У типографіці акцентува́ння (або виді́лення) — це посилення слів у тексті за допомогою шрифту, що відрізняється стилем від решти тексту, з метою їх підкреслення. Це еквівалент наголосу у розмові.
Методи та використання
Найпоширеніші методи в західній типографіці підпадають під загальну техніку акцентування через зміну або модифікацію шрифту: курсив, напівжирний шрифт та капітель. Інші методи включають зміну РЕГІСТРУ ЛІТЕР та інтервалів, а також кольору та *додаткових графічних знаків*.
Стилі та варіанти шрифтів Людське око дуже чутливе до відмінностей у «яскравості тексту». Тому можна розрізняти типи акцентування залежно від того, чи змінює воно «чорноту» тексту, яку іноді називають типографічним кольором.
Засобом акцентування, який не сильно впливає на чорноту, є використання курсиву, де текст написаний у стилі рукопису, або похилого шрифту, де вертикальна орієнтація кожної літери тексту нахилена вліво або вправо. За допомогою однієї з цих технік можна виділити слова, не роблячи їх занадто помітними серед решти тексту (непомітне акцентування). Це використовується для позначення уривків, що мають інший контекст, наприклад, назв книг, слів з іноземних мов або внутрішнього діалогу. Для декількох вкладених рівнів акцентування шрифт зазвичай повертається до (прямого) римського шрифту або замість цього використовуються лапки, хоча деякі сімейства шрифтів надають прямий курсив для третього візуально відмінного вигляду.
На противагу цьому, напівжирна насиченість шрифту робить літери тексту товстішими за навколишній текст. Напівжирний шрифт сильно виділяється на тлі звичайного тексту і часто використовується для виділення ключових слів, важливих для змісту тексту. Наприклад, друковані словники часто використовують напівжирний шрифт для своїх ключових слів, а назви записів традиційно можуть бути виділені напівжирним шрифтомЦя техніка також може використовуватися для «зняття акценту» з тексту, як у «Concordant Literal (Bible)» (СЗ, ; НЗ, ): «Шрифт великий і розбірливий, напівжирним шрифтом позначено фактичний англійський переклад оригінального євриту та грецької, а світлим шрифтом — англійські слова, додані для ідіоматичної ясності або для відображення граматичного значення»..
Капітель також використовується для акцентування, особливо для першого рядка розділу, іноді супроводжуючись або замінюючи буквицю, або для особистих імен, як у бібліографіях.
Якщо тіло тексту набране шрифтом із засічками, також можна виділити слова, набравши їх шрифтом без засічок. Ця практика часто вважається архаїчною в латинській графіці, а на комп'ютерах вона ускладнена, оскільки шрифти більше не випускаються ливарнями зі стандартною базовою лінією, тому перемикання шрифту може спотворити міжрядковий інтервал. Це все ще можливо при використанні деяких великих сімейств шрифтів, які постачаються з відповідними варіантами із засічками та без них. У японській типографіці, через знижену розбірливість більш жирного шрифту Мін, ця практика залишається поширеною.
З цих методів курсив, капітель та капіталізація є найстарішими, тоді як напівжирний шрифт та шрифти без засічок з'явилися лише у дев'ятнадцятому столітті.
Капіталізація Внутрішні стилі багатьох видавництв у Сполучених Штатах використовують текст великими літерами для: заголовків розділів та секцій; газетних заголовків; назв публікацій; повідомлень попередження; та слів важливого значення.
Капіталізація використовується набагато рідше британськими видавцями, і зазвичай лише для назв книг.
Всі великі літери є поширеною заміною акцентування, де носій не підтримує напівжирний шрифт, наприклад, старі друкарські машинки, простий текст електронної пошти, SMS та інші системи обміну текстовими повідомленнями.
У соціальному плані використання тексту великими літерами в романських мовах стало показником крику при цитуванні мови. У минулому це також часто використовувалося американськими юристами для позначення важливих моментів у юридичному тексті. Збігаючись з епохою використання друкарських машинок, ця практика стала непотрібною з появою комп'ютерного форматування тексту, хоча вона все ще іноді зустрічається в документах, створених старшими юристами.
Трекінг
Іншим засобом акцентування є збільшення інтервалу між літерами, замість того, щоб робити їх темнішими, але все ж досягаючи відмінності в чорноті. Це призводить до ефекту, зворотного напівжирному шрифту: виділений текст стає світлішим за своє оточення. Це часто використовується в наборі готичним шрифтом та рукописах друкарської машинки, але аж ніяк не обмежується цими ситуаціямиПриклад англійського перекладу російського оригіналу, з недрукарським шрифтом (тобто літерами змінної ширини) знаходиться в Eigeles, M. A., Kinetics of adhesion of mineral particles to air bubbles in flotation suspensions, Comptes Rendus (Doklady) de l'Académie des sciences de l'URSS, XXXIV(4), 340—344, 1939..
Цей трекінг називається sperren німецькою мовою, що можна перекласти як «розсувати»: при наборі свинцевими літерами інтервал досягався шляхом вставки додаткових недрукованих смужок металу між літерами, зазвичай шириною близько однієї восьмої круглої шпації. На друкарських машинках використовувався повний пробіл між літерами виділеного слова, а також один перед і один після слова.
Для готичного шрифту напівжирний шрифт був непридатним, оскільки літери були дуже темними у своєму стандартному форматі, а на (більшості) друкарських машинок був доступний лише один шрифт. Хоча трекінг був поширеним, іноді замість нього використовувалися різні сімейство шрифтів (наприклад, швабахер всередині фрактури), підкреслення або кольорові, зазвичай червоні чорнила.
Німецькі орфографічні (або, скоріше, типографічні) правила вимагають збереження обов'язкових лігатур готичного шрифту. Це означає, що , ch, ck та tz залишаються злитими, так само як і літера ß, тоді як необов'язкові, додаткові лігатури, такі як ff та , розбиваються з (невеликим) пробілом між ними. Інші системи письма не розробили таких складних правил, оскільки інтервали в них були не такими поширеними.
У кириличній типографіці також було заведено виділяти слова за допомогою трекінгу. Ця практика для кирилиці застаріла з появою кириличних курсивних та капітельних шрифтівBringhurst: The Elements of Typographic Style, version 3.0, page 32.
Обертання У типографіці деванагарі літери можуть бути повернені за годинниковою стрілкою або проти неї, що розриває шихорекху.
Стилізація шихорекхи У типографіці деванагарі шихорекха (горизонтальна лінія, що з'єднує літери в слова) може бути стилізована більш жирною, хвилястою лінією або подвоєною.
Підкреслення
У професійній західній верстці зазвичай не використовують підкреслення літер для акцентування в поточному тексті. У коректурі підкреслення є умовою, яка говорить «набрати цей текст курсивом», що традиційно використовується в рукописі або машинописі як інструкція для друкаря. Його використання для додавання акценту в сучасних документах є застарілою практикою. На вебсторінках гіперпосилання часто відображаються з підкресленнямщоб ідентифікувати їх як такі, а не для акцентування. Підкреслення також використовується для вторинного акцентування, тобто позначок, доданих читачем до друкованого тексту.
Надкреслення В арабській мові традиційно акцентують текст, проводячи лінію над літерами. Це можна побачити в Корані, де слово, при якому виконується Суджуд Тілава, надкреслене.
Розділові знаки
Іноді для акцентування використовуються лапки. Однак це суперечить загальному розумінню того, як знаки використовуються належним чином, зокрема лапки-скоби, і може залишити у читача інше враження, ніж передбачалося.
У китайській мові акцентування в тілі тексту має позначатися за допомогою «знака акценту» (着重號／着重号), який є крапкою, розміщеною під кожним ієрогліфом, що виділяється. Цьому все ще навчають у школах, але на практиці це зазвичай не робиться, ймовірно, через складність виконання цього за допомогою більшості комп'ютерного програмного забезпечення. Отже, методи, що використовуються для акцентування в західному тексті, часто використовуються замість цього, хоча вони вважаються недоречними для китайської мови (наприклад, використання підкреслення або набору тексту шрифтом з нахилом).
У японських текстах, коли катакана була б недоречною, акцентування позначається «крапками наголосу» (圏点 або 傍点), розміщеними над кандзі та будь-якою супровідною фуріґаною при горизонтальному письмі та праворуч при вертикальному письмі. Японська мова також має «лінію наголосу» (傍線), яка використовується подібним чином, але рідше.
У корейських текстах крапка ставиться над кожним складовим блоком хангиль або ханча, що виділяється.
У вірменській мові використовується знак շեշտ (šešt) .
На вебсайтах та інших Інтернет-сервісах, як і на друкарських машинках, форматований текст не завжди доступний. Зірочки іноді використовуються для акцентування (наприклад, «Це було *справді* погано»). Рідше можуть використовуватися символи нижнього підкреслення, що імітують підкреслений текст («Це було _справді_ погано»). Крапки можуть використовуватися між словами (наприклад, «Це. Було. Справді. Погано.»), щоб виділити цілі речення, імітуючи, коли хтось уповільнює свою промову для ефекту. У деяких випадках рушій, що стоїть за текстовою областю, яка аналізується, автоматично відображатиме текст та зірочки напівжирним шрифтом після надсилання тексту. Markdown є поширеною формалізацією цієї концепції.
Колір Кольори важливі для акцентування. Важливі слова в тексті можуть бути забарвлені інакше, ніж інші. Наприклад, багато словників використовують інший колір для заголовних слів, а деякі релігійні тексти забарвлюють слова божеств у червоний колір, що зазвичай називається рубрикою. В ефіопському письмі червоний колір використовується аналогічно курсиву в латинському тексті.
Акцентування після друку, додане читачем, часто робиться за допомогою маркерів, які додають яскравий фоновий колір до звичайного чорного тексту на білому.
У підсвічуванні синтаксису також застосовується кольорове виділення тексту.
Дизайн
Існує багато дизайнів. Як з курсивом, так і з напівжирним шрифтом, акцентування реалізується шляхом заміни на інший шрифт того ж сімейства; наприклад, шляхом заміни основного тексту в Arial на його напівжирний або курсивний стиль. Професійні типографічні системи, зокрема більшість сучасних комп'ютерів, не просто механічно змінюють літери (наприклад, нахиляють їх для створення курсиву, друкують двічі для жирності або зменшують великі літери для капітелі). Натомість вони використовують окремі файли шрифтів, спеціально розроблені для кожного накреслення. Наприклад, літера «w» у справжньому курсиві має зовсім іншу форму, ніж у просто нахиленому варіанті.
Як результат, сімейства шрифтів повинні постачатися принаймні в чотирьох варіантах: як звичайний, напівжирний, курсив та напівжирний курсив, щоб забезпечити всі комбінації. Професійні сімейства іноді пропонують ще більше варіацій для популярних шрифтів із різним ступенем чорноти. Лише якщо такі шрифти недоступні, ефект курсиву або напівжирного шрифту слід імітувати шляхом алгоритмічної зміни оригінального шрифту.