Чорна металургія Перу — галузь обробної промисловості Перу. З точки зору обсягів виробництва розвинена посередньо. Представлена заводами у Чимботе і Піско. Виробництво сталі в країні у 2024 році склало 1,6 млн т (47 місце в світі і 3 місце в Південній Америці).
Історія
Використання залізних руд індіанцями у доколоніальний період До приходу іспанських завойовників в індіанських народів, що проживали на території Перу, як, власне, й в інших народів обох Америк в цілому, була відсутня металургія заліза. Доколоніальні андські цивілізації, включаючи інків, опанували металургію міді, бронзи, золота та срібла, але так і не дійшли до виробництва заліза, і перебували у мідно-бронзовій добі напередодні приходу іспанців. Разом з тим, індіанські народи на території Перу з найдавніших давен були знайомі з залізними рудами, на які був багатий їхній край. Залізні руди використовувалися для виробництва фарби, камінних знарядь, виготовлення дзеркал і навіть, можливо, як флюс при виплавці кольорових металів тощо. Індіанцями використовувалися оксиди — магнетит і гематит, гідроксиди — гетит, лімоніт і охра. У стародавньому Перу фарби з окислених сполук заліза використовували для оздоблення храмів та інших будівель.Georg Petersen G. Mining and Metallurgy in Ancient Perú. Translated by William E. Brooks. Boulderб The Geological Society of America, Inc. pp. 31 — 33. ISBN 978-0-8137-2467-6 Дзеркала виготовляли з піриту («камінь інків»). Historical pyrite «mirrors» from the Ecuadorian Cañari culture, digital microscopy observations, mineralogical and elemental analysis. Journal of Archaeological Science: Reports. Volume 53, February 2024. На плавильному заводі періоду культури сікан (1030—1180 рр. н. е.) були виявлені невеликі шматочки гематиту і виявлено подрібнений гематит у шихті печі як можливий флюс, враховуючи вміст заліза в шлаках (36–37 % FeO). Втім, не з'ясовано чи гематит міг бути навмисно доданий як окремий флюс чи потрапляв у шихту випадково.N. L. Erb-Satullo, B. W. Klymchu. Iron in copper metallurgy at the dawn of the Iron Age: Insights on iron invention from a mining and smelting site in the Caucasus Journal of Archaeological Science. Volume 183, November 2025.
Широке застосування індіанцями залізних руд вимагало великого їх видобутку. Перший значний видобуток залізних руд в Перу провадився за часів давньої цивілізації наска в копальні Міна-Прімавера, де гематит добували як червоний пігмент для кераміки та мистецтва. Міна-Прімавера є найдавнішим виявленим великим залізорудним рудником на території Перу.
Щодо метеоритного заліза, надзвичайно мала кількість знахідок метеоритного заліза (наприклад, у Пачакамак) не дозволяють говорити про будь-яке помітне розповсюдження і використання його індіанцями Перу.
Стародавні перуанці, як і інші групи корінних американців, не досягли залізної доби. У мові кечуа у 16 столітті було слово на позначення заліза — «quillay». Однак, воно трапляється у словнику мови кечуа Санто-Томас (1560), що був складений через двадцять п'ять років після завоювання. Час його виникнення і походження не з'ясовано. Ймовірно, що на той час слово мовою кечуа використовувалося для опису заліза, яке використовували іспанці. Є припущення, що до того слово стосувалося метеоритного заліза або таких сполук, як гематит.
Металургія після колонізації Навіть після приходу європейських колонізаторів, що використовували залізні знаряддя праці і зброю, протягом віків чорна металургія і обробка чорних металів не мали помітного значення в економіці колонії, а потім незалежного Перу, натомість тут були розвинені видобуток і виплавка дорогоцінних і кольорових металів. Залізні вироби переважно імпортувалися, однак були й місцеві ковалі.
20 століття
Розвиток видобутку залізних руд На зламі 19 і 20 століть було відкрито велике родовище залізних руд Маркона, однак промисловий видобуток розпочався лише у 1953 році, спочатку для експорту руди в США, згодом — ще й для забеспечення внутрішніх потреб.Geoff Bertram. Metal Mining In Peru Since The Depression. Oxford, 1975. p. 21. На місці видобутку було побудовано ГЗК, що виробляв агломерат і котуни. Руда доставлялася у порти Сан-Ніколас і Сан-Хуан. У 1967 році для транспортування руди від родовища до порту побудовано 17-тикілометровий конвеєр. На той час видобуток досяг 6 — 7 млн т на рік, більшість руди йшло на експорт. В 1975 році гірничодобувну компанію Marcona, що належала капіталу з США, було націоналізовано і засновано Hierro Peru (HIERROPERU).
У 1992 році Hierro Peru S.A. було продано китайській групі компаній «Шоуган».
Металургійні підприємства У середині 20 століття всі сталеві вироби, що споживалася в Перу, імпортувалася. Імпорт становив 50 — 80 тис. т на рік. Споживання сталі на душу населення у 1949 році становило лише біля 7 кг.Peru. // Brief outline of steel industries in some Latin-American countries. New York: UN, Feb. 1953 pp. 20 — 21. Великомасштабне виробництво чавуну і сталі було розпочато в Перу лише наприкінці 1950-х років.
Ливарна справа 16 серпня 1936 року братами Марсано Вера () у місті Кальяо було засновано першу в Перу ливарню чорних металів — Fundición Callao S.A. (FUNCAL). . Ця компанія досі (2025) працює.
Металургійний завод Чимботе 4 червня 1943 року для економічного розвитку долини річки Санта і створення власної чорної металургії було створено державну компанію «Корпорасьон Перуана дель Санта» (), яка реалізувала такі фундаментальні проекти, як будівництво гідроелектростанції Каньон-дель-Пато (1958), будівництво порту Чимботе та металургійного заводу Чимботе.
За першим планом на заводі збиралися побудувати доменну піч. Однак, керівництво компанії відвідало дюжину заводів, переважно у Італії, Швеції, Данії, Норвегії, де вивчило досвід використання електропечей у виплавці металу з залізної руди. Ідея будівництва доменної печі була відхилена на користь встановлення електропечей бо електропечі давали менше металу, що відповідало невеликому ринку в Перу, і менше коштували. План — 2 електропечі продуктивністю 100 т чавуну на місяць. Руда — з Маркони.Industrial Reference Service. Vol. VI, Part 2, No. 12, February 1948. World Trade In Commodities. p. 2 На заводі було встановлено 2 норвезьких електродугових безшахтних печі системи Тисланда-Холе потужністю 13000 кВА кожна для виробництва чавуну з залізної руди, 2 дугових сталеплавильних печі, 1 прокатний стан для виробництва сортового і фасонного прокату, 1 стан для виробництва тонкого і товстого листового прокату. Сляби для листопрокатного виробництва імпортувалися з Франції. Виробнича потужність заводу становила 56 тис. т чавуну, 66,5 тис. т сталевих зливків, близько 79 тис. т готового прокату на рік, з яких 15 тис. т листопрокату і 50 тис. т сортового і фасонного прокату. Чавун виплавлявся з руди у печах системи Тісленд-Холе, сталь виплавлялася з чавуну з додаванням деякої кількості металобрухту у дугових сталеплавильних печах. Руда надходила на завод водним транспортом з родовища Маркона. Феросплави імпортувалися.
21 квітня 1958 року Перу стала п'ятою латиноамериканською країною (з двадцяти), що мала завод повного виробничого циклу (після Мексики, Бразилії, Колумбії і Чилі).C. Langdon White and Gary Chenkin. Peru Moves onto the Iron and Steel Map of the Western Hemisphere. Journal of Inter-American Studies. Volume 1 , Issue 3 , July 1959, pp. 376—386. Причому завод в Чимботе тоді був найменшим заводом повного циклу в Латинській Америці.
Завод був спроектований французькими інженерами, його обладнання переважно, але не повністю, вироблено у Франції значною мірою за рахунок французького капіталу. Перу не вдалося забезпечити фінансування будівництва заводу від Сполучених Штатів після того, як американські інженери порадили покинути наміри у його будівництві. Продуктивність заводу становила близько 60 000 тонн на рік, хоча загальна потреба Перу зросла до в 200 000 тонн, що на 134 000 тонн більше, ніж потужність Чимботе. Вугілля надходило з долини Санта-Веллі, що за 65 миль від заводу. Антрацит цього родовища перероблявся на кокс на побудованому за німецьким проектом коксівному заводі. Вапняк надходив з копалень в долині річки Санта.
У 1960-х роках здійснено модернизацію заводу у Чимботе, побудовано на ньому доменні печі. У 1965 році, незадовго перед модернізацією, завод виробляв 19,934 тис. т чавуну, 81,405 тис. т сталевих зливків, 73,723 тис. т сортового прокату. У 1966—1967 роках проведено модернизацію заводу, під час якої було споруджено на заводі першу в Перу доменну піч потужністю 200 тис. т., 2 кисневих конвертори, МБЛЗ, киснево-компресорний цех і новий пірс в порту. 15 грудня 1967 року задутоThe Mineral Industry of Peru. // Minerals Yearbook 1967. Volume IV, 1969. p.612.
До 1990-х років завод Чимботе був єдиним в Перу металургійним заводом повного металургійного циклу.Analyses and Projections of Economic Development. United Nations, Department of Economic and Social Affairs. 1959. pp. 129—131.
Інші металургійні заводи Крім заводу в Чимботе, наприкінці 1950-х років в Перу діяло 18 ливарень, на яких робилося чавунного литва 1000 т і сталевого литва 900 т. Була 1 ливарня, де робилися сталеві виливки. Сировиною для цих ливарень були чавунний скрап і сталевий брухт, а також чавун з заводу Чимботе.
Було кілька значно менших металургійних підприємств, що виплавляли незначну кількість сталі і мали обмежену номенклатуру продукції. Metalurgica Peruana S.A. (MEPSA), заснована у 1960 році, біля Ліми. Друга металургійна компанія у 1960-х роках за обсягами виробництва. Засновники — гірничодобувні компанії, тому випускала кульки для барабанних млинів і футерівку для кульових млинів. На заводі була 1 тигельна піч продуктивністю 4 т сталі на час і 2 5-тонних дугових сталеплавильних печі. Завод міг виплавляти з металобрухту 15 тис. т сталі на рік. Були й інші, менші, металургійні компанії у 1960-х роках.
Іншими чорнометалургійними компаніями у 1966 році були Fundicion Callo (1 тигельна індукційна піч і 2 електродугові печі), Industria Nacional de Productos del Asero S. A. (PRODAC) (виробництво круглого прокату і дроту), Indutstria Peruana del Alambre S. A. (ALAMBRESA) (дріт і оцинкований листопрокат), Electrometalurgica Nacional S. A. (ENSA) (феромарганець, продуктивність 3600 т на рік). Також було нещодавно засновано Aceras Lima і у 1966 році Aseras Arequipa, що купували блюми в SOGESA і на своїх прокатних заводах виробляли з них готовий прокат.
Металургійний завод Піско На початку 1980-х років Laminadora del Pasifico Pisco побудувала прокатний завод у Піско. Розпочав роботу у січні 1983 року. Починав з двома 40-тонними дуговими сталеплавильними печами. Виробляв 140 тис. т заготовки на рік для експорту і постачання на прокатні заводи компанії Aceros Arequipa. Відразу зайняв 1/3 внутрішнього ринку завдяки агресивній маркетинговій роботі.
У 1992 році в чорній металургії Перу було зайнято 5700 осіб, 80 % з яких — безпосередньо у виробництві чорних металів. Майже вся сталь виплавлялася у електропечах.Minerals yearbook: Mineral industries of Latin America and Canada 1992, Volume 3 1992. p. 364.
Сировинна база
Перу має багаті запаси залізних руд, підтверджені запаси яких становлять 1430 млн т, загальні — 3120 млн т. Середній вміст заліза 54 %. Є близько 70 залізорудних родовищ, головним чином дрібних. Єдине велике родовище Маркона (доведені запаси 1480 млн т руди) розташоване в Береговій Кордильєрі. Руди поділяються на вторинні гематитові (до 65 % Fe) і первинні магнетит-піритові (58-60 % Fe; 0,8 % S; 0,03 % P; 6 % кремнезему). Перспективні скарнові родовища Східної Кордильєри (Лівітака, Колькемарка і інші). Підтверджені запаси марганцевих руд — 1 млн т, загальні — 14 млн т.Перу. // — С. 353—359.
Видобуток залізної руди у 2023 році становив 20,3 млн т, більша частина видобуої залізної руди експортується. На родовищі Маркона видобуток ведеться відкритим способом компанією Hierro Peru S.A., що з 1992 року належить китайській державній корпорації «Шоуган» (Shougang Corporation). На ГЗК виробляються котуни і агломерат.
Статистичні дані