеси-мужевбивці Альбіни, доньки вигаданого сирійського царя Діоклетіана, від неї ж виводиться й назва острова.

Але в ранньомодерні часи Альбіон, син Посейдона (чи, як частіше він зветься в даний період, Нептуна), пригадується та інтегровується до міфології Британських островів. Першими співвіднесли велетня Альбіона з Альбіоном − давньою назвою Британії Н. Перотт у Comucopiae (Venice, 1489) та Г. Рінгманн у Descriptio Europae (1511). В Англії цю традицію підхопив сер Томас Еліот в енциклопедії Bibliotheca Eliotae, 1542 та 1545, разом із терміном «Альбіонічна цивілізація», який запропонували антиквари Джон Бейл та Джон Твайн. Пізніше той таки Джон Бейл у праці Scriptorum illustrium majoris Britanniae catalogus (перше видання 1548, друге 1557-1559) створив повноцінну легенду про Альбіона: Альбіон − четвертий та улюблений син Нептуна (він же Нафтухім, син біблійного Міцраїма, предка єгиптян, ототожненого з Осірісом) та Амфітріти, та отримує від батька острів Альбіон як найкращий із відомих островів (Бергіон, брат Альбіона, отримує Ірландію, а Лестрігон − Іспанію). Альбіон швидко уярмлює місцевих кельтів, які прийшли сюди 310 років тому з королем Самотом (Samothes), та править островом 44 роки. Кінець кінцем Альбіон та Бергіон гинуть від руки Геракла, ототожненого з біблійним Лехабімом, іншим сином Міцраїма-Осіріса, але велетні з роду Альбіона мешкають на однойменному острові аж до Брута Троянського.

Джон Твайн прийняв легенду про Альбіона, але легенду про короля Самота відкинув, зробивши Альбіона першим мешканцем Британії. Надалі історія Альбіона (у версії Бейла) переказується в «Хроніках Англії, Шотландії та Ірландії» Рафаеля Холіншеда, а також − в «Історії Британії» Джона Мілтона.

Список приміток