Лінь Юйтан (; 10 жовтня 1895 ― 26 березня 1976) — китайський письменник і винахідник. Працював професором кафедри англійської мови Пекінського університету, деканом Школи літератури Сяменського університету та першим президентом Наньянського університету, професором-дослідником Китайського університету Гонконгу, директором Департаменту мистецтв та літератури ЮНЕСКО та віце-президентом Міжнародного ПЕН-клубу. Був шість разів номінований на Нобелівську премію з літератури між 1940 і 1973 роками, але не отримав її жодного разу.
Життєпис Народився в містечку Баньцзай, повіті Пінхе, управі Чжанчжоу провінції Фуцзянь. Його батько, Лінь Чжичен, був протестантським пастором і мав дев’ятеро дітей. Здобув ступінь бакалавра з англійської мови в Шанхайському університеті Святого Іоанна у 1916 році. Після закінчення навчання викладав на кафедрі англійської мови Національного університету Цінхуа. У 1919 році вирушив на навчання до літературний факультет Гарвардського університету, де в 1921 році отримав ступінь магістра з порівняльного літературознавства. Згодом поїхав до Франції працювати в Християнській асоціації молоді, а того ж року перебрався до Німеччини для вивчення мовознавства: спочатку навчався в Єнському університеті, потім у Лейпцизькому університеті під керівництвом Конфу Хаогу і в 1923 році захистив докторську дисертацію на тему «Фонологія давньокитайської мови» (Altchinesische Lautlehre).
У травні 1924 року Лінь уперше переклав слово гумор китайською мовою, що стало по суті фонетичним перекладом англійського «humour». Він також пропагував концепт гумору як вияв толерантної, космополітичної та взаєморозуміючої філософії життя.Christopher Rea, "The Age of Irreverence: A New History of Laughter in China" (California, 2015), chapter 6: "The Invention of Humor"Qian, Suoqiao, "Discovering 'Humor' in Modern China: The Launching of the Analects Fortnightly Journal and the 'Year of Humour' (1933)," in Chey and Davis, "Humour in Chinese Life and Letters: Classical and Traditional Approaches" (Hong Kong University Press, 2011), ch. 10.
У 1930-х роках укладені Лінем підручники з географії та англійської мови стали загальнонаціональним стандартом для середньої школи. Після 1935 року Лінь переважно почав писати англійською мовою у США, зокрема такі твори, як «Моя країна і мій народ» (My Country and My People, 1935), «Мить у Пекіні» (Moment in Peking, 1939), «Тривожні чутки» (1941) та інші.
У 1954 році був запрошений стати першим ректором новозаснованого Наньянського університету в Сінгапурі, однак через розбіжності з радою директорів залишив посаду ще до офіційного відкриття закладу та у 1955 році повернувся до США. Агент ЦРУ Джозеф Сміт вважав, що Лінь посварився із засновником університету Таном Ларк Саєм, заявивши, що університет прагне індоктринувати студентів не лише любов’ю до Китаю, а й до Мао Цзедуна. Лінь отримав компенсацію від Чен Люші, але цей інцидент викликав шквал критики на адресу Лінь.
У 1966 році Лінь Юйтан оселився на Тайвані. Його публіцистичні есе на історичні та сучасні теми були згодом зібрані у двох томах під назвою «Про все без винятку» (1967). У 1967 році він став науковим професором Китайського університету Гонконгу, a в 1972 і 1973 роках його рекомендували як кандидата на Нобелівську премію з літератури, і у 1975 році його обрали віцепрезидентом Міжнародного ПЕН-клубу.
Лінь Юйтан помер у Гонконзі 26 березня 1976 року. У квітні того ж року його прах перевезли до Тайбея і поховали в саду колишньої резиденції на проспекті Янде, на горі Янміншань.
Винахід нової системи пошуку ієрогліфів На початку ХХ століття не існувало зручних способів швидко знаходити китайські ієрогліфи у словниках, а традиційний пошук за радикалами у словнику «Кансі» був складним і незручним. Лінь Юйтан, майже збанкрутувавши, присвятив себе створенню простіших методів пошуку ієрогліфів. Він запропонував кілька нових систем, зокрема пошук за формою, за останнім штрихом, а також за поділом ієрогліфа на верхню й нижню частини. У результаті в 1947 році він створив китайську друкарську машинку, яка дозволяла швидше знаходити та набирати потрібні ієрогліфи. Машинка мала висоту 9 дюймів, ширину 14 дюймів і глибину 18 дюймів та містила близько 7000 знаків, з яких приблизно 5000 були найуживанішими. У 1952 році цей винахід отримав патент у США після шести з половиною років розробки. Розроблений Лінем метод поділу ієрогліфів на верхню й нижню частини згодом застосовувався у його китайсько-англійському словнику та став основою одного з найперших способів введення китайського тексту в комп’ютерах.
Примітки