Педро Альварес де Толедо-і-Суньїга (13 липня 1484 – 21 лютого 1553) — іспанський державний діяч. Був першим ефективним іспанським віцекоролем Неаполя (1532–1552) і відповідав за значні соціальні, економічні та містобудівні перетворення в місті та в усьому Неаполітанському королівстві. Тесть Козімо I Медічі, великого герцоґа Тосканського.

Біографія

Ранні роки Педро народився в 1484 році поблизу Саламанки в Іспанії. Він був другим сином Фадріке Альвареса де Толедо, 2-го герцоґа Альба, та його дружини Ізабель де Суньїга-і-Піментель. Його бабуся по батьківській лінії, Марія Енрікес, була зведеною сестрою Хуани Енрікес, королеви-консорта Араґону та матері Фердинанда II Араґонського. Через цей родинний зв'язок імператор Священної Римської імперії та король Іспанії Карл V був троюрідним братом дона Педро.

Віцекороль Неаполя

Іспанія захопила Неаполітанське королівство в 1503 році й остаточно закріпила свою владу після невдалої спроби Франції відвоювати королівство в 1529 році. Протягом перших трьох десятиліть століття віцекоролівством правила низка незначних віцекоролів. Дон Педро прибув на посаду віцекороля у вересні 1532 року.

Роботи з перебудови міста, розпочаті доном Педро, тривали роками. Старі міські стіни були розширені, а вздовж морського узбережжя звели абсолютно нову стіну. Фортеці вздовж цих стін, а також далі по узбережжю від міста, були модернізовані, а Арсенал — військово-морські верфі — значно розширено. Дон Педро також побудував віцекоролівський палац та десяток кварталів казарм поруч із ним — квадратну сітку вулиць із багатоповерховими будівлями, що було унікальним для Європи того часу. Сьогодні ця частина Неаполя досі називається «Іспанський квартал». Метою було зробити невразливим не лише місто Неаполь, але й Неаполітанську затоку, а згодом і все віцекоролівство — тобто весь південноіталійський півострів.

Дон Педро правив жорстко. У 1542 році він закрив Понтаніанську академію. Він запровадив страти на місці за дрібні крадіжки на вулицях і зробив злочином, що карався смертю, носіння зброї вночі в місті. Він був безжальним у стосунках із феодальними баронами в сільській місцевості та заохочував їх переїжджати до міста, під нагляд центральної влади. Цей розпад земельних володінь поклав початок тенденції до урбанізації, оскільки як землевласницький клас, так і безземельне селянство ринули до Неаполя. До 1550 року населення міста становило 200 000 осіб, поступаючись у всій Європі лише Парижу. У самому місті він централізував адміністрацію, перемістивши всі суди в одне приміщення — замок Капуано, також відомий як «Вікарія».

Дона Педро пам'ятають як віцекороля, який безуспішно намагався запровадити іспанську інквізицію в Неаполі у 1547 році. Коли в травні 1547 року було оголошено про введення інквізиції, протест виник негайно і дуже швидко переріс у насильство. Це була не «народна» революція, а радше повстання багатьох землевласників із Неаполя, Салерно та їхніх околиць, які знали, що інквізиція мала репутацію конфіскатора багатства та власності тих, кого вона допитувала. Крім того, його головний фінансист, єврей Самуель Абраванель, разом із дружиною Бенвенідою, могли вплинути на нього, щоб він відмовився від своїх прагнень щодо інквізиції.

За наказом імператора Карла V дон Педро відступив, і введення інквізиції було скасовано. У 1552 році Карл V ще більше заспокоїв населення, відправивши Толедо до Сієни для вирішення місцевої проблеми. Віцекороль помер у Флоренції наступного року, де одна з його дочок, Елеонора Толедська, була герцоґинею-консортом Медічі.

Репутація дона Педро як містобудівника витримала випробування часом. Місто Неаполь досі несе його відбиток у незліченних місцях. Він мав бути похований у церкві Сан-Джакомо-дельї-Спаньолі в Неаполі, але через його раптову смерть у Флоренції його поховали у Флорентійському соборі.Via Toledo in Naples, information

Шлюб та діти У 1508 році дон Педро Альварес де Толедо одружився з Марією Осоріо-і-Піментель, 2-ю маркізою Вільяфранка-дель-Б'єрсо. У них були діти:

Елеонора Толедська, у 1539 році вийшла заміж за Козімо I Медічі, великого герцоґа Тосканського. Мала нащадків. Фадріке Альварес де Толедо-і-Осоріо, 3-й маркіз Вільяфранка-дель-Б'єрсо (1510–1569). Став 3-м маркізом після смерті матері в 1539 році. Був одружений з Інес Піментель, але нащадків не мав. Ґарсія Альварес де Толедо, 4-й маркіз Вільяфранка-дель-Б'єрсо (1514–1577). Став 4-м маркізом у 1569 році, коли його брат Фадріке помер бездітним. Був одружений з Вітторією Колонна, мав сина Педро, який дожив до 1627 року. Ана де Толедо, вийшла заміж за Лопо де Москосо Осоріо, 4-го ґрафа Альтаміра. Хуана Альварес де Толедо, вийшла заміж за Фернандо Хіменеса де Урреа, 2-го ґрафа Аранда. Ізабель де Толедо, вийшла заміж за Джана Баттісту Спінеллі, 2-го князя Каріаті. Луїс Альварес де Толедо-і-Осоріо, тимчасовий віцекороль Неаполя протягом 2 місяців у 1552 році, командор ордену Сантьяґо.

Примітки

Джерела