Володимир Михайлович Іванишин (17 листопада 1939, с. Дуба, нині Калуського р-ну Івано-Франківської обл. — не пізніше 15 грудня 1985, Одеська область, похований у Дубі) — український педагог, поет, художник, дисидент, політв'язень.
Життєпис
Походження і кар'єра Володимир Іванишин народився 17 листопада 1939 року в с. Дуба (нині Калуського району Івано-Франківської області) як наймолодший із трьох синів.
Середній син Євген у серпні 1948 року пішов у повстанці (псевдо – Вітер). 14 жовтня 1949 року, як видно з «Довідки-огляду», «під час проведення чекістсько-військової операції» окупанти оточили повстанців у лісі біля села Нижній Струтинь поблизу Рожнятова. Один з оточених Вітер, коли його намагалися захопити в полон, «учинив збройний опір» і був убитий. Мав 20 років.
Родину учасника національно-визвольного руху заслали в Томську область, а майно конфіскували. Сибірська каторга Іванишиних тривала 10 років; для Володі, призваного до війська, трохи менше. У Бундюрському лісопункті 1958 року трапилося ще одне нещастя: у 30 років втопився, рятуючи російську дівчину, найстарший син Василь Іванишин.
На Батьківщині Володимир закінчив чотири класи, а 5–9 — на спецпоселенні (певне, там уперше його «душі торкнулось слово»).
У 1958—1961 рр. — на службі у Радянській армії. Після повернення в Україну навчався на російському відділенні філологічного факультету Івано-Франківського педагогічного інституту (1963–1965), водночас учителював.
Дисидентська діяльність 28 серпня 1968 арештований за звинуваченням у зберіганні документів антирадянського і «націоналістичного» змісту. У квартирі провели обшук, згодом – ще два. З-поміж «крамольних» на ті часи речей забрали рукописи статей «Українська освіта в шовіністичному зашморзі», «З приводу процесу над Погружальським», «Відповідь матері В. Симоненка Щербань Г. Ф.», «Український націоналізм на сучасному етапі». Забрали навіть надруковані на початку 1960-х у радянських виданнях і переписані від руки поезії В. Симоненка, Л. Костенко, І. Драча, М. Вінграновського, Д. Павличка, також всякі виписки, старі книги, адреси і навіть записні книжки з прізвищами учнів та виставленими оцінками.
На час арешту був автором кількох публіцистичних заміток і рецензій, зокрема, на книгу А. Матвієнко «Живе слово» (Київ, 1964), на поетичну збірку А. Малишка «Дорога під яворами», опубліковану в скороченому варіанті під назвою «На все життя». Серед вилучених під час обшуку матеріалів збереглися ще дві рецензії: «Віра – це праця» (на «Протуберанці серця» І. Драча) та «Гімн святому» – на повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» (принагідно перекладав цю повість російською мовою). Звільнений 29 січня 1969. Рецензував збірку новел Григора Тютюнника «Запах деревію», роман Ірини Вільде «Сестри Річинські», альбом писанок, книгу «Василь Стефаник у критиці та спогадах», нове видання діячів «Руської трійці».
З оригінальних поетичних зразків в архівах КГБ зберігаються як речовий доказ вилучені під час першого обшуку три твори: «Руки», «Мене ти, батьку, привчаєш…» і «В космосі – історія…».
Зазнавав переслідувань, був відсторонений від педагогічної роботи, змушений часто змінювати місця проживання. Працював лісорубом, електриком, муляром, малярем, кочегаром. Знаходив тимчасове помешкання у вірних друзів: на дачі, в майстерні, на горищі.
З 1984 року його насильно утримували в психіатричній лікарні. Трагічно загинув за незʼясованих обставин в грудні 1985 року в Одеській області.
Творчість Творча спадщина Володимира Іванишина охоплює поезію, літературну критику, публіцистику та есеїстику. У своїх творах він поєднував національно-патріотичні мотиви з глибокими морально-філософськими роздумами про долю України, людську гідність і свободу. У 1970-х роках присвятив В'ячеславові Чорноволу, який перебував у радянських таборах у Сибіру, поетичні твори «Тернова ружа» та «Загаси білу ватру у грудях». Автор пісні «Колискова», що у виконанні Галини Менкуш увійшла до художнього фільму «Пропала грамота» (1972, режисер Борис Івченко). Виступав також як літературний критик, рецензуючи твори сучасних українських письменників, зокрема Григора Тютюнника, Ірини Вільде та інших. Наприкінці життя опублікував есеї про творчість Василя Стефаника — «Поет любові» («Наша культура», Варшава, 1981, № 5) та «Син землі» (там само, 1983, № 7), у яких осмислював художній світ класика української літератури.
Пам'ять Про обставини загибелі, а також про поховання в селі Дуба знято невелике відео.
Примітки
Джерела