Хейтаро Кімура (; 28 вересня 1888 — 23 грудня 1948) — японський воєначальник, генерал.

Біографія

Кімура народився в префектурі Сайтама, на північ від Токіо, але виріс у префектурі Хіросіма, яку вважав своїм домом. Він навчався у військовій школі з раннього віку та закінчив Імператорську армійську академію Японії в 1908 році. Він закінчив Військовий коледж армії в 1916 році та був призначений до артилерії. Він служив під час японської сибірської інтервенції 1918–1919 років на підтримку білих російських військ проти більшовицької Червоної армії. Згодом його направили військовим аташе до Німеччини.

З кінця 1920-х років Кімура працював в Інспекції артилерії та інструктором у Школі польової артилерії. Його було обрано членом японської делегації на Лондонській конференції з роззброєння з 1929 по 1931 рік. Після повернення до Японії його підвищено до підполковника та призначили командувачем 22-го артилерійського полку. З 1932 по 1934 рік він повернувся до Школи польової артилерії, а потім до Школи берегової артилерії як інструктор.

У 1935 році Кімура спочатку обійняв впливову посаду, близьку до центру японської політики, коли його було призначено начальником відділу контролю в Бюро економічної мобілізації при Військовому міністерстві. Наступного року його було призначено керівником Бюро боєприпасів. У 1936 році його підвищили до генерал-майора. У 1939 році він став генерал-лейтенантом, а з 1939 по 1940 рік йому було призначено бойове командування 32-ї дивізії у Китаї. З 1940 по 1941 рік Кімура служив начальником штабу Квантунської армії в Маньчжоу-Го.

У 1941 році Кімура повернувся до Військового міністерства як віце-міністр, допомагаючи військовому міністру Хідекі Тодзьо у плануванні стратегій кампаній у Другій китайсько-японській війні, а також у війні на Тихому океані. З 1943 по 1944 рік він був членом Вищої військової ради, де продовжував чинити значний вплив на стратегію та політику.

Наприкінці 1944 року, коли хід війни йшов проти Японії після катастрофічної битви при Імфал, Кімуру знову призначили на фронт, цього разу як головнокомандувача Бірманської районної армії, захищаючи Бірму від союзного командування Південно-Східної Азії. Ситуація була не дуже багатообіцяючою, оскільки японські війська зазнавали сильного тиску на всіх фронтах, а союзники мали повну перевагу в повітрі. Підкріплень і боєприпасів не вистачало, й Імперський генеральний штаб плекав непідтверджену надію, що Кімура зможе зробити своє командування логістично самодостатнім.

Не маючи змоги захистити всю Бірму, Кімура відступив за річку Іраваді, щоб атакувати союзників, коли їхні лінії постачання були розтягнуті — крок, який спочатку порушив плани союзників. Матеріальна перевага союзників була настільки великою, що основний тягар наступу перемістився, і життєво важливі позиції Мейктіла та Мандалай були захоплені в битві при Мейктілі та Мандалаї. З цього моменту Кімура міг лише затримувати дії. Він вирішив зберегти свої сили, а не захищати столицю Рангун до останнього чоловіка. Отримавши звання генерала в 1945 році, він все ще реорганізував свої війська після капітуляції Японії.

Після закінчення Другої світової війни Кімуру заарештувала окупаційна влада союзників і судила Міжнародним військовим трибуналом для Далекого Сходу за воєнні злочини. Трибунал згадав про його роль у плануванні стратегії війни в Китаї та Південно-Східній Азії, а також засудив його за недбалість у запобіганні звірствам проти військовополонених у Бірмі. Хоча Залізниця смерті будувалася з 1942 по 1943 рік, а Кімура прибув до Бірми лише наприкінці 1944 року, Кімуру також звинуватили у знущаннях та смерті військовополонених та цивільних робітників, яких використовували для будівництва залізниці. Визнаний винним у 1948 році за пунктами 1, 27, 29, 31, 32, 54 та 55 обвинувального акту, він був засуджений до смертної кари Міжнародним військовим трибуналом для Далекого Сходу та повішений як воєнний злочинець.

Нагороди

Орден Священного скарбу 6-го класу (25 жовтня 1919) 4-го класу (22 травня 1928) 3-го класу (29 квітня 1934) 2-го класу (13 квітня 1939) Орден Вранішнього Сонця 5-го класу (1 листопада 1920) Орден Золотого шуліки 3-го класу (19 квітня 1940) Численні медалі

Посилання

Література

Посилання

Myanmar (Burma) at www.worldstatesmen.org