Геопоетика (походить від давньогрецького «Γεω» — «земля», «простір» та давньогрецького «Ποιητική»- «мистецтво слова») — це міждисциплінарний термін, що позначає пласт літератури, присвячений певним місцям, просторам. Також термін вживають на позначення розділу літературознавчої науки, що вивчає ці тексти. У своїй суті геопоетика об'єднує географію та літературу. Поняття набуває популярності в сучасних українських літературознавчих студіях, втім напрацьованої геопоетичної методології в українському літературознавстві ще немає. Наукові розвідки поодинокі.
Предмет дослідження
У XXI столітті геопоетика формується як нова міждисциплінарна наука, що виникає на основі літературознавства, психології та географії. Оскільки геопоетичний напрям досить новий навколо визначення його предмету та об'єкту дослідження точаться дискусії. На думку французького вченого Кеннота Вайта геопоетика — це «написання текстів про подорожі, особливо в екстремальних географічних умовах»http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Chseg_2014_17_4. Натомість український культуролог Ігор Сидоренко розглядає геопоетику як «наукову дисципліну, яка досліджує культурне тяжіння і структуризацію людського простору». Ідея вивчення хронотопу (часопростору) у літературознавчій науці запропонував М. М. Бахтін, але вчений концентрувався більше на часі, ніж просторі. Досліджував геопоетику також Романишин В., він розглядав цю науку «як художню топографію та теоретичну рефлексію над літературним часопростором». Серед геопоетичних термінів Шаблій О. виділяє: геотопос, геопоетичний образ, геопоетичний простір, геопоетичне місце (локус), геопоетичне поле, геопоетичний вектор, геопоетичне довкілля, геопоетичний симплекс, геопоетична система. Становлення геопоетики як науки ще триває, тож наявний термінологійний апарат може доповнюватися. Геотопоси (за визначенням Шаблія О.) — «це географічні місця, відштовхуючись від яких, автор поетичного твору створює просторово-часову багатовимірну матрицю, що є засобом організації просторової структури, точніше її образу». У геопоетичній науці трапляються трактування геотопосів як несамостійних компонентів хронотопу, але якщо розглядати місто як геотопос, то воно цілком самодостатнє у своєму бутті та поділяється на менші структури — локуси.
Сприйняття
Серед українських літературознавців у річищі геопоетики працюють Світлана Кочерга, Олег Шаблій, Ольга Харлан, Ігор Бондар-Терещенко та Віра Просалова. Геопоетику міста також досліджувала Тетяна Доній.
Примітки
Джерела
Доній Т. Архетипи і топоси постмодерністської поезії України та США: дис. … канд. філол. наук: 10.01.05. Київ, 2018. 230 с.