Нобумаса Суецу́гу (; 30 червня 1880 — 29 грудня 1944) — японський штабний офіцер, воєначальник і політик, адмірал. Міністр внутрішніх справ (1937—1939).

Біографія Суецугу народився в префектурі Ямагуті був молодшим сином колишнього самурая на службі в домі Токуяма. Він закінчив 27-й клас Імператорської військово-морської академії Японії, посівши 50-те місце серед 114 курсантів. Службу розпочав 16 грудня 1899 року мічманом на броненосці «Х'єй». Він служив молодшим офіцером на кількох менших суднах, включаючи бойовий похід під час російсько-японської війни на канонерському човні «Бандзьо». У 1905 році — командувач артилерії на крейсері «Такатіхо». Після війни він навчався у Військово-морському штабному коледжі, де спеціалізувався на морській артилерії, закінчивши його з відзнакою у випуску 1909 року у званні лейтенанта-командера. У 1909—1910 роках — командувач артилерії на лінійному кораблі «Хідзен», у 1911/12 роках — на броненосному крейсері «Токіва». З 1912 року перебував на штабній роботі.

У 1914 році його було направлено до Великої Британії військово-морським аташе під час Першої світової війни та підвищено до командера. Під час війни він служив на кораблях HMS Agamemnon та HMS Queen Mary і писав репортажі про Ютландську битву. Він став рішучим прихильником збільшення використання підводних човнів Імператорським флотом Японії, які, на його думку, можна було б використовувати з перевагою у стратегії виснаження проти ВМС США за умови подолання проблем з операціями на великих відстанях.

Після повернення до Японії в 1916 році він служив у штабі 1-го флоту. 1 грудня 1918 року Суецугу було підвищено до капітана та доручено командування крейсером «Тама», яким командував до 5 серпня 1919 року.

Згодом Суецугу входив до складу японської делегації на переговорах щодо Вашингтонського морського договору в 1921 році, хоча він був помітним членом Фракції флоту. Під час свого перебування на посадах у Генеральному штабі Імператорського флоту Японії він працював над переглядом японських бойових планів та стратегій, особливо спрямованих проти ВМС США, та протистояв зусиллям Фракції договору, особливо після підписання Лондонського морського договору. У 1923 році його підвищили до контрадмірала, а в 1927 році — до віцеадмірала.

1 грудня 1922 року призначений начальником 1-го (оперативного) управління Морського Генштабу. З 1 грудня 1923 по 1 грудня 1925 року — командир 1-ї ескадри підводних човнів. 26 липня 1926 року призначений директором Бюро освіти Морського міністерства, а 10 грудня 1928 року — 1-м заступником начальника Морського Генштабу (до 10 червня 1930). З 1 грудня 1930 року — начальник Маньчжурського морського району. 1 грудня 1931 року призначений командувачем 2-го флоту. З 15 листопада 1933 по 15 листопада 1934 року командував Об'єднаним і 1-м флотами. З 15 листопада 1934 по 2 грудня 1935 року був начальником військово-морської бази в Йокосуці. З 2 грудня 1935 року — військовий радник імператора Хірохіто. 15 жовтня 1937 року він вийшов у відставку з дійсної служби та пішов до резерву.

14 грудня 1937 року Суецугу був призначений міністром внутрішніх справ у першому кабінеті Коное, де обіймав цю посаду до 5 січня 1939 року. Відомий своєю вкрай антилівою політикою, Суецугу негайно наказав спеціальній поліції Токко розпочати масові арешти відомих лівих осіб. Він рішуче підтримував плани Коное щодо створення однопартійної держави під керівництвом Асоціації допомоги трону. Він був відвертим прихильником Тристороннього пакту з нацистською Німеччиною та фашистською Італією, а також відверто виступав проти тих, хто в уряді та навіть в Імператорській японській армії виступав за переговорне врегулювання, щоб припинити Другу китайсько-японську війну.

З січня по серпень 1939 року він обіймав посаду радника кабінету міністрів за адміністрації Хірануми. З 3 квітня 1940 по 3 квітня 1941 року — начальник Морського Генштабу. З жовтня до кінця грудня 1944 року — спеціальний радник кабінету міністрів за адміністрації Коїсо.

Суецугу помер у грудні 1944 року. Його могила знаходиться на цвинтарі Тама у Фучу, Токіо.

Сім'я Старший син Суецугу, Нобуйосі, пішов за ним до Імператорського флоту Японії, закінчивши 20-м серед 113 курсантів 58-го класу Імператорської військово-морської академії Японії та дослужившись до звання командера. 7 квітня 1945 року він загинув у бою на борту лінкора «Ямато», служачи штабним офіцером 2-го флоту, і посмертно був підвищений до капітана.

Нагороди

Орден Священного скарбу 2-го класу (22 липня 1926) 1-го класу (9 січня 1934) Орден Вранішнього Сонця 1-го класу (29 квітня 1934) Медаль Російсько-японської війни Військова медаль 1914—1920 Медаль Перемоги Медаль Китайського інциденту 1937 Медаль національного фонду «Велика Маньчжурія» (Маньчжурська держава) Орден Святого Михайла і Святого Георгія (Британська імперія)

Примітки

Література

Посилання Біографія на сайті «Хронос». Nishida Imperial Japanese Navy