Італійська війна 1536—1538 років — це конфлікт між королем Франциском I та Карлом V, імператором Священної Римської імперії та королем Іспанії. Метою було здобуття контролю над територіями в Північній Італії, зокрема над Міланським герцоґством, яке Карл передав своєму синові Філіпу. Під час війни французькі війська вторглися в Північну Італію з метою захоплення Мілана, а імперсько-іспанські війська у відповідь вторглися у Францію.
Ніццьке перемир'я, підписане 18 червня 1538 року, поклало край бойовим діям, залишивши Турин у руках французів, але не спричинивши значних змін на карті Італії. Загалом, Священна Римська імперія та Іспанія зберегли за собою Мілан і зміцнили верховенство Габсбурґів над Італією, проте Савоя та П'ємонт були окуповані Францією. Війна посилила ворожнечу між Габсбурґами та Францією, а також зміцнила зв'язки між Францією та Османською імперією, яка виступила на боці Франциска I проти Карла V.
Причини
Довгострокові У 1500 році Людовік XII уклав угоду з Фердинандом II про поділ Неаполітанського королівства після усунення Фредеріка IV з неаполітанського престолу. Ця угода відома як Ґранадський договір. Таке рішення було гостро розкритиковане впливовими діячами, такими як Нікколо Мак'явеллі, думку якого поділяли багато жителів Італії. Коли Карл V прийшов до влади в 1519 році, він зміцнив свої позиції в Італії, об'єднавши Іспанію та Священну Римську імперію.
Короткострокові
Війна між імператором Карлом V і Франциском I розпочалася в 1536 році після смерті Франческо II Сфорца, герцоґа Міланського. Сфорца не мав дітей і помер від тривалої та болісної хвороби в 1535 році. Оскільки в нього не було спадкоємців, його династія припинилася, і Карл V, чия племінниця Христина Данська була дружиною Франческо, успадкував герцоґство. Ані народ, ані інші італійські держави не висловили протестів проти переходу Міланського герцоґства під владу Карла V. Ця зміна влади ознаменувала нову еру для Франції, оскільки Жан де Ла Форе був відправлений послом до Османської імперії — території, яку прагнули залучити до союзу через широкий асортимент товарів для торгівлі та потужну армію. Де Ла Форе і Франциск I уклали альянс з Османською імперією, що забезпечило Франції сильну армію, готову атакувати такі цілі, як Марсель і П'ємонт — регіони поблизу італійської Ґенуї.
Хід війни Коли син Карла Філіп успадкував герцоґство, Франциск вторгся в Італію. Французький генерал Філіпп де Шабо в березні 1536 року ввів свою армію в П'ємонт і наступного місяця захопив Турин, але не зміг взяти добре укріплений Мілан. У відповідь Карл вторгся у Прованс, просунувшись до Екс-ан-Прованса, і захопив його в серпні 1536 року, але його просування зупинила французька армія, яка заблокувала шляхи до Марселя. Після цього Карл відступив до Іспанії, не наважившись атакувати сильно укріплений Авіньйон. Існує також історія, що французькі війська навмисно залишали на деревах перестиглі фрукти, намагаючись викликати у військ Карла дизентерію.
Поки Карл V був зайнятий боями у Франції, армія Франциска I в П'ємонті отримала значне підкріплення генералами, військами та кіньми і рушила до Ґенуї. У 1536 році Франція уклала союз з Османською імперією завдяки дипломатичним зусиллям Жана де Ла Форе. До кінця 1536 року франко-турецький флот під командуванням Барбаросси базувався в Марселі, загрожуючи Ґенуї, і планував атакувати її одночасно з французькими сухопутними військами. На жаль для французів та османів, коли вони прибули до Ґенуї в серпні 1536 року, оборона міста була нещодавно посилена. Замість цього війська рушили до П'ємонту, захопивши там багато міст.
У 1537 році Барбаросса здійснив набіг на італійське узбережжя Апулії як підготовку до франко-османського сухопутного вторгнення в Неаполь, але останнє не відбулося через опір місцевих сил під командуванням віцекороля Педро де Толедо. Адмірал Карла V Андреа Доріа також здобув морську перемогу біля Антипаксоса над ар'єрґардом османської армади. Потім Барбаросса обложив венеційську колонію Корфу, хоча це надало лише обмежену допомогу французам.
Оскільки Карл V опинився затиснутим між французьким вторгненням і османами, а Франциск не зміг просунутися вперед, обидві сторони врешті-решт уклали мир, підписавши Ніццьке перемир'я 18 червня 1538 року.
Наслідки Ніццьке перемир'я, підписане 18 червня 1538 року, завершило війну, залишивши Турин у руках французів, але не змінивши суттєво карту Італії. Примітно, що під час підписання Карл і Франциск відмовилися сидіти в одній кімнаті через сильну взаємну ненависть. Папа Павло III був змушений вести переговори, переходячи з кімнати в кімнату, щоб досягти згоди між двома лідерами. Напруженість, що виникла внаслідок цієї війни, призвела до того, що Карл V приєднався до Священної ліги Папи Павла III проти османів, яка розпалася після поразки через внутрішні чвари в битві біля Превезі 28 вересня 1538 року.
Загалом, зберігши Мілан, Іспанія здобула значний контроль над Італією. Ця війна означала кінець незалежності кількох італійських держав, і більша частина Італійського півострова опинилася під владою (або впливом) іноземних монархів. Політична роздробленість Італії та відсутність єдиної відповіді на тиск з боку Франції та Іспанії зробили її вкрай вразливою до європейської політики та іноземних вторгнень. Цей мир тривав недовго, оскільки нова війна спалахнула в 1542 році. Крім того, різні частини півострова зазнали значних руйнувань територій, міст та інфраструктури. Часом армії грабували міста та влаштовували різанину в сільській місцевості.
Ця війна поглибила ворожнечу між французами та іспанцями, які продовжували боротися за контроль над територіями та вплив у Європі. Наприклад, навіть після смерті Франциска I у 1547 році, його наступник Генріх II продовжив агресію проти сил Габсбурґів. Війна виснажила обидві країни фінансово, але зміцнила союз між османами та французами, оскільки лише їхні спільні зусилля змусили Карла V прагнути миру, щоб уникнути війни на два фронти.
Примітки
Джерела